— Ти ж говорила, що той твій молодик не проти кудись переїхати? Якийсь гуртожиток для туристів можеш винаймати собі й тут…
— Поки що я пообіцяла татові, що приїду хоча б на кілька днів на Великдень. Потім побачимо, — кажу я й думаю про нього, про коробку, повну паперів у його квартирі, яка чекає на те, щоб я вивчила її вміст.
І знову в голові в мене пролітає план, що навесні ми зійдемося втрьох: тато, Гонза і я. Сядемо в Будєйовіце на площі за вуличний столик якоїсь кав’ярні, світитиме сонце, ми вип’ємо пива чи кави, мама з нами теж буде, хоча біля столу стоятимуть лише три стільці, і ніхто з перехожих, навіть офіціантка, її не бачитиме… Я ховаю обличчя в комір куртки, дивлюся у вікно на холодну жовтневу ніч, але бачу лише туман.
Автівка повертає під прямим кутом, ми виїхали на головну дорогу, прямуємо назустріч сяйву міста вдалині перед нами. Оліна сама сміється зі свого жарту й хапає мене за плечі. Раптом Маґда гальмує, уже здалеку бачимо, як біля правого узбіччя туман освітлюють фари, помаранчеві бічні і синя блимавка.
— До дідька, поліція, — каже Маґда.
— Не зупиняйся, — пищить Оліна, — не зупиняйся, це ловці органів! Як у тому останньому фільмі жахів, який ти мені давала, Анно, пам’ятаєш? Будь ласка, не зупиняйся, вони продадуть нас на органи…
— Що дасте, дівчата? — повертається Анна з переднього сидіння.
— Я дам підшлункову, — кричить Оліна, я помираю від сміху, але ми вже стоїмо на узбіччі, і до нас іде поліцейський із ліхтариком. Маґда опускає віконце.
— Ми їдемо на дискотеку, — проголошує Оліна, молодий поліцейський дивиться в автівку, переповнену жінками, і його пожадлива посмішка виказує, що він мав би неабиякий інтерес зовсім до інших наших органів.
Але зрештою він перевіряє Маґдині права, паспорт і техпаспорт. Прощається й показує нам, що ми можемо їхати далі.
Інформація видавця
УДК 821.162.3’06-3
ББК 84(4Чех)6-4
Г 14
Видання книжки здійснено за підтримки Міністерства культури Чеської Республіки та Чеського Центру в Києві
Перекладено за виданням:
Jiří Hájíček: Rybí krev. Host, Brno, 2012, 360 s.
© Jiří Hájíček, 2012
© Host — vydavatelství, s.r.o., 2012
© Ірина Забіяка, переклад з чеської, 2017
© Богдана Давидюк, обкладинка, 2017
© ТОВ «Видавничий Дім “КОМОРА”», 2017
ISBN 978-617-7286-18-8
З м і с т
2008 …6
Висота 370,5
1983 …24
1986 …94
1988 …170
2008 …200
Номер 11
1989 …214
1990 …220
1992 …256
1993 …278
2008 …322
Гаїчек, Їржі
Г14 Риб’яча кров: Роман / Переклала з чеської Ірина Забіяка. — К. : КОМОРА, 2017. — 352 с.
ISBN 978-617-7286-18-8
УДК 821.162.34)6-3
ББК 84(4Чех)6-4
Літературно-художнє видання
Їржі Гаїчек
РИБ’ЯЧА КРОВ
роман
Переклала з чеської Ірина Забіяка
Випусковий редактор Алла Костовська
Редактор Наталя Мацибок-Стародуб
Коректор Ніна Тихоновська
Обкладинка Богдани Давидюк
Макет і верстка Андрія Репенка
ТОВ «Видавничий Дім «КОМОРА»
вул. Кудряшова, З, оф. 133, м. Київ, 03035
www.komorabooks.com
+38 044 221-05-84
Свідоцтво ДК № 4588 від 31.07.2013
Формат 84x1081/32. Папір книжковий полегшений. Друк офсетний.
Ум. друк. арк. 18,48. Обл.-вид. арк. 14,34. Наклад 1000 прим.
Гарнітура «Serif». Зам. № 302/03.
Надруковано у ПП «Юнісофт»
61036, м. Харків, вул. Морозова, 13-Б
Сторінка: www.unisoft.ua
Свідоцтво ДК № 3461 від 14.04.2009
Про автора
Їржі Гаїчек
Народився 1967 року в м. Чеське Будєйовіце, працює банківським службовцем.
Автор восьми книжок — романів та збірок оповідань. Його найновіші романи, «Сільське бароко» (2005) та «Риб’яча кров» (2012), здобули найбільше визнання у критиків та читачів, обидва нагороджено премією Magnesia Litera, 2006 та 2013 року. У вересні 2016 року у Чеській республіці відбулася прем'єра фільму «Крадій Зелених коней», знятого за однойменною книжкою письменника. Твори Їржі Гаїчека перекладено вісьмома мовами, зокрема англійською, італійською, польською, угорською, хорватською, македонською, білоруською, і ось тепер світ побачив український переклад.
Примітки до електронної версії
Перелік помилок набору, виявлених і виправлених верстальником
С. 43: До нашого [баракау] => барака вода не підступить, ми високо.
С. 209: — Чому ти про це говориш? — [запитуаю] => запитую я й доливаю по третій.
С. 245: У цей момент я побачила за [віном] => вікном Петрове обличчя.
С. 251: — [Важаєш] => Вважаєш, вони домовляться?
С. 301: Захряснулися [дверцятя] => дверцята вантажівки, мотор зашумів, і меблі в багажнику, перев’язані мотузками, захиталися.
С. 302: Лише залишки брусів стирчали, як поламані шпильки, і побита черепиця [валялался] => валялася в траві неподалік.
С. 303: — Цей табір проти атомної енергії триватиме три дні, — казав мені пошепки на вухо [Сладек] => Славек, — жити можна в шкільному спортзалі в Тині.
С. 304: «Організаційний комітет його позичив», — пояснював [Сладек] => Славек за кермом.
С. 315: Я була слабкою, але вже чекала на вечерю, хоча Надя від [цією] => цієї думки лише посміхнулася.
С. 329: [Долухаюся] => Дослухаюся до його поради й за півтори години зупиняюся на освітленій заправці.