1974. – Знаходження в псилікарні одночасно з математиком Л. Плющем і спілкування з ним[6].

1975. – Десятиденні допити зі застосуванням наркозу. Оформлення опіки (щоб вибратися на волю) за допомогою медсестри Ксенії Данилівни Цивати. Анулювання оформленої опіки заступником начальника з режиму майором Хабаровим. Звільнення К.Д. Цивати.

1976. – Після звільнення й виїзду за кордон Л. Плюща, етапування В. Рафальського в Сичевську тюремну психлікарню (Смоленська область) – бараки без фундаменту; вода під підлогою; холод; туалет з інтервалом у три години; відсутність прогулянок; невсипний нагляд. Робота на швейній машинці з перших днів (під нейролептиками). Робочий день – шість годин. Обшуки. Доноси інформаторів приводять до посиленого «лікування» пацієнтів, на яке В. Рафальський потрапляв тричі.

1979-1980. – Переписка зі старою знайомою Еммою Войцехович. Переведення у Бережницьку лікарню загального типу. Одруження з Е. Войцехович.

1983. – Арешт оперативниками держбезпеки в лікарні. Передача листа в Комісію ООН (Організації об'єднаних націй) із прав людини. Психіатрична експертиза у Львові. Діагноз – неосудний, завдяки заміні одного лікаря на іншого за день до засідання комісії.

1984. – Переведення у Дніпропетровську тюремну психіатричну лікарню. Телеграма з Москви про негайне звільнення Рафальського, що виконане через три місяці[7] .

1988, вересень. – Написання заміток «Репортаж нізвідки».

***

Розпачливе прохання Віктора Рафальського

(З часопису «Визвольний Шлях», № 1 (442), січень, 1985, том XXXVIII; Лондон, Велика Британія.)

Нещодавно на Захід потрапив лист українського політичного в'язня Віктора Парфенійовича Рафальського. Лист написаний у березні 1984 року й заадресований до Комісії прав людини ОН.

«До Комісії прав людини Організації Об'єднаних Націй,

Рафальський Віктор Парфенійович.

На протязі тридцятьох років я знаходжуся в ув'язненні в так званих "психіатричних спецлікарнях Міністерства внутрішніх справ". Я не торкатимусь умов, які панують у тих "лікарнях", – вони відомі усьому світові. Справа не в тому. Як можна інкримінувати комусь зберігання своїх особистих писань, "закривати" справу, як це офіційно робиться, і запроторити людину до спецлікарні під сильною озброєною охороною на невизначений строк?

Крім того, я не був ніколи психічно хворим і, лише завдяки цьому, я зміг витримати такі муки – хворій людині це не під силу.

Я знаю для якої цілі створено Комісію прав людини ОН, але я не розумію її бездіяльности. Я звертаюся до тієї авторитетної комісії з просьбою допомогти мені звільнитися, щоб я принаймні останні роки свого життя міг прожити в домашніх умовах. Я не знаю, якими словами звертатися до тієї комісії, (аби вона мене вислухала), бо мої сили слабнуть. Потрібно мати сталеві нерви для того, щоб усе це витримати, але й сталь має границю своєї міцности.

Тому прошу Комісію прав людини ОН, а також широку світову громадськість зробити все можливе для мого визволення, поки я ще при здоровому розумі.

І чи не пора вже нині поставити питання про визнання злочинними закладів типу спецлікарень Міністерства внутрішніх справ?

Тридцять років!

Оцим листом я даю право моєму другові Леонідові Плющеві, котрий перебуває у Франції, в Парижі, усіма шляхами добитися від совєтського уряду повернення (в його особисте розпорядження) мого літературного архіву, який знаходиться в управлінні держбезпеки Львівської области. Ось список мого архіву:

1. "Зойк і лють" – роман-поема.

2. "Незвичайні пригоди трьох Обормотів у Країні Чудес" – роман.

3. "Світанок" – роман.

4. "Крипільська людина" [8] – ретроповість.

5. "Закувала та сива зозуля" – п'єса.

6. "Роман Сармат" – п'єса.

7. "Чортеня" – п'єса.

8. "Жерці Ескулапа" – п'єса.

Я даю право Леонідові Плющеві розпорядитися моїм архівом за його уподобанням. Я прошу Комісію прав людини ОН йому посприяти в тому. Врешті решт таке глупе вилучення особистих архівів, зокрема літературних, виходить за рамки людського розуміння.

Я ще держусь. Подайте ж мені руку.

Віктор Рафальський»

Від Редакції:

Цей лист українського політв'язня звучить неначе голос потопаючого в ґулагівському морі, який хапається, немов за стеблину останнього порятунку, за сумління світової громадськости.

Віктор Парфенійович Рафальський, 1919 року народження[9], походить із села Рафалівка Рівенської области[10]; за освітою історик, письменник та короткий час директор школи в Івано-Франківській області. За участь у підпільній марксистській організації Віктора Рафальського в 1954 році заарештовано й запроторено до спецпсихлікарні. Відтоді скитається від «психушки» до «психушки», над ним проводять різні експертизи: то Віктора Рафальського визнають нормальним, то знову ставлять йому діягнозу — шизофренія. Нині Віктор Рафальський ув'язнений в обласній Дніпропетровській спецлікарні разом із психічно хворими, засудженими за вбивства. Всі старання його дружини Емілії Войцеховської добитися звільнення Віктора Рафальського виявилися дотепер безуспішними.

***

За написані художні твори відправили на примусове лікування в психіатричну лікарню

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

ПОСТАНОВА.

Місто Тернопіль. 16 грудня 1967 року.

Слідчий УКДБ РМ УРСР по Тернопільській області старший лейтенант Ткач, розглянувши матеріали кримінальної справи № 68 по обвинуваченню Рафальського Віктора Парфенійовича, 1918 року народження, народжений у місті Одеса, українець, незакінчена вища освіта, неодружений, без постійного місця проживання та роботи, в злочинах передбачених ч.1 ст. 62 УК УРСР,

ПОСТАНОВИВ:

24 вересня 1967 року УКДБ РМ УРСР по Тернопільській області в селі Ланівці Лановецького району Тернопільської області був затриманий і заарештований Рафальський Віктор Парфенійович. Під час затримування у Рафальського були вилучені написані твори: «Під Дамокловим мечем», «Роман Сармат», «Чортеня» та інші, які мають в собі неправдиві домисли, що містять в собі обвинувачення радянського державного і суспільного ладу, а також твори ідейно-недержавного характеру, як «Роман Сармат», «Чортеня» та вірші. Крім того у Рафальського вилучено компас, різні географічні карти, виданні в СРСР, фотоплівки вилучених його творів, які зберігалися у водонепроникному конверті. В даний час на допитах Рафальський В.П. веде себе неоднозначно, то погоджується давати покази, то через деякий час відмовляється і вимагає провести психіатричну експертизу. Це все викликає сумніви у його психологічній повноцінності. У зв'язку з цим 1 листопада 1967 року по відношенню Рафальського В.П. назначена судово-психіатрична експертиза, яка буде проведена в Центральному науково-дослідному інституті судової психіатрії імені Сербського. Його було відправлено туди 13 листопада 1967 року. Тому термін слідства і утримання під вартою продовжити до 24 березня 1967 року.