Вона захоплено глянула на Даніеля.

— Як тобі?

Її ентузіазм був заразним.

— Де він?

— За десять хвилин звідси.

— Пішки?

— Таксі.

Він спіймав одне, і вони сіли всередину. Черрі давала водієві вказівки, і через кілька хвилин вони приїхали на невелику вуличку. Бар примостився між винною крамничкою та ювелірним магазином.

Щойно вони зайшли всередину, Черрі відразу ж зрозуміла, що це була гарна ідея. Вони замовили столик для двох, і в барі вже було достатньо людей для того, щоб створити атмосферу дружньої зустрічі; людей, котрі завдяки везінню чи вмінням змогли рано піти з роботи, і складалося враження, що вихідні починаються саме тут.

Даніель читав меню.

— Ще не зарано для коктейлів?

Черрі всміхнулася й похитала головою.

— Просто чудове місце. Як ти його знайшла?

— О, це одне з моїх улюблених, — невимушено промовила Черрі, наче проводила тут безліч вечорів перед вихідними, а тепер поділилася цим місцем із ним.

Їх відволікли співаки: світлошкірий юнак із помітним адамовим яблуком та величава темношкіра леді в пурпуровій сукні, розшитій блискітками. Їй було вже за п’ятдесят, однак голос вона мала сильний та дзвінкий. Юнак час від часу фліртував із нею на сцені, і вона ставилася до нього з величавою зневагою. Це розважало його, і під час виступу між ними спалахували іскри. Черрі глянула на Даніеля, шукаючи ознак того, що його мати говорила з ним відтоді, як вони бачилися вранці. Лаура дізналася про вигадану зустріч уже багато годин тому, без сумніву, вона намагалася дізнатися, хто насправді відправив її туди, і, ймовірно, здогадалася. Очевидно, вона запанікувала, їй захотілося поговорити з Даніелем, однак до цього часу він нічого про це не згадував. Він усе ще поводився так, наче не говорив із матір’ю, а значить, він не знав і про те, як вона обійшлася з Лаурою за день до цього. Узагалі-то, Черрі не надто переймалася з цього приводу: навіть якщо Лаура й розкаже, вона все заперечуватиме. Усе було радше мелодраматичним і неприродним, а Лаура була однією з тих, хто поширював абсурдну брехню. Тож замість хвилювання Черрі відчувала впевненість у тому, що може виставити все так, наче Лаура поводилася гірше, ніж будь-коли раніше, і це підштовхнуло б до неї Даніеля ще швидше. Вона згаяла достатньо часу, і її аж нудило від жалюгідного існування. Дякувати Богу, Даніель заплатив за таксі й поклав за баром свою картку за напої.

Виконавці змінили пісню, і жінка почала щось безтурботне та гордовите, її голос був сповнений радістю. Схвальний шепіт пройшовся кімнатою, і Даніель імпульсивно підвівся. Він простягнув руку й повів її до інших пар на невеликому танцполі. Черрі всміхнулася. Лід між ними й справді скреснув. Назад дороги не було.

Тримаючи її за руку й розкручуючи на танцполі, Даніель знову подумав про те, як же йому пощастило, що Черрі вирішила нанести незапланований візит його батькам того ранку. А ще, що він відпрацював свої зміни й був тоді вдома. Йому віддали те, що забрали після нещасного випадку. Коли подумав про маму й про те, як швидко переїхав, відчув гострий біль, однак квапливо відкинув ці думки.

У квартирі був затхлий запах. Він негайно відчинив усі вікна й відкрутив крани, які загарчали повітряними пробками. На кавовому столику лежала його мапа для поїздок Лондоном: він сам поклав її туди того дня, коли повернувся з роботи й вони з Черрі поїхали в Уельс. На столику також лежала його перепустка та купа старої пошти. Він глянув на штемпелі. Останні листи датувалися десь початком листопада. Очевидно, саме тоді його мати змогла зв’язатися з більшістю людей, щоб повідомити, що він був у комі. Даніель швидко переглянув конверти, але то все були офіційні листи, заяви й тому подібне, тож він кинув усе в кошик для сміття. Потім відчинив дверцята холодильника. Порожньо. Раптом Даніель відчув нестримне бажання наповнити його й зробити це місце схожим на дім, тож він залишив свій рюкзак у коридорі й вийшов. Повернувшись, Даніель увімкнув музику й приготував собі обід. Це місце вже здавалося кращим, однак чого він не зміг позбутися, так це болю в грудях. І спочатку він відчував гнів. Його обдурили в тому, що було йому небайдужим. Усі ці місяці, коли він міг бути з Черрі, дівчиною, котру кохав. Чому? Чому вона зайшла так далеко?

Вібрація від музики та потужний голос вивільнили щось у ньому й змусили відчувати свободу. Співак закінчив на щирій ноті, і короткий вибух аплодисментів наповнив кімнату. Даніель провів Черрі до їхнього столика.

— Досить динамічно.

Вона почервоніла.

— Ну…

— Ми коли-небудь танцювали?

Її обличчя спохмурніло.

— Не думаю, що в нас був час.

— Чого ми ще не робили?

— Не плавали з дельфінами.

— Які пари плавають із дельфінами?

— Як варіант. У нас немає спільного портрета.

Він усміхнувся.

— Не купували парних футболок.

— Не влаштовували вечірок.

— Не мали «нашої» пісні.

— Веслування.

Він задумався.

— Ні, цього не було, правда?

А ще він подумав, що в них іще ніколи не було справжньої суперечки. Це була приємна думка.

— Я знову переїхав до квартири.

Вона здивовано глянула на нього.

— Що ти маєш на увазі?

— Вона стояла порожня. Ще відколи трапився той нещасний випадок.

— Що сказала Лаура?

— Я ще не говорив із нею. Залишив записку. Здається, це ніколи не буде легкою розмовою, і мені потрібен час, щоб подумати.

Черрі кивнула.

— Це було сьогодні? Після того, як ми зустрілися?

— Так.

Вона зрозуміла, що йому все ще було боляче, і накрила його долоню своєю, а потім підняла келих.

— З новосіллям, — тепло промовила вона й торкнулася його склянки.

До кінця вечора Даніель зрозумів, що хотів зробити. Вони пішли з бару, і до того, як це питання постало, він промовив:

— Хочеш поїхати до мене?

Вона здивовано дивилася на нього якусь мить, і він задумався, а чи не зайшов надто далеко.

— Якщо ні, усе нормально…

— Ні, я б хотіла.

У таксі вони їхали мовчки, кожен поглинений товариством іншого та власними думками. Даніель відчинив вхідні двері, і вона зайшла всередину. Коли двері за ними зачинилися, вони злилися в поцілунку. Черрі наполегливо розстібнула його сорочку, і вони залишилися без одягу ще до того, як дісталися до спальні.

Потім, лежачи в ліжку, кожен із них розумів, що тієї миті був щасливіший, ніж будь-коли до цього.

Втрачені місяці розтанули, і вони відчули, що поєднані одне з одним так, як і рік тому, тільки ще більше через пережите. Черрі поклала свою ногу на його, і Даніель дивився на її красиву, ледь засмаглу шкіру, що виблискувала в напівтемряві.

— Черрі?

Вона притислася до нього.

— Що?

— Переїжджай.

Її серце шалено забилося під його рукою. Вона сперлася на лікоть і глянула на нього широко розплющеними очима.

— Сюди?

— Звісно ж, сюди. Я більше не хочу гаяти ні хвилини. Нещасний випадок навчив мене цього. І я не знаю, як ти, але це, — він указав на них обох, — було так само гарно, як і раніше, навіть краще. Я просто хочу бути з тобою.

— І я хочу бути з тобою.

— То ти переїдеш?

Вона зробила паузу.

— А що з твоєю мамою?

— Вона не прийде.

— Ні, я хотіла сказати…

— Я знаю, що ти хотіла сказати. Їй просто доведеться до цього звикнути. Це моє життя, і я хочу тебе в ньому. Якщо ти захочеш.

Вона його поцілувала.

— Переїду.

41

Лаура стояла біля будинку, де мешкав Даніель. Вона міцно притисла сумочку, що висіла на плечі, і, відчувши, що в неї спітніли долоні, квапливо витерла їх об жакет. Це було щось нове: нервуватися через зустріч із власним сином. Вона злегка помахала рукою портьє, який глянув на неї через скляні двері, а потім Даніель нарешті відповів. Вона всміхнулася в камеру й почула, як двері, клацнувши, відчинилися. Вхідні двері на другому поверсі він залишив відчиненими. Лаура постукала, а потім зазирнула всередину в пошуках сина.