– А він усе це… показує… жестами… очима, – пояснювала Пасьона, почервонівши так, мов би без перепочинку перемила усі вікна в оперному театрі. – Вам, чоловікам, того не збагнути. Але кожна матір і без слів розуміє свою дитину.

Бурозубку, у якої ніколи не було дітей, розповідь племінниці так зворушила, що крадькома сльозу витерла. Від радісної думки, що похресник так прив’язався до неї, вона зарум’янилася і дала йому десять доларів.

Але чоловік скоса стежив за добродійництвом дружини.

– В цього бутуза[6] є тато й мама, то хай про нього дбають, – приступив він до Броні з докорами, коли гості забралися додому.

– Дбати вони дбають, але не вміють збагнути дитячу душу, тим більше, якщо вона – німа, – відповіла Бронька. – А я – педагог і маю підхід до Орчика. Йому зі мною цікаво…

Справді, похресник так прив’язався до Таратулихи, що його матір навіть ревнувала.

– Орчик мене невмисне дратує, – скаржилася Пасьона потайки пані Сипонькій. – Прошу його їсти – ложку геть відкидає! Накажу взути капці – босим бігає мені на зло. А з тітонькою покірний, кожне її слово – закон. Він від неї не відступає ні на крок. Не розумію, чому на нього такий вплив має хрещена матір!?

– Може, вона уміє його якось зацікавити? – висловила здогад дружина Сипонького, похрускуючи мальовничими нігтями.

– Авжеж, навчила його вирощувати у склянці фасолину, подарувала вазонок, листочки якого ловлять мух… – розповідала захоплено Пасьона.

– Ну ось бачиш, – промовила Сипонька, яка ставилася до експериментів подружчиної тітки поблажливо, як це личить сприймати дивацтва родички-багатійки.

– Лише тепер переконалася: сьогодні, аби завоювати прихильність дитини, потрібно академію закінчити. Я ж ніскілечки нічого не тямлю! – бідкалася з виглядом випускниці спецшколи для розумово відсталих Пасьона. А Кацапуля, та взагалі не могла брати навіть жалюгідної участі в розмові про такі високі матерії і лише слухала, зачаровано виставивши два передні зуби, мов би нутрія!

Орчик так полюбив свою хрещену матір, що почав навіщати її не лише у великі свята, а й щонеділі. А вона на радощах ущедрювала інфанта грішми, цукерками, бананами, яблуками, купувала для нього іграшки у дитячому супер-маркеті, які були більшими від хлопця за розміром: поролонового бика із сигарою, собаку із дерматиновим носом, черепаху, начинену сиптипоном. Якщо ж похресник появлявся несподівано, і Таратулиха заздалегідь не заготовляла для нього гостинця, то тоді вона віддавала хлопчику першу-ліпшу річ, що потрапить їй під руку: статуетку, попільничку, скарбоньку. А якось Бровкові видерла із зубів, можна сказати, м’ячик, яким той полюбляв розважитися.

– Цьому спиногризу м’ячик так потрібен, як сліпому люстерко, – докоряв дружині Таратула, уже втративши терпець. – А пес по твоїй милості тепер немає чим бавитися!

– Ти просто не любиш дітей, – зайшлася плачем жінка.

Таратула лише зітхав. Але відтоді завів обичайку: як тільки довідувався, що у такий-то день у них будуть обідати Пасьоні, починав ховати цінніші речі, які би міг зажадати їхній нащадок. Напередодні господар не спав цілу ніч, і йому снилося зухвале личко Орка. У сподіванні близької зустрічі з цим дошкільнятком у Таратули підвищувався кров’яний тиск. Бо він ніколи не міг знати напевно, чого чекати від цього лоботряса і що той втне під час гостини.

Наприклад, минулої неділі Орчик допався до фортепіано, як дурний – до сметани, і почав гамселити з усієї сили пальцями по клавішах. В цю хвилину господарю закортіло оглухнути і він натякав, що налагодження цього інструмента дорого коштує, що грати на ньому має право лише той, хто знає ноти.

– Такому самородку школа ні до чого! – відразу пішла в наступ Таратулиха. – Він уже грає, як професіонал! Орчику потрібно ледь-ледь підівчитися і може вже по телевізору виступати. Другий Бетховен! Він також був німий, але його увесь світ знав!

– Здається, Бетховен був сліпий, – не подумавши, заперечив Пасьоний.

– Цьоця ліпше знають, – мовила з погрозою у голосі Пасьона, наступивши супружнику на ногу, і зашепотіла до нього, мов на похороні. – Тобі не однаково: сліпий чи німий!?

Тоді Пасьоний із жахом отямився, збагнувши свою помилку.

– Пробачте! – вигукнув. – Я згадав: Бетховен був німим!

– Попроси тата, хай тобі купить піаніно, – радив тим часом Орчикові Таратула, у якого від музикальних вправ хлопчика розболілася голова. Тож пробував відволікти увагу маленького тирана від музичного інструмента, аби той дав йому спокій.

– Нам піаніно не по кишені, – зітхнула Пасьона.

– То беріть наше, – не завагавшись ні на хвилину, запропонувала тітка. – Нам воно ні до чого, а в дитини пропадає талант, і не можна гаяти ні хвилини!

Відчувши, що тітчина пропозиція не до душі її дядькові, гості почали відмовлятися.

– По правді кажучи, нам піаніно ніде тримати, – знайшла вихід із скрутного становища Пасьона, винувато розвівши руками. – Надто маленькі кімнати…

Коли в наступну неділю Пасьоні знову прийшли до Таратул, то Бронька, на велику радість чоловіка, забула про непересічні задатки внучатого племінника до музики. Бо відшукала у ньому інший талант!

Орчик за столом, попоївши оселедця, випадково лишив сліди від масних пучок на папері. Але Таратулиха зуміла в цих плямах загледіти паростки живопису, і безапеляційно заявила, що хлопчика чекають лаври Рафаеля. Вона навіть продемонструвала зіпсутий аркуш своєму перукарю. Той ледве стримався, аби не бовкнути: «Яка це курка лапою водила?» Але, на його щастя, Таратулиху так розпирала гордість, що вона, не чекаючи на відповідь цього стригуна, заторохтіла:

– Між іншим, шедевр мого похресника. Погляньте, якою фантазією він фонтанує! На жаль, його батьки – прості люди, не надали значення здібностям дитини. Але ж я – учителька, маю досвід роботи з дітьми, і помітила Божу іскру.

– Ой Боже-Боже, – закотив очі дамський майстер, відразу збагнувши, як йому потрібно поводитися, і дякуючи провидінню, що не вихопився з неугодною для клієнтки реплікою, як Пилип з конопель. – У вас – рідкісний дар виявляти таланти. Орчик – справжній вундеркінд.

Його словесні потуги не були марними: постійна клієнтка розщедрилася на більші чайові. Відтак вона особисто вступила до магазину «Школярик» і купила альбом для малювання, пензлик і фарби й подарувала їх Оркові. Акварелі, тривалий час провалявшись по усіх закутках, опинилися у сміттярці. Але тато і мама захоплено розповідали тітці, що Орчик не випускає з рук пензля і засинає з альбомом під пахвою. Для більшого переконання Пасьона навіть пішла на те, що власноручно зробила кілька незграбних рисунків, в яких тітонька відзначила значний поступ хлопчика і на радощах подарувала йому десять доларів.

– Якби у тебе був син, то ти б його так розбестила, що з нього виріс би бандит, – нишком бурчав Таратула. – Недарма кажуть: син-одинак як не злодій, то пияк. Взагалі, Орчик – звичайна дитина, а ти з ним носишся, як із писаною торбою.

Але Броня уже домовлялася з мамою Орчика про хрестини, які запрошувала відсвяткувати в оселі Таратули.

13

Хрестини Орчика відбулися тридцять першого грудня. Після церемонії хрещена матір запросила всіх учасників на врочисту вечерю до хати на Чупринки.

Сонце шкірилося на мороз. Але в помешканні було погідно. Фіранки мирно спочивали вздовж вікон. Ялинкою бігали доброзичливі вогники. Антикварний годинник вів відлік нового часу майже пошепки, аби не заважати розмові гостей, які зібралися на сімейному вічі.

Щоправда, вечірка могла погано скінчитися. Бо Пасьоні захотіли покласти Орчика спати, а він почав пручатися. І тоді тітка розпорядилася:

– А хай малий посидить з нами. Кажуть, хто не спить у новорічну ніч, того чекає чудо!

Все дитинство Броні складалося з одних заборон. У школі їй не давали носити штани-кльоші, светер і кульчики. Вдома заганяли до ліжка відразу ж після заходу сонця, виштовхували до іншої кімнати, якщо у телевізорі дядько брався цілувати цьотку, і рідко давали гроші на морозиво. То ж вона дуже добре розуміла хрещеника і хотіла, аби він не зазнав тих кривд, які спіткали її, коли вона була малою. І Броня поставила в приклад дружині галантерейника Голландію, де діткам можна абсолютно все. Якби це сказала бідна людина, то її слова можна було б поставити під сумнів. Але слова багата завжди мають вагу. Пасьона не могла не погодитися із Таратулихою, з чоловіком якої хотіла і надалі дружити…