– Але ж я – серйозний чоловік, а не якийсь жеребець… – закип’ятився бізнесмен.

– І цю фразу я уже від когось чула, – скривилась Бурозубка. – Хвалилася вівця, що в неї – хвіст, як в того жеребця! Які ви всі однакові!

– Слухай, чого ти хочеш? Яких іще слів тобі не вистачає? – спересердя перейшовши на «ти», засичав спокусник.

– Мені треба достеменно знати, чому ви … маєте намір зі мною … ну … схреститися? – пробурмотіла кохана. – Будьте відвертими, назвіть справжню причину, не брешіть…

Таратула мовчки вирячився на Броню: інша, на її місці, подумав, під стелю на радощах стрибала б, а ця ще й комизиться.

– Ви – самотні і я – самотній, то ж нам буде краще, якщо ми об’єднаємося, – улещав Таратула Бурозубку.

– Хто сказав, що я – самотня? – промовила з викликом у голосі Бурозубка. – Я вже вам казала якось, що у мене є племінник.

Таратула важко перевів дух. Йому не хотілося називати одну зі справжніх причин, що спонукали його на цей крок: боявся образити Броню. Таратула був вражений, що вона навчала в школі багатьох дітей, вивела в люди стількох учнів, а сама ледве животіє на мізерну пенсію. Йому хотілося якимсь чином винагородити таку вчену й благородну жінку бодай на старості.

– Ви би хотіли бути господинею в моєму домі? – шпурнув останнього козиря. Але Бурозубку зовсім не вражали навіть найвитійливіші оселі. Її, що кохалася в живій природі, більше зворушувала житло, скажімо, оси, зведене з … паперу.

Броня згадала грандіозну споруду в околиці вулиці Генерала Чупринки, високі вікна і, зітхнувши, промовила:

– У вас багато прибирати. І хоча я – не білоручка, але літа вже не ті, щоб вдавати із себе кращу, ніж є насправді. Та й господиня з мене ніяка. Ще в молодості пробувала удосконалюватись, а тепер уже ні сил, ні бажання, ні здоров’я до когось пристосовуватись, комусь догоджати…

8

Раз на три місяці Пасьона вибілювала своє волосся в перукарні «Локон», але не тільки тому, що у ній працювала її приятелька, яка краще знала її голову, ніж інші майстри. Просто у цій голярні ціни були стримані. Не те, що в елітарних салонах, де за одну воду для помивки голови правлять такі гроші, наче вона надходить до санвузла з цілющих купалень Єрусалиму.

Коли помазок розгулявся пасмами волосся Пасьоної, вона, роззираючи з-під гриба піни пергідролю на своїй голові кількох клієнтів у дзеркалі, загледіла … жінку, яка дуже нагадувала цьоцю Броню! Адже це не могла бути цьоця, яка ніколи не користувалася послугами цирульні, позаяк вони їй не по кишені. Крім того, Пасьона була переконана, що тітоньці, либонь, не дуже то є що стригти і накручувати. Бо звикла бачити стару панну у незмінній хустині і без неї її так було важко уявити, як прибиральницю – без швабри.

«Недарма кажуть, що у кожного є двійник», – подумала Пасьона, але цікавість взяла своє, і вона зашепотіла до подруги, витягнувши ноги, як кабачки-цукіні:

– Хто оця особа, що сидить праворуч?

– Ти, певно, газет останнім часом не читаєш, – здогадалася цирульниця.

– Навіщо мені газети? Я у вікно вигляну – і всі новини бачу, – засміялася Пасьона, задоволена своїм дотепом.

– Значить, не все розгледіла, бо тут сталася грандіозна подія: наш гульвіса, той, що Таратула, врешті, одружився!

– Та ну!? З ким!? – підскочила на місці Пасьона так, що у перукарки випав гребінець. Вона на нього ногою наступила (бо вірила у забобон, що якщо підняти упалу річ, не ставши на неї підбором, то у цей день буде зганьбленою), взяла його до рук і знову ним голову постійної клієнтки – чесь-чесь. А тоді, понизивши голос, додала:

– Татарула звінчався з оцією штучкою, про яку ти запитуєш…

– Певно, якась бізнес-вумен!? – поцікавилася Пасьона, перебивши товаришці розповідь про весілля, де, кажуть, співав сам «Дударик», а гостям подавали червону рибу, посипану чорною ікрою!

– Кажуть, вона все життя дітей в школі вчила…. – у півголоса бубніла пані майстрова.

– Та ти що? – вирячилася Пасьона.

– От і ми усі дивуємося: у нього молодих та гожих залицяльниць було, як у того султана, а він, уяви собі, злакомився на ось цю … шкапину… – почала пліткувати приятелька. – Мабуть, відьма, причарувала його… – зробила вона висновок, не знайшовши пояснення цьому дивному, на її думку, вибору Таратули.

Вислухавши розповідь перукарки, Пасьона відразу збагнула, що жінка в сусідньому кріслі – таки її тітка! Вона ледве дочекалася, поки майстриня накине їй на голову целофановий ковпак (аби фарба в очі не затікала!), і вистежила родичку, коли ця після постригу, з оформленою, як весільний коровай, головою направила свої стопи в дорогих італійських тапках на вулицю.

– Добрий день, дорогі ви наші цьоцю! – голосно привітала Бурозубку Пасьона і всміхнулася на всяк випадок.

Дружина Таратули здригнулася. По правді кажучи, вона впізнала племінницю ще тоді, як її волосся намотували на бігуді, але вдала, що не помічає. Бо вона ні з ким першою не здоровкалась, побоюючись, що знайомий чи знайома можуть її не помітити і не відповісти на її привітання. А це для Броньки просто смерть! Оскільки Пасьона першою тітку зачепила, то й тітці не пасувало впадати в пиху.

– Як же ж гарно вам із цим перманентом, – похвалила племінниця тітку, що аж та зніяковіла:

– Та я не дуже охоча до салонів краси, – почала виправдовуватися, – то все чоловік. «Ти, – каже, – маєш стати справжньою леді!»

– Ви заміж вийшли? – будучи уже на межі підлизання, сплеснула в долоні Пасьона, мов би тільки щойно почула цю новину. – Тітонько-сонечно, – звернулася вона до Броньки таким солодким голосом, що тамта насупила брови. Не любила пестливих звернень. І коли співрозмовник починав до неї сюсюкати, – їй так і кортіло повидряпувати йому очі. Бо після голубливих апеляцій у неї неодмінно чогось вимагали: «Сонечко, збігай у магазин. До столу сіли – аж хліба нема…», «Тітонько-серденько, помийте тарілки»… Знала вона тих людей, як свої чоботи. То ж підозріло зиркнула на племінницю, коли та назвала її цим небесним світилом. І коли тітка уже мала намір запитати у небоги: «Невже я схожа на ідіотку?», Пасьона сказала:

– Ходімте до шинку на каву, і ви розповісте про своє життя-буття…

Тітка відразу зм’якла.

– Я би з дорогою душею, але мушу поспішати, – кивнула на двері. – Чоловік чекає, підмовив мене у солярій… Нехай уже іншим разом…

І Бронька вибігла на вулицю. Не навчилась запізнюватися, і їй поки що не вдавалося, як «справжній леді», позбутись поспішності. Від думки, що вона змушує чекати чоловіка, відчувала себе грішницею і боялась спровокувати невдоволення своєю поведінкою.

Коли двері за дружиною Таратули зачинилися, Пасьона наблизилася до вітрини і, обережно відхиливши жалюзі ніжно-рожевого відтінку, провела очима тітку.

Дощ на дворі уже вишептався, і над околицею розкинула свої міліровані коси веселка. Кадилак, який виднівся з-за зелених, як долари, листіків на кущах, нагадував фантастичного жука з американського фільму. І Пасьона пройнялася великою повагою до Бурозубки. «Якщо цьоця сколихнула серце цього монстра, – міркувала племінниця, – то вона справді непроста. Недооцінили ми її! І що то воно таке отой солярій? Може, там капусту чи огірки засолюють? Навіть спитати ні в кого».

Пасьоній здалося, наче вона щойно вибралася з лісу. Тітонька говорила про такі речі, про які її племінниця навіть ніколи не чула!

9

Пан Сипонький давно звикнув: племінниця плаче у тих випадках, як хоче позичити в нього гроші. То ж він дуже здивувався, почувши, що причиною її сліз є …ота «стара карга», Бурозубка.

– Немає з нами нашої цьоці, – зашморгала носом Пасьона, і багатий свояк почав здогадуватися, що Бурозубка, мабуть, потрапила до лікарні або й померла. І тепер племінниця має намір зіпхнути на нього усі клопоти, хоче, щоб він вклав капітал у цей божевільний захід.

– Як це сталося? – поцікавився Сипонький у небоги зовсім не зі співчуття до тітки, а щоби зібратися з думками і придумати достойний привід, як відмовити Пасьоній субсидувати Бурозубчине погребення.