«Уявіть собі, що ваш автомобіль зупинили озброєні бандити. Ви даєте їм гроші, паспорт, револьвер, автомобіль. Ви одержуєте рятунок від приємного сусідства з бандитами. Компроміс у наявності, безсумнівно. “Do ut des” ("даю" тобі гроші, зброю, автомобіль, "щоб ти дав" мені можливість піти тихесенько та любесенько). Але важко знайти не збожеволілу людину, яка оголосила б подібний компроміс "принципово неприпустимим" або оголосила особистість, що уклала такий компроміс, співучасником бандитів (хоча бандити, сівши на автомобіль, могли використати його й зброю для нових розбоїв). Наш компроміс із бандитами німецького імперіалізму був подібний до такого компромісу».

… Тихий Дон, і можна завітати до Шолохова. – Російський письменний з українським корінням (за материнською лінією) Михайло Олександрович Шолохов (1905-1984), лауреат Нобелівської преміїї з літератури (за роман «Тихий Дон), народився, довгий час жив і помер у рідній козацькій станиці Вьошенській (Ростовська область), на березі Дона.

… коли раптом місто закрутилось в якомусь незрозумілому вихорі. – Далі йдеться про трагічні події червня 1962 року, що отримали назву «Новочеркаський розстріл». На початку 1960-х років у СРСР склалася тяжка ситуація з харчами. Людям не вистачало навіть хліба. До того ж влада підняла ціни на продукти харчування. 1 червня робітники сталеливарного цеху Новочеркаського електоровозобудівельного заводу припинили роботу й прийшли до керівництва із вимогою підняти зарплатню. Вони не добилися свого, і страйк охопив увесь завод. До страйкуючих стали приєднуватися робітники інших підприємств. Для упокорення мітингувальників були викликані міліція і військові, зокрема танки. 2 та 3 червня повстання продовжило поширюватися містом, і військові відкрили по натовпу вогонь на ураження. Внаслідок цих подій 26 людей було вбито на вулицях та площах, майже 90 поранено, 105 були засуджені до 10-15 років таборів суворого режиму, а 7 за присудом суду розстріляні. Радянська влада приховувала від громадян СРСР правду про події у Новочеркаську, і лише у часи правління Михайла Горбачова, так званих гласності та перебудови, інформація про ті події стала загально відомою. В. Рафальський зображує ті події не настільки трагічними й кривавими, якими вони були насправді, а у дещо гумористичному ключі.

… хробак на панцернику «Потьомкін» ледве не загубив імперію… – Повстання на панцернику «Потьомкін», екіпаж якого складався переважно з українців, – одна з помітних подій революції 1905-1907 років у Росії і перший випадок збройного заколоту цілої військової частини в ході цієї революції. Тривало повстання з 27 червня по 8 липня (за сучасним календарем) 1905 року. В ході збройного виступу, що стихійно почався через неякісну їжу (у м'ясі виявили «білих хробачків» – личинок мух, опаришів), матроси захопили корабель в свої руки, убивши при цьому частину офіцерів. Не маючи чіткого плану подальших дій, повсталі повели корабель до Одеси, де мали намір поповнити запаси вугілля, води і продовольства, підтримати антиурядові виступи, що проходили в місті, і зустрітися з головними силами Чорноморського флоту, які, як вважали повсталі, приєднаються до повстання. Після того, як плани і надії повстанців не виправдалися, панцерник, здійснивши похід від Констанци до Феодосії і назад, через одинадцять днів здався румунським властям в порту Констанца. Повстання на панцернику сприяло поглибленню кризи влади в Російській імперії і мало для неї негативні зовнішньополітичні наслідки.

… майже копіюючи Мірабо, сказав: – Ми прийшли сюди з волі народу і підемо звідси, лише скорившись силі танків. – Оноре Ґабріель Рікеті, граф де Мірабо (1749-1791) — французький політик, письменник, оратор, революціонер, дипломат. Під час Французької революції належав до табору поміркованих революціонерів, був прихильником конституційної монархії. Коли король Людовик XVI, виголосивши промову на зібранні всіх станів, запросив присутніх розійтися, граф де Мірабо відповів: «Ми прийшли сюди з волі народу і підемо звідси, поступаючись тільки силі багнетів».

Як казав Висоцький: А на кладбище так спокойненько, Так культурненько, Исключительная благодать. – Рядки з приспіву пісні «А на кладбище…». В. Рафальський помилився, приписавши цю, складену 1963 року і досить відому у 60-х роках пісню, Володимирові Висоцькому. Насправді автором її тексту та музики є драматичний актор і бард Михайло Ножкін. Проте Володимир Висоцький у 60-70 роки був настільки популярний, що його вважали автором не тільки тих пісень, котрі він дійсно склав, але й деяких, що їх склали та співали інші барди (М. Ножкін, Ю. Візбор, О. Галіч, Ю. Кукін, К. Бєляєв тощо). Коли Висоцького на концертах прохали проспівати цю пісню, він відмовлявся, пояснюючи, що вона належить не йому, а Ножкіну. Втім сам Ножкін стверджував, що на початку 60-х років Висоцький все ж декілька разів співав цю його пісню. Але фонограм із виконанням її Висоцьким немає. От увесь приспів:

А на кладбище так спокойненько,

Ни врагов, ни друзей не видать,

Всё культурненько, всё пристойненько –

Исключительная благодать.

… знали ми і Ягоду, і Єжова… – Генріх Григорович Ягода (ім'я при народженні – Єнох Гершенович Ягода, 1891-1938) – російський революціонер, радянський державний і політичний діяч, один з головних керівників радянських органів державної безпеки (ВНК, ДПУ, ОДПУ, НКВС), нарком внутрішніх справ СРСР (1934-1936), перший в історії «генеральний комісар державної безпеки». Був розстріляний за звинуваченням у підготовці замаху на вбивство Сталіна та інших злочинах. Микола Іванович Єжов (1895-1940) – радянський партійний і державний діяч, генеральний комісар держбезпеки, голова Комісії партійного контролю при ЦК ВКП (б), член Оргбюро ЦК ВКП (б), секретар ЦК ВКП (б), кандидат в члени Політбюро ЦК ВКП (б), народний комісар внутрішніх справ СРСР (1936-1938), народний комісар водного транспорту СРСР (1938-1939). На посаді наркома внутрішніх справ, діючи під керівництвом Сталіна, Єжов був одним із головних організаторів масових репресій 1937-1938 років, відомих як Великий терор. 1937 рік, протягом якого Єжов очолював НКВС, став символом репресій, а сам період, на які припав їхній пік, отримав назву «єжовщина». Єжов був розстріляний за звинуваченням у підготовці антирадянського державного перевороту.

Немудрому дали по шиї. – 14 жовтня 1964 року Пленум ЦК КПРС, що відбувся за відсутності М.С. Хрущова, який перебував в цей час на відпочинку в Піцунді, звільнив його з посади Першого секретаря ЦК КПРС «за станом здоров'я». Наступного дня указом Президії Верховної Ради СРСР Хрущов був звільнений з посади голови радянського уряду.

Сервус! – вигукнув він, впускаючи міліцейського чина. – Айм ґлед ту сі ю… – Сервус! – привітання у Західній Україні з часів Австро-Угорської імперії (аналог слів «Привіт!», «Добридень!» тощо). Присутнє і в мовах інших країн Східної Європи. I`m glad to see you – я радий бачити вас (англ.)

… пітерцям завжди хтось допікав – то Микола Романов… – Серед російських царів, що жили у столичному Петербурзі, було, як відомо, два Миколи Романова: Микола Павлович, тобто Микола Перший, і Микола Олександрович, тобто Микола Другий. Тут напевно мається на увазі Другий, як більш хронологічно близький до наших днів, хоча й Перший теж дуже допікав.

Як умру, то поховайте мене в кукурудзі… Нехай Сталіна у пеклі поцілує в с…у. – Цей «Заповіт Микити Хрущова» є лише одним із декількох аналогічних пародійних «Заповітів Хрущова», складених невідомими «поетами з народу» за прикладом «Заповіту» Т. Шевченка. Всі варіанти починаються зі слів «Як умру, то поховайте мене в кукурузді…» (бо Хрущов був великим ентузіастом розповсюдження кукурудзи у СРСР), але далі йдуть різні тексти, де Хрущову пригадують усі недоліки та помилки. Проте Хрущов – не єдиний політик, про котрого були складені такі пародійні «Заповіти». Народ складав їх і про інших керівників, у тому числі і сучасних. Є зокрема «Заповіт Кучми» («Як умру, то поховайте мене на Южмаші…»), «Заповіт Ющенка» («Поховайте на Говерлі мене у барлогу…»), «Заповіт Януковича» («Як умру, то поховайте мене на Рублівці…»). Але є й народні пародії на Шеченківській «Заповіт», не пов'язані з політиками.