А ще Черрі хотіла повернути Даніеля. Їй дали ще один шанс, і цього разу вона не збиралася змарнувати його. Ніяких дурних поїздок на сплавляння на плоту. Після того, як йому, мабуть, сказали, що вона розлучилася з ним, кинула, коли він був у комі, їй потрібно було ступати дуже обережно. Несподівано її серце завмерло. А раптом він зустрів іншу? «О, прошу, нехай це буде не так», — подумала вона й зрозуміла, що мусить діяти. Отже, між двома її цілями та невідкладною нагальністю вона мусила гарно все обміркувати й спланувати, як з усім розібратися. Її розум нарешті ввімкнувся, і це було радісне відчуття. Уперше за довгі місяці в її жилах струменіла енергія. Венді була вже вдома, закінчивши раніше, і першою помітила ці зміни.

— Ти знайшла роботу, люба?

— Так, мамо, знайшла. Дуже важливу.

Венді міцно обняла дочку.

— Мої вітання! Що це?

— Відновлення справедливості.

Венді виглядала спантеличеною.

— Ти працюєш у благодійності?

Черрі подумала, що їй потрібно все як слід обміркувати.

— Правильно.

— Для тебе це тільки на краще, люба. У наш час усе більше людей роблять щось для інших. Я збираюся приєднатися до опівнічної ходи, ну, ти знаєш, рак грудей. Хочеш приєднатися?

— Гадаю, що можу бути трохи зайнята на новій роботі, мамо.

Черрі ожила. Це був проект, той акцент, якого вона чекала. Дівчина втекла до своєї спальні й почала писати перелік усього, що Даніель розповідав про Лауру, своїх батьків — усе, що могло б стати вартісним. У неї була відмінна пам’ять, і це вона в собі особливо любила й користувалася такою перевагою все життя. Якось вона пропустила кілька днів у школі через грип, а коли повернулася, то мала складати жахливий тест із французьких дієслів. Усе, що їй знадобилося, — це переглянути підручник, поки вона чекала своєї черги, і Черрі ідеально провідмінювала дієслово «souhaiter»[23].

Коли вона закінчила писати, то в переліку було чимало всього по-справжньому корисного. Вона збиралася гарно розважитися. Однак спочатку планувала зустрітися з Даніелем. Навряд чи Лаура розповіла б про її візит до офісу, не відразу, адже тоді мала б пояснити причину. А цього вона не змогла б зробити, не визнавши, що збрехала про його смерть. Ні, найімовірніше, Лаура нічого не скаже. Однак Черрі розуміла, що вона не мовчатиме довго, не посміє. Ця жінка надто боялася, що Черрі прийде до її сина першою. Тож вирішила переконатися, що все вийде саме так. Вона накинула жакет й сказала матері, що хоче подихати свіжим повітрям.

Дівчина пройшлася хвилин десять до парку Вендл і знайшла вільну лавку. Навколо було багато собачників, мам із візочками та дітей, що поверталися зі школи, однак усе одно залишалося багато простору й поруч із нею ніхто не сідав. Переконавшись у тому, що вона налаштувала телефон так, щоб його реєстрували як прихований номер, Черрі набрала номер офісу Лаури.

— Доброго дня, я можу поговорити з Віллоу?

Щось клацнуло, і її з’єднали.

— Доброго дня, «Кавендіш Пікчерз».

— О, привіт, Віллоу, це Рейчел Томпсон, особистий помічник Елісон Форест із відділу драми ITV.

Це була дуже гарна ідея — потеревенити з Віллоу раніше, коли вона прийшла до офісу. Черрі дізналася, що дівчина працювала там лише кілька днів і це її перша робота на телебаченні. Не схоже було, що вона впізнавала голоси людей, а її недосвідченість була тільки на користь.

— Я телефоную з приводу «Нового життя Гізер Браун».

— О, мені так подобається цей проект.

— Мені теж. Це один із моїх улюблених на нашій платформі.

— Справді? — Віллоу була в захваті.

— Абсолютно. Дуже гарний сценарій.

— Не можу дочекатися виходу, — випалила Віллоу.

— Тобі варто запитати в Лаури, чи можеш ти побувати на зйомках.

— О Господи, залюбки!

Черрі всміхнулася. Яка ж вона наївна!

— Послухай, Елісон запитувала, чи Лаура завтра вранці зможе приїхати на зустріч. У неї є кілька запитань із приводу акторського складу, і вона хотіла б якомога скоріше їх вирішити. — ITV стало корисним тим, що виклало імена всіх директорів на веб-сторінку, де ще й детально було розписано про їхні майбутні серіали. Неймовірно, їй навіть не довелося напружуватися.

— Вона матиме годину між десятою та одинадцятою?

Здавалося, Віллоу непокоїлася про майбутнє серіалу. Вона була така наївна, що Черрі майже стало її шкода.

— Чудово. Тоді побачимося. Сьогодні Елісон в офісі немає, і онлайн теж, однак на всі запитання вона відповість завтра.

Так і буде. Черрі для цього мала підготувати лише одне. Дівчина попрямувала до квартири матері. Настав час відкривати коробки.

37

Наступного ранку, ретельно вбравшись у яскраво-синю сукню, куплену для неї Даніелем у Франції, яка відтіняла її чорне волосся, Черрі попрямувала на площу Кадоган. Коли вона звернула до будинку номер 38, то відчула, що на серці зростала тривога. Вона подзвонила у двері й уже за кілька хвилин почула кроки. Двері відчинилися, і Черрі, глянувши вгору, закричала. А потім знепритомніла й впала на поріг.

Коли вона прийшла до тями, Даніель уже заштовхав її в коридор та зачинив двері. Вона спробувала сісти, однак відчула нестерпний біль у голові. Очевидно, вдарилася під час падіння, хоча й була готова до цього. Вражена, Черрі витріщилася на Даніеля, усе ще налякана.

— З тобою все гаразд? — промовив він, наче нічого й не сталося.

Черрі мовчала.

— Що не так?

— Ти…

Даніель похмуро глянув на неї.

— Що?

— Живий.

— Так. Був живий, коли останнього разу перевіряв.

— Не розумію…

— Принести тобі води? — Він здавався нетерплячим, наче хотів, щоб вона пішла.

Черрі продовжувала здивовано витріщатися на нього з болісним виразом на обличчі. Сльози полилися струмком.

— Ти просто міг сказати мені, що це кінець.

Вона спробувала встати й відчинити вхідні двері, але він виставив руку, щоб зупинити її.

— Що ти сказала?

— Якщо ти більше не хотів мене бачити. Ти ж знаєш, я б це витримала. Якби мене кинули. Тобі не потрібно було дозволяти мамі робити брудну роботу. Це була твоя ідея чи її?

Даніель виглядав спантеличеним.

— Про що ти говориш?

— То тепер ти просто це заперечуватимеш? Вибач, але я заслуговую на краще. — Вона проковтнула сльози й знову спробувала вирватися, щоб відчинити двері.

— Черрі, чи не була б ти така ласкава пояснити, що відбувається?

Вона зупинилася й глянула на нього.

— Твоя мама. Сказала мені, що ти помер.

У коридорі запала тиша.

— Повтори.

Черрі спохмурніла.

— Вона зателефонувала мені. Наприкінці березня. Сказала, що ти помер, коли я була у від’їзді.

Даніель був вражений.

— Що вона зробила?

Черрі відчула, що насправді не потрібно було повторювати це ще раз. На його обличчі застиг вираз здивування.

— Черрі, маєш час випити кави?

Вона погодилася. Даніель провів її на кухню.

— Не тут, — швидко сказала вона. — Якщо з тобою все добре, я б радше не… — Вона ніяково роззирнулася навколо, і він усе зрозумів.

— Дай мені лише взяти речі й зібрати папери.

— Я можу скористатися ванною?

— Звичайно.

Даніель зник у глибині будинку, і через кілька секунд, коли вона вже не чула його кроків, Черрі прослизнула нагору, до спальні Лаури. Обережно зачинила за собою двері й глянула на стіл, на якому лежав папір для листів. Саме на такому папері вона й отримала запрошення на вечерю багато місяців тому. На кожному аркуші було вказано ім’я Лаури та її адресу. Черрі тихо пройшла кімнатою, помітивши, що пухнастий килим приховує будь-які скрипи чи кроки. Вона взяла кілька аркушів і поклала до сумочки, а потім побачила записку, написану від руки: щось про те, що жінці важко доглядати за внуками, і прихопила її теж. Відколи вона спустилася вниз, минуло лише дві чи три хвилини.