— Не будь такою.

— Якою? Ти хочеш, щоб я привітала вас двох? Я мусила терпіти й заплющувати очі роками, поки ви двоє!.. — вибухнула вона.

— Мені шкода.

— Ні, не шкода. Ти думаєш тільки про себе.

— Гаразд, більшою мірою так і є. Я нещасливий, а ти?

Лаура не посміла відповісти, не хотіла цього визнавати.

— Так було роками, Лауро. Як довго, ти думала, це триватиме? Хочеш провести решту свого життя ось так? Коли ми двоє ледь спілкуємося? Ти не думала про те, що колись озирнешся й подумаєш, що згаяла цінний, коштовний час? Скільки залишилося навіть нам двом? Через кілька років мені виповниться шістдесят. Шістдесят! Якщо я не можу зробити чогось зараз, то коли мені все змінювати? У сімдесят? Вісімдесят? А ще я думаю, що ти теж нещаслива. Якщо я піду, це дасть тобі свободу все змінити. Можливо, знайти когось іншого.

У ній спалахнула злість.

— Мені не потрібна консультація в стосунках, дякую. Я планувала, що перший шлюб буде вдалим.

Він сумно глянув на неї.

— І я теж. — Потім він встав. — Гадаю, краще, якщо я не залишатимуся тут. І якщо це важливо, то я був на конференції. Маріанна приїхала сьогодні вранці, щоб зустрітися в офісі.

Звісно ж, це вперше вона виступила проти нього, а він був невинний. Лаура ненавиділа всю цю ситуацію. Їй хотілося вдарити щось, закричати від такої несправедливості.

Він узяв свого піджака.

— Даніель виходив на зв’язок? — тихо запитав він.

— Ні.

Здавалося, усе вже було сказано. Говард вийшов у коридор. Лаура чекала, а потім відчула гостру потребу бачити, як він іде, і можливо, сподіваючись, що цього не станеться, пішла за ним.

— Ти як? — запитав він.

— Фантастично, зважаючи на те, що мій чоловік щойно покинув мене.

— Ти можеш дати мені розлучення. У тебе є на те всі причини. Але взагалі-то я питав, як ти з приводу Даніеля.

Сльози бризнули з її очей. Їй хотілося заперечити, хотілося, щоб він підійшов і втішив її, щоб у них знову були такі стосунки, у яких це могло статися. Та цього не трапилося, і Лауру затопила гірка самотність.

— Здається, наш син узяв приклад із батька й обрав не ту жінку.

Вона мала на увазі Маріанну, однак запізно зрозуміла, що це стосувалося її самої. Принижена, вона розвернулася й повернулася на кухню. Лаура чекала, аж доки не почула, як ліфт спустився до підвалу, і не зрозуміла, що Говард сідає у свою машину. І остаточно переконалася в цьому, почувши, як ліфт піднявся знову. Десь там він їхав до жінки, котру кохав. Лаура підняла своє вино, її руки тремтіли. Це була частина її покарання? Це вона сама ступила на цей довгий, відразливий, згубний шлях? Вино стало їй у горлі. Вона була брехухою.

Коли Лаура прокинулася наступного ранку, будинок видався їй завеликим та надто порожнім, і вперше, відколи вона переїхала сюди, їй було тут незатишно. Жінка несподівано «побачила» його як двері, стіни та меблі. Речі, до яких вона так звикла, на які ніхто не звертав уваги, несподівано здалися їй дивними, наче вона не впізнавала їх. Стілець у кутку у вітальні. Дзеркала, у яких відображалося її обличчя. Лаурі захотілося якомога швидше піти звідти й почати працювати, тому вона сіла в таксі, що відвезло її не далі, ніж до Друрі-лейн. Попереду сталася якась аварія, і транспортний потік залишався суцільним, і хоча позаду них сигналила швидка, відчайдушно намагаючись дістатися до травмованих, авто з медиками не могло рухатися далі. Машини з’їжджали на тротуари. Лаура вирішила пройти решту шляху пішки. До того часу, коли вона розплатилася з водієм та вийшла з таксі, швидка проїхала ще кілька метрів, і жінка поспівчувала тому, хто на неї чекав. «Ніколи не потрапляй у скрутне становище в Лондоні», — сумно подумала вона. Лаура попрямувала туди, де, власне, і сталася аварія, яка спричинила таку кризу на дорозі, плануючи звернути на прилеглу вулицю. Якраз перед тим, як змінити напрямок, вона глянула вперед. Два чи три авто зіткнулися, про що вона здогадалася із зім’ятих дверей та зірваного капоту. А ще — просто жах — чоловік, велосипедист, лежав на дорозі. Його велосипед був неподалік від його ніг, заднє колесо зігнуте. Вона збиралася перевірити, чи могла чимось допомогти, однак там уже була швидка й два парамедики, імовірно, чекали на допомогу своїх колег, а поліція стримувала людей. Лаура здригнулася й понадіялася, що з ним усе буде добре. Він виглядав молодим, з рюкзаком за плечима, і коли швидка нарешті проїхала повз неї з вогнями, які несамовито миготіли, і сиренами, що волали навіть зараз, щоб нагадати людям звільнити дорогу, Лаура подумала про його матір.

Вона звернула у вузьку вуличку, потім іще в одну й попрямувала до офісу. Жінка йшла швидко, аварія ще більше її стурбувала, тому їй хотілося нарешті дістатися до роботи.

Дату початку зйомок перенесли, тому директори відділів мистецтва, костюмів, гриму, камер та режисер починали вже за кілька тижнів. Подумавши про це, вона відчула знайому хвилю захвату вкупі з роздратовано-збудженим страхом, який з’являвся, коли вони вже готові були починати: надзвичайна сила продюсування, і все це заради кількох хвилин, записаних на плівку. Вона мусила відвідати сьогодні кілька локацій, а потім зустрітися з директором із підбору акторів та переглянути записи проб персонажів другого плану.

Правий черевик Лаури прилип до тротуару, тому вона з відразою зупинилася й підняла ногу. Жувальна гумка! Фу… Жінка спробувала відшкребти її, аж раптом почула шум та кашель. Позаду неї хтось теж зупинився. Вона опустила ногу й постояла так якусь мить, у її мозок просочувався страх, і до неї підкралося розуміння власної необачності. Лаура стояла на безлюдній задній вуличці, з будинками з обох боків, зведеними між жвавими вулицями. Вона напружилася, почувши чиєсь дихання. Її серце почало шалено битися, і Лаура помітила, що до кінця цієї вулички залишалося тільки декілька метрів. Попереду проходили люди. Ті, хто не знав, що тут на неї могли напасти. Раптом Лаура побігла вперед, черевик так само прилипав до асфальту, затримуючи її, коли вона бігла до виходу, упевнена в тому, що її переслідують. Лаура вибігла на вулицю й швидко відбігла подалі від вулички, зупинившись, лише коли побачила, що стоїть достатньо далеко. Тепер навколо неї було чимало людей. Тільки тепер вона змогла озирнутися.

Нікого не було. Нікого, окрім зайнятих пасажирів і туристів, які блукали вулицями, поглинуті власними справами, і не звертали на неї уваги. Вона глянула на вхід до вулички, однак звідти ніхто не виходив. Вона чекала, як їй здалося, вічність, і змусила себе почекати ще трохи, а потім задумалася, чи варто їй піти й поглянути, чи там хтось блукав, але відкинула цю ідею. Ні, вона хотіла опинитися в безпеці свого кабінету й узятися до справи. Це єдине, що могло відволікти її розум, тож вона розвернулася й поквапилася піти.

46

«Дивовижно, як швидко людина може почуватися як удома», — подумала Черрі, розбиваючи яйця в суміш масла та цукру, а потім натиснула кнопку на її (поправка — «їхньому») високоякісному новому кухонному комбайні яскраво-червоного кольору. Леза люб’язно забилися, і вже за кілька секунд вона його вимкнула. Минуло вже більше місяця, відколи Даніель викинув матір зі свого життя, і три тижні, відколи вони заручилися, тому вона пекла торт. Невеличкий сюрприз, поки Даніель гуляв із друзями перед поверненням до виснажливого розкладу в лікарні, однак усе легко могло перерости у святкування. Річниці. Інколи Черрі не вірилося у власне щастя. Вона жила в такій прекрасній квартирі, яка згодом належатиме їй, вона стане їхнім домом на найближче майбутнє, однак це був лише початок найпрекраснішого життя з найпрекраснішим чоловіком. Він віддав їй найбільшу шафу, звільнив більше місця в комоді, а ще вручив свою кредитку, щоб вона могла купити кілька речей, «щоб почуватися як удома». Сміючись, він благав звільнити його від будь-яких походів по магазинах, і вони обоє знали, що вона б так чи інакше радше пішла сама. Нарешті вона змогла купити йому — їм — нові простирадла. Черрі додала ще борошна, а потім ложкою виклала готове тісто для торта на два дека й поставила їх до духовки. Задоволена, встановила таймер. Поки торт готувався, вона обмірковувала свою бізнес-ідею. Провела маленьке дослідження. Було важливо підтримувати вигляд, що вона шукає власне призначення, навіть якщо вона зробить його частковим відразу після весілля. Черрі сиділа з лептопом Даніеля на ідеальному лимонному дивані, оточена кремовими та золотистими шпалерами на стінах, уявляючи, як виглядатиме. Вона досягла того рівня життя, яким із гордістю насолоджувалася, і все, що мала робити, — це жити ним, щоб відчути цілковиту ейфорію. Якщо подумати, Лаура зробила все, що могла, щоб не допустити цього, не дати їй сидіти тут, на цьому дивані, жити в цій квартирі, і вона радо зруйнувала б усе її життя, навіть не замислившись. І досі не припиняла б спроб, якби мала можливість. Черрі не могла дозволити Лаурі думати, що вона так легко перемогла, що могла посміятися з неї. Коли Черрі сказала, що збирається показати їй, як воно, коли хтось топче все, що тобі небайдуже, то саме це й мала на увазі. Тільки так ця жінка могла зрозуміти. Можливо, наступного разу вона двічі подумає, перш ніж щось робити. Якась частина Черрі ще боялася, що все це в неї можуть забрати. Черрі ніколи не хотіла сваритися з Лаурою, однак саме Лаура зробила їхні стосунки неможливими своїми спробами їх розлучити.