Задавило. Письменників задавило: Дана і Синяву. – Мається на увазі судовий процес над письменниками Юлієм Даніелєм і Андрієм Синявським, що тривав з осені 1965 року по лютий 1966 року. КДБ заарештував Синявського і Даніеля 13 вересня 1965 року, коли стало відомо, що вони є авторами творів, виданих за кордоном під псевдонімами Абрам Терц і Микола Аржак. Все, що було заборонено до публікації в СРСР і надруковано на Заході – як тоді говорили, в «тамвидаві», – розцінювалося владою як таке, що неславить радянський державний і суспільний лад. Даніель був звинувачений в написанні повістей «Говорить Москва» і «Спокута (недоступне посилання)» та оповідань «Руки» і «Людина з МінАПу», Синявський – повістей «Суд іде», і «Любимов», статті «Що таке соціалістичний реалізм», а також – у пересилнні за кордон творів Даніеля і участі в пересиланні творів Андрія Ремезова, що видавалися під псевдонімом І. Іванов. Синявський і Даніель не визнали себе винними. Даніель був засуджений до 5 років таборів за пред'явленою йому статтею 70 КК РРФСР «антирадянська агітація і пропаганда», Синявський – до 7 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму за тією ж статтею. Багато письменників вважало процес над Даніелєм і Синявським протизаконним і протестували проти їх засудження. Обвинувальний вирок викликав міжнародний скандал і протести всередині країни, які започаткували дисидентський рух у СРСР.
… подалися на вулицю Горького в студію звукозапису. – Ця студія містилася за адресою вулиця Горького 4 (тепер Тверська вулиця) і належала Управлінню побутового та комунального обслуговування Мосміськвиконкому. Серед побутових послуг, що надавалися радянським людям відповідними організаціями, був і запис звукових листів чи листівок. Вуличні студії звукозапису стали характерною рисою південних і столичних міст СРСР в 1960-1970 роках. На паперовій заготівлі (зазвичай з картинкою), покритій прозорою пластмасовою плівкою, пробивався центр, і за допомогою невеликого пристрою-рекордера записувався «розмовляючий лист» із мікрофона або музичний фрагмент на вибір замовника. Зазвичай – невеличке привітання, наприклад, із днем народження, а потім якась музика. Адресат такої листівки міг прослуховувати її на програвачах грамплатівок.
Пу І (1906-1967) – китайський політичний діяч; десятий представник маньчжурської династії Айсін Ґьоро, останній імператор держави Цин (1908-1912 роки, залишався титулярним імператором до 1924). З 1932 року Верховний правитель, а з 1934 імператор Маньчжоу-го, генералісимус і головнокомандувач Маньчжурською імператорської армією. Член Народної політичної консультативної ради КНР (з 1964 року). 19 серпня 1945 року в Мукдені узятий в полон авіадесантом під командуванням особливоуповноваженого Забайкальського фронту і Радянського уряду в Мукдені генерал-майора Олександра Дорофійовича Притули. При полоненні імператора Пу І відзначилися підрозділи майора Петра Челишева. Після полонення імператор утримувався в таборі для військовополонених під Хабаровськом. Був свідком звинувачення на Токійському процесі в серпні 1946 року і давав свідчення протягом 8 днів. У 1949 році з встановленням в Китаї влади комуністів Пу І написав листа голові Ради міністрів СРСР І.В. Сталіну з проханням не передавати його китайським властям. Він також писав, що знайомство з працями Маркса і Леніна в тюремній бібліотеці справило на нього глибоке враження і змінило його світогляд. Пу І був повернутий до Китаю в 1950 році. У Китаї він був направлений у Фушуньску в'язницю для військових злочинців в місті Фушунь провінції Ляонін, і звільнений як «той що перевиховався» в 1959 році за особливим дозволом Мао Цзедуна. З 1959 року він оселився знову в Пекіні, де працював в ботанічному саду, а потім архіваріусом в національній бібліотеці. Заявив, що приймає народну владу. Восени 1961 року відбулася зустріч з головою КНР Мао Цзедуном. З 1964 року був членом політико-консультативної ради КНР. Зі схвалення Мао Цзедуна і Чжоу Еньлая написав мемуари «Перша половина життя» (в англійському перекладі «Від імператора до громадянина»), в яких постає як чисто формальний володар, на чию думку ніхто не зважав. Деякі історики припускають, що Пу І міг свідомо применшувати свою політичну роль, побоюючись звинувачень у військових злочинах Японії. Пу І як втілення старого режиму і реакційної монархії був однією з очевидних потенційних мішеней Культурної революції 1966 року, тому йому забезпечили державний захист.
… наші герої вирішили триматися стійко і калатати себе в груди, як Косіор чи Постишев, і кричати «хай живе!», хоч би навіть довелося ковтнути кулі. – Серед радянського керівництва було декілька Косіорів, страчених у 1930-х роках. Тут очевидно мається на увазі Станіслав Вікентійович Косіор (1889-1939) – радянський партійний і державний діяч, перший секретар Комуністичної партії України, заступник голови уряду СРСР, член Політбюро ЦК ВКП (б)... Вважається одним із головних організаторів голоду в Україні в 1932-1933 роках. Засуджений та розстріляний за звинуваченням у приналежності до так званої «Польської воєнної організації». Павло Петрович Постишев (1887-1939) – радянський партійний і державний діяч. У вересні 1923 року направлений ЦК РКП(б) в Україну, де обіймав багато керівних посад обласного й республіканського рівня, зокрема другого секретаря Комуністичної партії України (тобто був заступником Косіора). Постишев за безпосередньою вказівкою Йосипа Сталіна придушив українське національне відродження, українізацію, цькував народного комісара освіти УРСР Миколу Скрипника, що підштовхнуло останнього до самогубства. Постишев застосовував репресивні методи колективізації і хлібозаготівель в Україні, боротьби зі «шкідниками» і «націоналістичною контреволюцією», був одним із очільників Голодомору 19321933 років. «Натхненник» знесення пам'яток церковної архітектури в Україні, зокрема Михайлівського Золотоверхого монастиря. Засуджений та розстріляний як «японський шпигун» та «правий троцькіст».
І от стоять Обормоти перед авторитетною комісією і відповідають на каверзні питання світил країнчудесівської психіятрії. – Не знаючі біографії автора – Віктора Рафальського – можна було б подумати, що подальша розповідь про психіатрів та психлікарню навіяна йому відповідними епізодами з «Пригод Швейка» Ярослава Гашека, та історією Берлаги з «Золотого теляти» Ільфа та Петрова, що з тими книгами він був добре обізнаний і навіть «запозичив» з них персонажів – Швейка та Бендера. Але В. Рафальський мав власний дуже великий досвід щодо цієї теми, адже він протягом аж 27 років з невеликими перервами був жертвою радянської каральної психіатрії. Про що докладніше читач може довідатися зі статей, поміщених у категорії «Додатки».
Скільки від Києва до Лубен? – «Од Києва до Лубен» – українська народна танцювальна пісня. Перший куплет:
Од Києва до Лубен насіяла конопель.
Дам лиха закаблукам, закаблукам лиха дам,
Дам лиха закаблукам, достанеться й передам!
А щодо відстані від столиці до міста Лубни Полтавської області, то вона становить майже 200 км.
Завдяки цьому Обормоти швидко змінили камеру Луб'янки на камеру тюремної психіятричної лікарні в Казані. – Автобіографічний момент. Самого автора роману запроторили у цю психушку в 1963 році.
… були певні, що «окови тяжкіе падут»... – Оковы тяжкие падут – рядок з останньої строфи вірша О.С. Пушкіна «Во глубине сибирских руд…» (1827), присвяченому учасникам грудневого повстання 1825 року в Петербурзі, засудженим до каторги. От уся строфа:
Оковы тяжкие падут,
Темницы рухнут – и свобода
Вас примет радостно у входа,
И братья меч вам отдадут.
І дали Обормотам «путьовку в жізнь». – «Путёвка в жизнь» (1931) – перший звуковий кінофільм радянського кінематографа, знятий режисером Миколою Екком. Фільм був дуже популярний у 30-х роках, як у СРСР, так і за кордоном. Він оповідає про перевиховання малолітніх злочинців і перетворення їх на свідомих радянських громадян. Дія відбувається у підмосковній Болшевській трудовій комуні імені Генріха Ягоди, що нею керував представник ОДПУ Матвій Погребинський. Поки Г. Ягода обіймав посаду наркома, надання Болшевській комуні його імені приносило їй певні плюси. Після арешту Г. Ягоди в квітні 1937 року комуна була розгромлена і розігнана, М. Погребинський застрелився, його книги були вилучені з бібліотек і знищені. Фільм, у зв'язку з великою міжнародною популярністю, не був вилучений з обігу, але з нього «вичистили» всі згадки про цю комуну, і з тих пір це для радянських глядачив був фільм про невідомо яку комуну, котра невідомо де знаходиться.