У Лаури похололо всередині, вона винувато роззиралася кабінетом.

— Навіть не уявляю. — Вона затамувала подих, чекаючи, що Елісон скаже щось іще, і на якусь мить їй здалося, що та продовжить, але потім почула:

— Гаразд. Мені шкода, Лауро, але, здається, це сумний кінець. Юристи будуть на зв’язку. Ми знову повернемося до цієї розмови, коли все затихне.

Коли це буде? Місяці, роки, а можливо, і ніколи. І перед її обличчям зачиняться двері не тільки в ITV. Звістка про несподіване закінчення такого помітного проекту за кілька днів розлетиться по всьому місту. З вікна свого кабінету вона побачила, як Віллоу встала з-за столу, а потім знову сіла на місце.

Коли Лаура почала усвідомлювати справжній обсяг збитків, навколо була мертва тиша. Гонорари команді, дублерам, друга, третя, четверта серії. Міжнародні продажі, DVD. Надії на схвалення. Її репутація. Її компанія. Її кар’єра. Усе зникло. Несподівано вона відчула хвилю гніву. Та як вона посміла! Лаура схопила сумочку й, міцно стиснувши губи, вилетіла з офісу.

Її злість не затихла в таксі, радше згустилася в пекучі червоні жарини, які могли розгорітися за мить після приїзду. Коли вона наблизилася до помешкання Даніеля, Лаура напружилася… а потім побачила її. Черрі йшла вулицею, щаслива, вбрана в тісні штани, на підборах, великодушно всміхалася всім навколо, провернувши найбільшу аферу у своєму житті. Лаура тицьнула водієві кілька банкнот, а потім вийшла й пішла за нею. Опинившись на відстані витягнутої руки, Лаура схопила Черрі за плече, і та розвернулася. Підняла сонцезахисні окуляри.

— Лауро! Ти налякала мене.

— У які бісові ігри ти граєш?

— Перепрошую?

— О, припини прикидатися. Ти добре знаєш, про що я говорю.

Черрі скосила очі на цікаві погляди від перехожих покупців.

— Щось сталося?

— Ти отримуєш задоволення, відправляючи мертвих тварин незнайомцям? Ти хоч знаєш, чого це мені коштувало?

— Я справді не розумію, що ти маєш на увазі, Лауро, але мені не подобається твій тон.

— Серіал скасували, а ти… — Вона тремтіла від злості й тицьнула пальцем в обличчя Черрі.

Несподівано Лаура завмерла. Їй хотілося кричати ще дужче, погрожувати, але Черрі аж ніяк не виглядала наляканою чи хоча б знервованою. Її очі були холодні. Крізь Лауру пройшла хвиля тривоги. Вона глибоко вдихнула.

— Що б ти там не робила, яку б вендету не оголосила, я хочу це припинити. Це зайшло занадто далеко. Те, що ти зробила… це абсолютно неприйнятно. Ти злишся на мене, і я розумію чому, але це… Що ж, це геть не те саме.

Черрі мовчки спостерігала за нею. «Можливо, — подумала Лаура, — можливо, вона обмірковує мої слова». Мовчання ставало все довшим. І довшим.

— Бу! — Черрі опинилася прямісінько перед її обличчям.

Лаура хрипло скрикнула й відступила.

— Знаєш, недавно мені дуже не пощастило. Хтось зламав мою сторінку, відправив твіт, і мій бос подумав, що це зробила я. Звільнив мене.

В очах Лаури спалахнула провина, і вона квапливо відвернулася.

— Як воно — втратити роботу, Лауро?

— Ти божевільна, — прошепотіла вона.

— Здається, у тебе теж чорна смуга. Розлучення, серіал… Знаєш, кажуть, біда не ходить одна. Я справді сподіваюся, що це не так.

Лаура витріщилася на неї, обурена, але водночас її накрив первісний страх.

— Ти мені погрожуєш?

— А в тебе й справді звичка бачити в моїх словах найнеймовірніші речі.

— Я знаю, що то була ти.

— Ти нічого не знаєш. І тобі слід бути дуже обережною перед тим, як повторити це знову. Пам’ятай, Лауро. Біда не ходить одна або… Що ж, не будемо забігати наперед.

Черрі розвернулася й пішла геть, і Лаура не могла більше нічого, окрім як спостерігати, тому її відразу ж охопило жахливе відчуття безпорадності.

Лаура сиділа у вітальні навпроти двох офіцерів із столичної поліції. Вона зволікала із дзвінком. Це б показало всю серйозність ситуації, чого вона уникала. А ще те, як відреагувала Черрі… Це означало, що вона знала. Але ж Лаура нікому не розповідала про це.

Уперше, коли вони прийшли до будинку, жінка розповіла їм усе, і це наче знесло якусь греблю, і полегшення від розділення цієї ноші було дуже приємним. Потім вони пішли й провели розслідування. Лаура була налякана, як ніколи до цього, чекала, молилася, щоб вони скоро повернулися до неї й вона могла припинити весь час озиратися.

Тепер вони повернулися, і Лаура знала, що все стане на свої місця. Скоро все закінчиться. Вони підсумували факти з втішливою ясністю, випили чаю, з’їли тістечка. На тарілці залишився тільки один флорентин[24], і офіцер надто часто поглядав на нього. Його напарниця дивилася в записник.

— Тож лише для абсолютної ясності. Ви не отримували жодних надокучливих чи злісних дзвінків?

— Ні.

— Жодних електронних повідомлень?

— Ні.

— І за вами не стежили?

— Ні. Ну, не думаю. — Лаура вловила подих збудження, звільнення від обов’язків, який струменів від цієї жінки тієї миті, коли вона закрила записника, і тривожні дзвоники в її голові знову задзвеніли.

— Я казала вам, що вона не тривожила мене, у будь-якому разі не прямо.

— Лауро, ми зв’язалися і з Маріанною Паркер, і з Джулі Савʼєр, і жодна з них не захотіла заявити про переслідування. Насправді місіс Паркер сказала, що вона вірить, що лист надійшов від вас, а міс Савʼєр заперечує, що отримувала поштою цуценя чи будь-яку іншу тварину.

— Вона відома актриса. Не хоче розголосу, от і все. Але так і було!

— У вас є докази?

— Що ж, звісно ж, ні… А як щодо Черрі? Ви говорили з нею?

— Не було про що говорити, бо ніхто не скаржився.

Лаура нахилилася вперед.

— Ні, ви не можете так учинити… Ви не можете ігнорувати все, що я вам розповіла. Вона погрожувала мені.

— Боюся, що ми нічим не можемо допомогти.

— Господи, що мені зробити, щоб ви поставилися до мене серйозно?! — вибухнула вона.

Жоден із них спочатку не відповідав. Лаура проковтнула важкий клубок, що застряг їй у горлі.

Заговорила жінка:

— Лауро, ми сприймаємо вас серйозно. Проте мусимо дотримуватися певних інструкцій.

Вона не повинна впадати в істерику, але ж… ці люди, вона так розраховувала на них.

— Будь ласка, я не знаю, що ще зробити.

Жінка-офіцер простягнула їй листівку допомоги.

— Якщо ви почнете отримувати будь-які неприємні повідомлення, тоді це може знадобитися.

Вона поклала листівку гарячої лінії Національного телефону довіри для тих, хто потерпає від переслідування, на кавовий столик. Уже за дві хвилини вони пішли. Утомлена, Лаура прибрала всі чашки й побачила, що флорентин зник. Напевно, полісмен захопив його, коли виходив. Вона важко опустилася на диван. Покинута. Самотня. Щоразу, коли вона залишалася наодинці зі своїми думками, липкий страх знову просочувався до неї. Вона знала, що Черрі навмисно обрала кокер-спанієля, тому що такого собаку вона мала в дитинстві. Цуценя було для неї так само важливим, як і акторка. Що вона ще могла сказати, багато місяців тому відкрившись перед цією дівчиною? Лаура ніколи не згадає, ніколи не знатиме, якщо тільки Черрі не вирішить нагадати їй.

Життя Лаури несподівано стало дуже неспокійним, воно могло розвалитися на частини, перерватися. Того дня вона прийшла до офісу раніше й роззиралася навколо в пошуках загублених папірців, контактних даних акторів, замикаючи одні документи й знищуючи інші. Потім вона видалила кілька емейлів, не призначених для чужих очей. Вона замислилася над тим, чи могла Черрі зламати її електронну скриньку, сервер її компанії — для цього достатньо мати здібності малого комп’ютерного генія, глянути лишень на того хлопця, котрий зламав комп’ютерну систему Пентагону. Вона квапливо зателефонувала своїй компанії ІТ, і вони спробували заспокоїти її, однак вона все одно наполягала на вищому рівні захисту. Відчуття, що за нею стежать, посилилося. Коли вона вийшла з офісу, щоб спіймати таксі, то зупинилася біля вітрини, удаючи, що розглядає її, а потім різко повернула голову, щоб перевірити, чи за нею ніхто не спостерігав.