__________

АКТ № 2/с судово-психіатричної експертизи на Рафальського Віктора Парфенійовича.

8 січня 1968 року в Центральний науководослідний Інститут судової психіатрії імені Сербського було обстежено Рафальського Віктора Парфенійовича, 1918 року народження, обвинуваченого по ст. 62 чс. 1 КК УРСР. На судову психіатричну експертизу в інститут направлений згідно постанови УКДБ РМ УСРС по Тернопільській області від 1 листопада 1968 року у зв'язку щодо психічної неповноцінності підозрюваного. У стаціонар інституту поступив 6 грудня 1967 року. Із слів підозрюваного, з медичних документів відомо, що він закінчив сім класів, з четвертого курсу хіміко-технологічного інституту був виключений. У віці 18 років розпочав займатися драматургією. У 1939 році був призваний до армії, але дезертував, пояснюючи тим що дуже скучав за місцем проживання. Він тоді вже був направлений у Київську психіатричну лікарню, де вперше було поставлено діагноз «шизофренія». Потім він працював вчителем, директором школи, інспектором РВНО. В цей час почав писати п'єси. У 1945 році та у 1962 році був притягнутий до кримінальної відповідальності. Неодноразово проходив стаціонарно судову психіатричну експертизу, де давались різні суперечливі висновки. Центральний науководослідний Інститут судової психіатрії імені Сербського визнав його хворим, а Київська психіатрична лікарня імені Павлова та Ленінградська спеціальна психіатрична лікарня визнали здоровим. В листопаді 1964 року Рафальський був виписаний з примусового лікування з Сімферопільської психіатричної лікарні. Він переїхав до Києва і ніде не міг приписатись. Тому і був затриманий. Лікарі при обстежені у березні 1967 року визнали що він психічно врівноважений, нервової системної патології не виявлено, орієнтується в часі, в місцевості, легко спілкується з людьми, на всі питання відповідає правильно, він дуже цікавиться всім, що відбувається навколо. На основі викладеного комісія приходить до висновку, що потрібно провести обстеження психологічного стану Рафальського Віктора Парфенійовича більш досвідченими психіатрами, які б могли визначити його психологічний стан. Тому потрібно продовжити утримання у Центральному науково-дослідному Інституті судової психіатрії імені Сербського до 1листопада 1967 року.

Голова комісії: психіатр експерт, старший науковий спеціаліст К.Л. Іммерман.

__________

АКТ № 12/с судово-психіатричної експертизи на Рафальського Віктора Парфенійовича.

20 березня 1968 року в Центральному науководослідному Інституті судової психіатрії імені Сербського було обстежено Рафальського Віктора Парфенійовича, 1918 року народження, обвинуваченого по ст. 62 чс. 1 КК УРСР. 8 січня 1968 року та 12 лютого 1968 року Рафальського В.П. оглядала комісія по питанню його психічного стану і питання повністю не було вирішене. По відповідних документах видно, що у дитинстві він розвивався і ріс нормально. У старших класах почав втрачати інтерес до навчання, але як він казав, відчув прилив сил і почав писати п'єси. Після семи класів навчання поступив у робфак, де також продовжував писати літературні твори. Там деякі педагоги почали за це над ним насміхатись. Будучи підлітком він побив голову профспілки робфаку і його за це виключили. Після цього він активніше почав займатися драматургією. Але його написані п'єси дуже підлягали критичним зауваженням, які він вважав несправедливими. Він почав вважати себе драматургом-новатором. Він всім заявляв, що хоче стати драматургом. У 1939 році його призвали в армію. Через короткий час він втік додому і пояснив мамі, що там йому скучно. Вдома він лежав декілька днів в депресії. Коли його заарештували як дезертира, то відправили в Київську психіатричну, де встановили діагноз шизофренія. Коли розпочалась війна, він виїхав в Азію, де став працювати вчителем хімії. У 1942 році з власної ініціативи поступив у воєнне училище протихімічної оборони. Там він продовжував писати свої «фантастичні» п'єси. Через деякий час він випив алкоголю і покинув чергування. Його затримали за порушення військової дисципліни і відправили на психіатричне обстеження. Йому поставили діагноз малярійний психоз. Йому надали шестимісячну відпустку для оздоровлення. Він переїхав в Іркутськ, де працював вчителем. У 1944 році його знову мобілізували, але комісія його демобілізувала з діагнозом «шизоїдна психопатія». В 1945 році він повернувся додому і з слів його мами був веселим і вважав себе найрозумнішим. Він говорив що кругом страшна бюрократія через яку він не може просунути свої п'єси. Після цього він перебрався в Івано-Франківську область, де працював учителем, директором школи і інспектором відділу народної освіти. У 1947-1948 роках він відчував велику активну силу щодо написання своїх п'єс. Писав багато історичних драм уночі. Він не міг ніде добитись постановки його творів. Тоді він розпочав висловлюватися проти радянської влади. У 1954 році він був заарештований за обвинуваченням в здійсненні антирадянської агітації. Його відправили на стаціонарну судову психіатричну експертизу в інститут імені професора Сербського де він перебував з 11 лютого до 30 лютого 1954 року. Там був встановлений діагноз шизофренія, і був направлений на примусове лікування у стаціонар. Його відправили у Ленінградську спеціальну психіатричну лікарню, де він перебував з 13 листопада 1955 року по 25 вересня 1956 року з діагнозом шизофренія. Він здійснив втечу і перебрався таємно у Харьків. Там намагався у одному із театрів міста передати свою п'єсу, де був затриманий і повернутий у Ленінград. Тоді у Ленінградській психіатричній лікарні зробили висновок, що він не психічно хворий. У зв'язку з протилежним висновком комісії його знову помістили на експертизу в інститут імені професора Сербського, де перебував до 13 березня 1957 року. Там знову встановили діагноз шизофренія (дефективний стан). Його знову повернули на примусове лікування в Ленінградську психіатричну лікарню, в якій внутрішня комісія 27 лютого 1957 року визнала його здоровим. Його знову повернули в стаціонарну судову психіатричну експертизу в інститут імені професора Сербського де він перебував аж до 13 лютого 1959 року. В цей час він висловлював свої наміри написати велике «історичне полотно», яке має охоплювати проблеми інтелігенції українського народу з 80 років XIX століття по 20 роки XX століття. За його словами, там повинно було висвітлено духовні погляди і духовний розвиток героїв твору. 8 жовтня 1959 року Рафальський був виписаний з діагнозом повільно текучий шизофренічний процес і переданий на поруки його матері. Він відразу розпочав писати п'єсу про лікарів «Жреці Екскулапа», яку намагався передати для вистави у Москві. 17 квітня 1962 року його затримали у Києві за ст. 62 ч.1 і ст. 64 КК, і був відправлений в Київську психіатричну лікарню імені академіка Павлова, де визнали що він здоровий. Тоді його знову направили на експертизу в інститут імені професора Сербського, де визнали його хворим на шизофренію і відправили знову на примусове лікування. Його направили на лікування протягом півтора року у Казанську психіатричну лікарню, де перебував до 7 жовтня 1964 року. З 19 жовтня по 12 грудня він перебував на лікуванні у Сімферопільській психіатричній лікарні. Після лікування він чотири місяці був у Криму і ніде не працював, а потім переїхав на Вінниччину, де йому пообіцяли працевлаштувати в одній із шкіл учителем історії. Він не мав прописки і не міг знайти роботу, тому переїхав до Києва. Тоді звертався в Міністерство Культури, де йому порекомендували працювати разом з драматургом і композитором. Разом з ними він декілька разів переписував п'єси «Чортеня» і «Роман Сармат». Постійної роботи не мав, а підзаробляв як коректор, а деколи гроші висилала йому мама. П'єси його так і не були поставлені на сцені, і тоді вирішив переїхати на Тернопільщину. У Ланівцях його заарештували. В цей час в нього вилучили багато написаних ним п'єс і творів, в яких висловлювалися обвинувачення Радянській владі. Свідки: Якубовська заявила що Рафальський В.П. був неврівноваженою людиною і вважав себе видатним драматургом, а громадянка Філонова заявляла, що він був дуже неакуратний і ніколи не мав грошей. Свідок Шведов, який ознайомився з його написаними п'єсами та прозовими творами, заявив, що вони не мають ідейного змісту. Він з великим ентузіазм розказує про свої п'єси, і був впевнений, що прийде час і всіх їх будуть ставити на сценах. А тепер їх не ставлять через страшний бюрократизм. Всі написані його твори характеризуються бідністю запасів слів. Перебування його серед душевнохворих у психіатричних лікарнях не дуже бентежило його. Рафальський ніколи не переживав за своїми родичами, ніколи не писав їм листів. Він некритично ставився до свого стану і постійного непрацевлаштування і фінансової нестабільності. На основі всього виложеного комісія зробить висновок, що Рафальський В.П. має психічне захворювання у формі шизофренії з паранормальними включеннями і психопатологічним дефектом. Це проявляється в його параноїдальних і параноїдних ідеях, в емоційно-вольових розладах, які спричиняють підвищення настрою і багатомовності, і спричиняють до писання творів та літературної діяльності і визнання свої переоцінених можливостей. Тому необхідно застосувати до Рафальського В.П. примусове лікування в спеціальній психіатричній лікарні з постійним наглядом