… купив книжку Жерара Філіпа – «Мандрівка до найнуднішої країни». – Жерар Філіп (1922-1959) – суперзірка французького кіно та театру. Шаленої популярності набув у СРСР як виконавець головної ролі у кінофільмі «Фанфан-Тюльпан» (1952, режисер Крістіан-Жак). За політичними поглядами схилявся до комунізму (проте у комуністичну партію не вступив), навіть записав декілька грамплатівок, де він читає фрагменти з творів Карла Маркса. Письменницею була його дружина Анн (Ніколь) Фуркад (вона написала декілька книжок про Жерара після його смерті), а Жерар книжок не писав. Згадана книга «Мандрівка до найнуднішої країни» – це лише жарт автора роману. Проте до СРСР Жерар Філіп дійсно приїжджав, у 1955 році, на фестиваль французького кіно, що відбувся у Москві, Ленінграді та Києві. Хоча в своїх інтерв'ю радянській пресі він схвально висловлювався про Радянський Союз, проте його напевно вразила сірість і вбогість радянського життя. Судячи хоча б з того, що у радянському магазині він купив купу жіночої білизни, а потім влаштував у Парижі її виставку, де французи сміялися з цих виробів радянської легкої промисловості.

… сходимо сьогодні ввечері в «Колізей»? – «Колізей» – кінотеатр, один з найдавніших у Ленінграді (тепер Санкт-Петербурзі), за адресою Невський проспект 100.

… прошу всіх до ресторації на коляцію. – Коляція – закуска, вечеря, обідня перерва.

Поперед себе та вражого звіра облавою пруть! – Даний рядок української народної пісні «Гей, гук, мати, гук, де козаки п'ють…» Обормоти дещо змінили. Насправді там так: «Поперед себе та вражих панів облавою пруть». А перші два рядкі такі:

Гей, гук, мати, гук, де козаки п'ють,

І веселая та доріженька, куди вони йдуть.

НТР – науково-технічна революція.

… як кажуть шваби: унд зо вайтер. – Und zo witer – і так далі (нім.)

Наказ-наказ, як казав отой Еллан (Напівблакитний). – Можливо, натяк на вірш українського поета Василя Еллана-Блакитного (справжнє ім'я Василь Елланський, 1893-1925) «Повстання» (1919), де є така строфа:

Наказ дано (коротко й суворо):

Вдарити й розбити ворогів.

Спало тихе місто і не знало – скоро

Звідкись грізний гримне стріл. 

Опівночі б'ють барабани... І Ленін із гроба встає. – Перша строфа з вірша Володимира Сосюри «Сон», написаного 1924 року, коли помер Володимир Ленін. Коротко сюжет цього немаленького вірша: мертвий Ленін встає із труни і йде вулицями зимової Москви; бачить бідного хлопчика у лахмітті, що мерзне на морозі та благає про допомогу; бере його за руку й веде на Красну площу до свого мавзолею, біля котрого заснув вартовий; там Ленін згадує свою революційну діяльність; перед його внутрішнім зором проходять епізоди революції та громадянської війни, революціонери різних епох та країн; він виголошує до них промову, котру чує і хлопчик, про необхідність продовження класової війни; потім, сказавши хлопчикові, що у зимові ночі холодно і хлопчикові треба спочити, а завтра передати людям, щоб вони швидко йшли до Комуни, Ленін зникає, і хлопчик на нічній зимовій площи залишається сам, знеможений падає у сніг і, замерзаючи, благає Леніна забрати його з собою. Закінчуєтся вірш такою строфою:

Приди, поможи м'ні, баюне,

щоб я розказати зумів,

як хлопчику снилась Комуна,

як Леніна знов він зустрів!..

… як той казав, «нє в ту стєпь». – Джерело висловлення «нє в ту стєпь» (що означає – недоречне в даному контексті; таке що не стосується справи) – сцена з оперети композитора Бориса Александрова (лібрето Леоніда Юхвіда і Віктора Тіпота) «Весілля в Малинівці» (1937), котра в свій час була дуже популярна у СРСР, і дія котрої відбувається в Україні в часи Громадянської війни. В опереті один із персонажів, Яшка-артилерист, відповідаючи на питання: «А ви гопака танцюєте?», каже: «Ну що ви, що ви! Гопак нині не в моді. Я пройшов пішки всю Європу і ні разу не бачив, щоб танцювали гопака. Зараз у них в моді формене неподобство. Називається... м-м... "В ту стєпь"». Зрозуміло, йдеться про танок тустеп (від англійського two-step, буквально – «подвійний крок»), що виник у США на початку XX сторіччя і потім став популярний у Європі.

… поєднувати корисне з приємним, як казав Горацій. – З латинської: utile cum dulci. Буквально: корисне приємне. З твору «Мистецтво поезії» (вірш 343) римського поета Горація (Квінта Горація Флакка, 65-8 роки до н е.), який пише про ідеального поета: «Усякої похвали гідний той, хто поєднав приємне із корисним». Цю думку Горацій, ймовірно, запозичив у римського історика Полібія, який у своїй «Історії» писав, що можна «з історії одночасно отримувати користь і задоволення».

… за рецептом Ван Кліберна: желатин., яйця, полівітаміни. – Ван Кліберн (правильніше Вен Клайберн, 1934-2013) – американський піаніст, перший переможець Міжнародного конкурсу імені Чайковського у Москві (1958). В часи, описані в романі, він був шалено популярний у СРСР, бо, по-перше, виконував російську музику (зокрема популярні «Підмосковні вечори»), а по-друге, радянська пропаганда подавала його величезним другом цієї країни. У біографії Кліберна, котру письменник Найджел Кліфф написав під заголовком «Підмосковні вечори. Історія Вана Кліберна, що зупинив холодну війну», є такий епізод: «Через хворобу він втратив три дорогоцінних тижня, але чудовий лікар швидко поставив його на ноги, діючи за схемою "вітаміни, мікстури, сирі яйця і шість пакетиків желатину Knox в день". До того ж лікар, який працював з американськими олімпійцями, лікував Вана на умовах "до видужання – не платити". Незабаром пацієнт відчув себе краще...». Але В. Рафальський узяв інформацію з якогось іншого джерела, бо ця книга була вперше видана англійською лише 2016 року, а її автор у час написання «Обормотів» ще не народився.

… мчали в «Красній стрілі»… – «Красна стріла» – швидкісний фірмовий потяг, що курсує між Санкт-Петербургом (Ленінградом) та Москвою, починаючи з 10 червня 1931 року. Його рейси були відмінені тільки у роки Другої світової війни, 1941-1944.

– А як тебе звуть? – спитав старший Обормот. (Знайомство з дітьми обов'язково треба починати з цього питання. Це один з постулатів педагогіки). – Із цього приводу Льюїс Керролл у своєму романі «Сільві та Бруно» (1893) написав таке: «– Як тебе звуть, малече? — почав я найпривітнішим тоном. А до речі, чого це ми починаємо розмову з маленькими дітьми, неодмінно запитуючи їхнє ім'я? Чи не тому, що вважаємо, буцімто ім'я допоможе нам побачити їх дещо дорослішими? Хіба справжню дорослу людину ви відразу ж запитуєте про ім'я?» До речі, щодо Керролла. Майже всім відомо, що він теж написав книжку про Країну Чудес (але іншу), та багатьом не відомо, що свою єдину мандрівку за межі Британії він здійснив у 1867 році саме в Російську імперію.

Томрабо – перевернене задом-наперед «обармот».

… як би то ще чимось виявити свої почуття до малюка, Обормоти повели його на «Шлюб по-італійськи», а наступного дня в оперету на «Прекрасну Гелену». – Кінофільм «Шлюб по-італійськи» (1964, режисер Вітторіо Де Сіка, Італія) та оперета «Прекрасна Гелена» (1864, композитор Жан Оффенбах, Франція) – є видовищами для дорослих глядачів, у радянські часи на них не пускали дітей молодше 16 років. Тож таким чином Обормоти дали Томрабові особливий, ексклюзивний дарунок – подивитися те, що іншим дітям дивитися було заборонено.