… вишита сорочка з кутасами… – Кутас – декоративна китиця на одязі. У даному випадку – зав'язки коміра.

… парфумою фірми «Льоріґан»… – Неточність: «Льоріґан» (L'Origan) – назва не парфумерної фірми, а власне парфумів, створених 1905 року і набувших всесвітню славу. Фірма ж, що їх виробляла (і досі виробляє), називається «Коті» (Coty), що її засновником був великий французький парфюмер Франсуа Коті (1874-1934).

… пили «Ахмету»… – «Ахмета» – столове напівсолодке біле вино з винограду сорту «Мцване кахетинський», що вирощується в Ахметському районі Грузії. Виробляється з 1958 року. Колір вина солом'яний з зеленуватим відтінком.

– П'ю за славетну країнчудесівську розвідку... – видудлив до дна. – Хо! – пересмикнув плечима Бендер. – Чого вона варта, коли її очолюють іноземні аґенти. – Лаврентій Берія, котрий очолював держбезпеку СРСР, був у 1953 році страчений за звинуваченням у шпигунстві. Та й обидва його попередники на цій посаді – Генріх Ягода й Микола Єжов – також були розстріляні як вороги держави.

… Свєта призналась Обормотам, що мала з гепардом справу і що пікантність цієї справи понад усяку уяву. – Цей епізод асоціюється з епізодом в десятій книзі сатиричного роману давньоримського письменника Апулея «Метаморфози, або Золотий осел», де також багата розбещена пані, аби задовольнити свою збочену хіть, злягається із твариною; проте не хижою: з віслюком, беручі його в оренду у його хазяїна. Напевно цю тему В. Рафальський «запозичив» в Апулея.

… до кожного з них на руки вискочило отакеньке маля, лепечучи «тато, тато!», а навколо застрибали більшенькі, галасуючи «наші тати прийшли! наші тати прийшли!» – Аналогічна сцена є у сатиричному оповіданні Марка Твена «Як мене обирали губернатором». Тількі там така провокація була влаштована, аби героя не обрали губернатором, а тут метою шахрайської провокації є видурювання у героїв грошей. В. Рафальський напевно написав цю сцену під впливом Марка Твена, чиї сатиричні та гумористичні оповідання багаторазово перевидавалися у СРСР великими накладами. От як це у Твена: «Нарешті, вершиною тих безсовісних переслідувань, до яких вдалися ворожі партії, було те, що дев'ятеро малят усіх відтінків шкіри і в найрізноманітнішому лахмітті полізли під час мітингу до трибуни і, чіпляючись мені за коліна, стали голосно кричати "таточку!"».

… сиділи біля телевізора і дивилися Водяного в ролі Мишки Япончика. – Тобто дивилися оперету «На світанку» композитора Оскара Сандлера у постановці Одеського театру музичної комедії. Михайло Григорович Водяной (справжє прізвище Вассерман, 1924-1987) – видатний комедійний актор театру та кіно, родом із Харкова, народний артист Української РСР (з 1964 року), народний артист Радянського Союзу (з 1976 року; до речі, він був першим у Радянському Союзі актором оперети, якому присвоїли це звання), актор Одеського театру музкомедії (тепер театр імені Михайла Водяного). Цікаво, що у роботі над образом Мишки Япончика Водяному допомагав Леонід Утьосов, котрий був особисто знайомий з Япончиком, бо той був шанувальником творчості молодого Утьосова.

"Все йде, все минає, і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? І мудрий, і дурень нічого не знає". – Перші рядки поеми Т.Г. Шевченка «Гайдамаки».

На Сунжу… – Сунжа — річка в Північній Осетії, Чечні та Інгушетії, права притока річки Терек. Тече Терсько-Сунженською височиною.

До Грозного літаком, а там пішки до Карабулака. – Місто Грозний із 1936 по 1944 та з 1957 по 1993 роки було столицею Чечено-Інгушської автономної республіки в складі РРФСР та РФ. Після 1993 Чечня та Інгушетія стали окремими одна від одної автономними республіками в складі РФ, і Грозний залишився столицею лише Чечні. Карабулак – місто в Інгушетії. Взагалі ж населених пунктів із назвою Карабулак багато десятків: у РФ, Казахстані, Азербайджані, Узбекістані…

«Нам пєсня жіть і любіть памагаєт»… – перший рядок приспіву «Маршу веселих хлоп'ят». От увесь приспів:

Нам песня жить и любить помогает,

Она как друг и зовёт, и ведёт,

И тот кто с песней по жизни шагает,

Тот никогда и нигде не пропадёт.

«В тумане скрилась мілая Одеса»… – Перший рядок пісні «Золотые огоньки» композитора Василя Соловйова-Сєдого на текст Олексія Фатьянова та Соломона Фогельсона. Популярності набула у виконанні Леоніда Утьосова. От перший куплет:

В тумане скрылась милая Одесса,

Золотые огоньки.

Не грустите, ненаглядные невесты,

В сине море вышли моряки.

… і взагалі усіх гяурів. – Гяур – презирливе позначення людини, яка не сповідує іслам, будь-якого немусульманина.

З того гармидеру стало ясно, що між чеченцями і сунженськими козаками сталася нова колотнеча, і причиною тому було те, що у свій час чеченці були виселені, і сунженці зайняли їх аули, а тепер чеченці повернулися і надавали по шиям сунженцям. – Сунженські козаки – одна зі спільнот, що складають Терське козацтво, до якого крім сунженців зараховуються також гребенці, низові терці, аграханці, терці-семейці, кизлярці, волгці, моздокці, горці та владикавказці. На відміну від кубанських козаків, що походять переважно від запорізьких козаків, котрі у кінці XVIII століття були переселені на Кубань, предки терських козаків переселилися з Московії на північний Кавказ ще у XVI сторіччі, а може навіть у XV. З часів Івана Грозного вони вірно служили Москві. Невдоволення простих росіян, зокрема козаків не тільки чеченцями, але й радянською владою спалахнуло у Чечні в серпні 1958 року, коли радянські війська силою розганяли античеченські мітинги та заарештовували їхніх учасників. Причиною заворушень стало значне підвищення рівня злочинності у Чічні після повернення чеченців із депортації. Чеченці й інгуші були департовані 1944 року до Казахстану та Киргізіїї (під час депортації велика їхня кількість загинула), а 1957 року їм дозволили повернутися на батьківщину.

Ґамбетта – Леон Мішель Ґамбетта (1838-1882) – французький політичний діяч, прем'єр-міністр і міністр закордонних справ Франції в 1881-1882 роках. Славився красномовством і даром переконання.

Газават (від арабського «газв» – набіг) – війна за віру або боротьба з невірними (гяурами), яку багато мусульманських народів розглядають як один із проявів джихаду – джихад меча, що передбачає збройну боротьбу за іслам, полеглі в якій знаходять вічне блаженство в раю. Ідея газавату широко використовувалася в антиколоніальній боротьбі мусульман за незалежність в традиційно ісламських країнах.

… напоїли араком… – Арак – ароматизований анісом міцний (близько 60 % міцності) алкогольний напій, поширений на Близькому Сході і Центральній Азії. Залежно від країни та регіону різниться міцністю, вихідною сировиною і процедурою виготовлення. Вихідна сировина може бути найрізноманітнішою: молоко (як кобиляче, так і коров'яче), рис, виноград, фініки, сік пальми і т.д. Ефірна олія анісового насіння надає суміші арака з водою (або льодом) характерний молочний колір.

Я тільки наслідую приклад нашого вчителя в його історії з московським бандитом Кравченком, – скромно відказав тому Бендер. – В усякій ситуації треба бути діялектиком і гнучким політиком. — Мабуть, автор роману чи його персонаж забув і переплутав прізвище і насправді йдеться про московського бандита Кузнєцова, Якова Кузнєцова на кличку Кошельков (1890-1919), а під «нашим вчителем» мається на увазі Володимир Ленін. У Святвечір 6 січня 1919 року, близько 17 години, у Москві, неподалік від Сокольницької районної ради (імовірно, на Сокольницькому шосе під залізничним мостом Митьковської гілки), шестеро бандитів зупинили автомобіль «Рено». Крім Кошелькова, ватажка банди, в злочині брали участь Василь Зайцев («Заєць»), Федір Алексєєв («Жаба»), Олексій Кирилов («Льонька Швець»), Іван Волков («Коник») і Василь Михайлов. Бандитам машина потрібна була для того, щоб пограбувати пасаж на Луб'янці. У автомобілі знаходилися голова РНК РРФСР Володимир Ленін, його сестра Марія Ульянова, особистий водій Леніна Степан Гіль і охоронець Іван Чабанов. Ленін наказав зупинити машину, прийнявши бандитів за червоноармійський патруль. Погрожуючи зброєю, Кошельков із друзяками наказав вийти з автомобіля всім чотирьом. Ленін намагався пред'явити бандитам документи, сказавши: «У чому справа? Я Ленін!», але Кошельков, не розчувши прізвища, сказав на це: «Чорт з тобою, що ти Левін. А я Кошельков, нічний господар міста». Обшукавши всіх, бандити відібрали у Леніна документи і пістолет системи «Браунінґ», після чого поїхали звідти на тім «Рено». Дорогою Кошельков нарешті подивився документи, і сказав своїм співучасникам повертати назад, вирішивши взяти Леніна в заручники, щоб обміняти його на злочинців, ув'язнених у Бутирській в'язниці. Повернувшись, бандити Леніна не знайшли. Ленін із сестрою, Гіль і Чабанов дісталися Сокольницької райради, закритої через свята. Гіль доповів телефоном заступникові голови ВЧК Я. Петерсові, і бандитів негайно почали шукати. Кинута машина була знайдена на Хамовницькій набережній приблизно через годину, але зловити Кошелькова зі співучасниками не вдалося. На них був оголошений розшук. 26 липня 1919 року Кошельков разом зі своїми спільниками Ємельяновим і Сергійком Барином потрапив у засідку на вулиці Божедомці. Чекісти відкрили вогонь на ураження. Ємельянов і Барин загинули відразу. Кошельков ще деякий час відстрілювався, але був смертельно поранений (усього він отримав шість вогнепальних ран) і помер на місці. При бандитах були виявлені 2 пістолети маузер, наган, кілька гранат і стос грошей на суму 63 000 рублів, пробитий кулею. У Кошелькова були знайдені також посвідчення на ім'я співробітників Московської ЧК Коровіна, Караваєва і Ведерникова і відібраний у Леніна браунінґ. Всі інші захоплені члени банди були негайно розстріляні. Цей епізод власної біографії Ленін використав як приклад у IV розділі праці «Дитяча хвороба "лівизни" в комунізмі» задля виправдання укладання більшовиками Брестського миру із німцями: