39

Секретарка на рецепції в баштах ITV зателефонувала Елісон, поки Лаура заповнювала картку відвідувача.

— Місіс Кавендіш?

Лаура підвела погляд.

— У мене на лінії її особистий помічник. Вона говорить, що в записнику нічого немає.

— Що?

— Елісон зараз не в офісі.

— Коли вона повернеться?

— Не раніше, ніж удень.

Була десята ранку.

— Але в мене зустріч…

Секретарка підняла палець і прислухалася до чогось у навушниках.

— Її особистий помічник зараз спуститься.

Лаура відійшла вбік і перевірила записник. Вона прийшла вчасно, тож Елісон, мабуть, забула про зустріч. Але ж це наче було терміново. Вона дивилася, як на екранах транслювали суміш новин та ранкової програми про нерухомість, і роздратовано подумала про те, коли ж нарешті зможе задовольнити Елісон. Цей день і так був важким, а вона ще хотіла повернутися додому раніше, щоб поговорити з Даніелем.

Рейчел, особистий помічник Елісон, вийшла через обертові двері.

— Лауро, це, мабуть, якась помилка. Ми не призначали тобі сьогодні зустрічі.

— Але ж ти телефонувала Віллоу. Учора вдень.

Рейчел здивувалася.

— Ні, не телефонувала.

— Вона говорила з тобою. Щось про акторський склад?

— Присягаюся, я не телефонувала.

У мозку Лаури щось клацнуло, а з цим почало наростати погане передчуття. Вона зрозуміла, хто стояв за всім цим.

— Мої вибачення, я поговорю з Віллоу. Напевно, вона щось наплутала, — швидко сказала Лаура й вийшла з будівлі.

Щойно опинившись на вулиці, вона спробувала заспокоїти шалений ритм серця. Хтось установив камеру на тринозі якраз перед головним входом, саме там, де вона стояла зараз. Це знервувало Лауру, наче Черрі якимось чином могла спостерігати за нею, сидячи десь перед екраном, схожим на всевидяче око. Як вона дізналася? Лаура квапливо відійшла з поля зору об’єктива камери. Вона все прокручувала в голові останній вечір, але все одно не могла зрозуміти. В одному Лаура була впевнена: за цією виставою стояла Черрі. Але навіщо їй робити щось таке безглузде, таке хуліганське й відправляти її гнатися за власним хвостом, на зустріч, якої не існувало? Це саме собою було невинним, якщо тільки вона зумисно не прибрала її з дороги. Господи. Даніель.

Лаура пройшла в зловісно тихий будинок і майже відразу зрозуміла, що Черрі вже побувала тут раніше. Коли вона пройшлася порожніми кімнатами, у цьому було щось тягуче. На столі лежала записка, і сказано було просто: «Бачив Черрі. Усе-таки вирішив переїхати назад до квартири. Думаю, це зробить усе простішим. Час мені ставати на свої двофутові ноги й нарешті здобути незалежність. Ден».

Лаура була впевнена, що останнє речення він дописав, щоб пом’якшити удар. Вона опустила записку й важко сіла. Що Черрі сказала йому? Як окреслила все? Який би вона не обрала спосіб, Лаура знала відповідь.

Вона витягла телефон і вже збиралася зателефонувати Даніелю, а потім уявила Черрі, яка слухала біля його вуха. Ні, ця розмова мала відбутися лише між ними двома. Замість цього вона надіслала йому повідомлення: «Даніелю, я знаю, що ти, імовірно, справедливо засмучений та розлючений на мене, але, будь ласка, дозволь усе пояснити. Ми можемо пізніше зустрітися?»

Відповідь була швидкою: «Завтра. О п’ятій у квартирі. Але в мене буде лише година».

Це було не зовсім те, що вона очікувала почути, і її серце завмерло. Добре, хоч Говард був у відрядженні, тож їй не доведеться пояснювати, чому їхній син так несподівано пішов із дому.

Із саду прийшов Мойсей, радий побачити її в такий незвичайно ранній час. Він заскочив на стіл і потерся мордочкою об її пальці, руки, якими вона у відчаї обхопила голову. Лаура почухала його за вухами.

— О, Мойсею, я зробила дещо справді… жахливе.

Так і було. Вона почала з тієї величезної брехні.

40

Черрі сиділа на платформі станції метро «Ноттінг Гілл» і чекала, поки її годинник покаже сім хвилин на п’яту. Потім підвелася. Саме час вийти нагору. Вона знала, як Даніель нетерпеливиться, і цього було достатньо, аби вважати, що вона все ще в дорозі. Черрі розмірювала свої кроки так, щоб трохи задихатися, і потім вийшла назовні. Даніель стояв біля вуличної лавки із сендвічами й намагався виглядати так, наче щойно підійшов.

— Вибач, я трохи спізнилася, — сказала вона, — вагон затримали на станції «Південний Кенсінгтон».

Даніель усміхнувся, і всі сумніви розтанули.

— Без проблем.

Вони стояли збентежені, обоє нерішуче всміхалися одне одному, наче це було їхнє перше побачення. Дивно, здавалося, ще зарано для поцілунків, навіть попри те, що більше року тому вони спали разом. Того дня вони збиралися в кіно із взаємної симпатії до Стівена Содерберга. Щойно кожен із них переконався, що інший без пари, наступною найприроднішою річчю було домовитися вийти кудись разом. Черрі думала про щось невимушене, щоб вони поладнали, щось, що не було б надто дивним, щось безпечне, що не змусить його запитувати себе, чи правильно він робить. Фільм був про руйнування театрів, і Черрі сказала, що соромно було б пропустити. Він погодився, а вона сказала, що збиралася піти вдень, тож чи потрібна йому перерва в навчанні? Даніель не став довго думати, і вони домовилися зустрітися пізніше. Черрі поїхала додому, щоб прийняти душ та переодягнутися. Їй хотілося виглядати якомога краще, бо в неї були великі плани на цей день. Вони йшли вздовж вулиці до кінотеатру «Корона», і коли підійшли до дороги, Даніель виставив руку вперед, захищаючи її, коли з-за рогу вилетіло авто й звернуло наліво, а Черрі відчула приплив теплоти, невизначене відчуття близькості.

Вони безпечно перейшли на інший бік вулиці й попрямували до фасаду з колонами. Ззовні, на плакаті, на них чекали невтішні новини.

— Здається, показ уже закінчився, — запхикала Черрі, хоча знала про це, ще коли він запропонував місце зустрічі. Він, не вагаючись, погодився посидіти в темряві кінозалу, однак це не воскресило б їхніх стосунків.

Даніель підійшов ближче.

— Що? Не може бути.

Проте саме так і було. У прокат вийшов якийсь новий фільм про інопланетян.

— А як щодо кінотеатру «Брама», який ми щойно пройшли?

— Гарна ідея, — сказала Черрі.

Вони поквапилися повернутися, але й там шедевр Стівена Содерберга з прокату зняли, і Черрі про це вже знала. Даніель виглядав розгубленим і стукнув себе пальцем по лобі.

— Вибач. Я лише марно потягнув тебе назад.

— Жахливо. І як ти збираєшся загладжувати провину?

Він усміхнувся.

— Ми можемо знайти інший кінотеатр.

— Або зоопарк? — швидко випалила вона. — Я завжди хотіла там побувати.

— Серйозно?

Вона помітила його вагання.

— Тобі не цікаво.

— Якщо ти хочеш…

Проте ніхто з них не рухався. Черрі відчула, що події цього дня виходять з-під її контролю. Що б вони не робили, вона мусила вирішити це зараз.

— Скажи мені, чому б нам просто не погуляти парком? Такий прекрасний день.

Вона розвернулася, не залишаючи йому шансу відмовитися, і вони попрямували до Кенсінгтона. Це був не надто багатообіцяльний початок, і в тихому відчаї вона усвідомила, що повинна докласти більших зусиль. Раптом вона подумала, що все-таки прогулянка була вже не такою й хорошою ідеєю, адже їм було незручно одне з одним і вони б мусили, щоб відволіктися, про щось говорити. Вона в захваті розвернулася до нього.

— Джаз.

— Що?

— У «R&B» жива музика. А ще там гарна риба та чипси.

— А хіба там не креветки?

— Ми можемо зробити замовлення.

Вона затамувала дихання й подумки подякувала своїй пам’яті. Зверхні й елітні Ебіґейл та Емілі, чию монолітну стіну дружби вона так і не змогла пробити, часто згадували це місце, а Черрі дуже уважно прислухалася до кожної їхньої розмови в агентстві, і зрештою це стало в пригоді. Точно не раз вони захоплено говорили про бар із «найкращою» живою музикою, проте ніколи й не подумали запросити її. Якось увечері Черрі уважно перечитала їхню веб-сторінку після того, як Емілі та Ебіґейл знову пішли туди після роботи, і змушена була визнати, що заклад і справді був непоганим, не надто зверхнім чи показним. Черрі знала, що в п’ятницю вони відчинялися о четвертій і так рано в них іще реально було знайти столик.