«Знайомі обличчя» спускаються зі сцени під скупуваті оплески, а перед мікрофоном лаштується черговий трибун. Він — один із багатьох, які беруть участь у марафоні промов, переплетених піснями під фанеру, різними зверненнями, закликами, відозвами, концертами на живо, декламацією віршів класиків і власної поезії. Поміж священиком з Канади (головою Канадського союзу угорців) і президентом Світового союзу угорців на сцену виходить жінка (на око їй десь біля сороківки) в народному строї. «Приходжу сюди щодня вже цілий тиждень. Знаю, що ми переможемо», — каже, зворушена, і починає читати свій вірш про короля Матея Корвіна, який у лавровому вінці, набурмочений і благородний, видніється на купюрі тисячі форинтів.
За тисячу форинтів на розкладках можна купити собі футболку з турулом на тлі карти Великої Угорщини. Досить багато людей її тут уже носить, я також придбав собі таку — моє улюблене міфологічне створіння гідно і широко розпростує крила, а в кігтях тримає меч із написом «Hungária».
За тисячу форинтів тут можна також купити п’ять булок — великих, пухких, притрушених твердим запеченим сиром, або три пива. Ну або ще всілякі інші футболки — наприклад, із крилатою вже фразою прем’єра Ференца Дюрчані: «Ми все просрали, і то не трохи, а повністю». Цими словами пан прем’єр підвів підсумок роботи свого уряду.
Оприлюднення записів таємної промови прем’єра, виголошеної для діячів його партії на виїзному засіданні на Балатоні, підняло в Угорщині найбільші маніфестації та заворушення за останні півстоліття. Прем’єр у своїй промові визнав, що протягом останніх двох років обманював, щоб тільки втриматися при владі. Також він казав, що його уряд нічого не зробив, аби вивести бюджет із страхітливого стану і що передвиборчих обіцянок, завдяки яким здобув підтримку, не вдасться виконати, і що треба буде провести великі, болісні для суспільства реформи, і що слід сподіватися на велелюдні маніфестації перед парламентом. Дюрчані мав рацію. До того ж свій виступ він збагатив великою кількістю слів «блядь» і «просрати». Хтозна, може дехто за це його навіть ще більше полюбив, але більшість, мабуть-таки, зовсім навпаки. Ті, що полюбили його менше, прийшли під парламент. Ті, що серйозним чином хочуть заманіфестувати свою моральну поставу і ставлення до брехні прем’єра, носять помаранчеві футболки з написом «Не обманюю ні вранці, ні вдень, ні вночі». Бо пан прем’єр казав: «Ми обманювали вдень, увечері і вночі». І тут він сказав чисту правду.
Дрібні торгаші притягнулися за маніфестантами, мов табір услід за військом. Вони пропонують прецлі, смажену і варену кукурудзу, прапори, футболки та шарфи з написами «Угорці, вперед!», які носять також футбольні фани. «Гойра Модьорок!» — саме так запалював до боротьби на мітингах своїх прихильників Віктор Орбан. Одним словом, на площі Кошута політика змішалась із футболом.
Тимчасові розкладки стоять зразу коло біотуалетів на розі вулиці Стефана Баторія. Від біотуалетів легкий вересневий вітерець заносить нестерпний сморід детергентів, які використовують для утилізації фекалій. У черзі до голубих пластмасових убиралень стоять елегантні дівчата на підборах, накачані хлопці в спортивних костюмах, розтатуйовані огрядні фанати геві-металу і старші, пом’яті мужчини в таких же, як і вони, старих куртках ще кадарівських часів. Вони стоять із прапорами, котрих нікому ні на мить не довіряють, навіть перед самим входом до біотуалету — наче хорунжі війська, які у вирі битви понад усе повинні берегти штандарти полку. Якщо вони не поміщаються з ними в тісних будках, усе одно уперто маневрують дерев’яним держаком, щоби таки якось прикрити за собою двері, а це добряче виводить із себе тих, хто чекає в черзі, бо фізіологія не терпить.
У пластмасових мильницях з водою охолоджуються бляшанки дешевого пива «Боршоді» та «Орань Асок», мінеральна вода, солодкі газовані напої. Продавці вправно розпаковують коробки та ящики, викладають картонні картки з написаною від руки ціною.
Якщо хтось не проти заощадити тисячу форинтів, то може безплатно з'їсти «жірош кенєр» — грубий шматок білого хліба зі смальцем і червоною цибулею, легко притрушений меленою солодкою паприкою — традиційна закуска до пива і вина. Жірош кенєр роздають немолоді маркітантки, на їхніх білих лицях з’являються рум’янці збудження — вони знову комусь потрібні, знову можуть прислужитися справі. Тут також можна безплатно з’їсти поживний гарячий гуляшевий суп із репертуару старої військової польової кухні. А якщо вприкуску до супу взяти хліб зі смальцем — то голод не повернеться до кінця дня. З повним шлунком легше скандувати. А ту зекономлену тисячу форинтів можна віддати за зелено-біло-червону пов’язку на рамено, металевий значок з написом «Тріанон» або ж за металеву пластинку з контурами Земель Корони Святого Стефана. Маніфестанти з площі Кошута дуже б хотіли, аби Землі Корони Святого Стефана знов повернулись, щоби анулювати Тріанон, і Кошіце знову називались би Кошшо, Тімішоара була б Темешваром, Суботіца — Сободкою. І все знову було б так, як колись, але чомусь це ніяк не станеться.
«Обшматована Угорщина — горе-край, ціла Угорщина— держава-рай» і «Ні, ні, ніколи!» — ці гасла знає кожен угорець, відколи вміє читати. А коли вже вміє писати, часто сам бере і виписує їх фломастером в автобусах або на стінах сортирів у вокзалах і кафе. Як тільки з’являються кишенькові, малий угорець нерідко купує собі футболки з таким гаслом. «Nem, nem, soha!» тобто «Ні, ні, ніколи!»: це означає, що угорці ніколи не змиряться з четвертуванням їхньої країни, і поки країна не возз’єднається, будуть терпіти і чекати. Ось і зараз вони терплять під парламентом — п’ють пиво і закушують хлібом зі смальцем — і вичікують. Але ніщо не хоче змінюватися. Маніфестація на площі Кошута — це декларація ненависті до прем’єра Дюрчані і озлоблення через його цинічну брехню. Але це також велика демонстрація угорського розпачу, навіть якщо й можна натрапити на транспаранти з трьома переможними датами: 1456, 1956, 2006. У 1456 році Янош Гуняді переміг турків під Нандорфегейрваром. Це в пам’ять тої перемоги в сам полудень б’ють дзвони.
З 1456 року Угорщина не здобула жодної великої перемоги, співмірної з перемогою Яноша Гуняді, зате зазнала багато поразок. Прапори в біло-червоні смуги — символ роду Арпадів; їх, до речі, на площі не менше, ніж триколірних. Рід Арпадів заснував угорську державу і правив нею від Х до ХІІІ століття. Прапори Арпадів сьогодні використовують ревізіоністи та націоналісти. Жоден мейнстрімівський політик, ані лівих поглядів, ані навіть правих поглядів, не хотів би, щоб його було помічено на фоні цього прапора. Прапори Арпадів, що тріпочуть перед парламентом, прирікають маніфестантів на політичну поразку. Проте їм ідеться все-таки про моральну перемогу. До поразок вже звикли.
Маніфестація на площі Кошута — це також справжній показ національної моди. Саме це мені найбільше подобається в угорських демонстраціях. Мужчини в гусарських куртках і лискучих офіцерських чоботах, у секлерських сорочках, у традиційному строї із Семигороддя або перебрані за чікошів, кінних пастухів з пушти. Є тут і середньовічні селяни, одягнені в характерні широкі білі штані й у сорочки з розширеними рукавами. Є тут також череваті мотоциклісти з прапорами, закріпленими на «Гарлі», в обов’язкових шкіряних штанях, обвішані дешевими прикидами, в стилізованих німецьких гельмах. Тут угорські народні промисли перемішуються з космополітичною поп-культурою, і це не викликає ніякого дисонансу: всі тут пасують одні одним, могли б навіть мінятися місцями — байкери на «Гарлі» могли б одягти селянські сорочки і широкі штани разом із футболками з рунічним письмом, котре годі зрозуміти, і коли б навіть цим праугорським алфавітом написати на майках «Угорщино, fuck off!», то все одно це збудило б ентузіазм серед зібраних на площі. Чікоші могли б одягти мотоциклетні гельми, а гусари могли б сісти за мотоцикли.
У суботу ентузіазм демонстрантів піднімають два молоді «мужики», що несуть транспарант: «Це твоя матір — курва, а не моя вітчизна». Це була відповідь на «курвацьку країну», про котру говорив у своїй славній промові Дюрчані, а також на висловлювання прем’єра про його маму, бідну пенсіонерку з провінційного міста Папо, яка мусить економити на газі.