Лаура стукнула її по руці чайною ложечкою.

— Я вже казала тобі: ми з Говардом гарно ладнаємо одне з одним, хай навіть у свій, не функціональний спосіб.

Ізабелла фиркнула.

— З ним-бо все добре. Вибач, я просто непокоюся про тебе.

— Мені він потрібен. Не знаю чому, можливо, це просто звичка, — усе, чого вона домоглася цими словами, це співчутливого стискання руки й розуміння, що відштовхнула цю тему подалі, бо Ізабелла заговорила зовсім про інше.

— То що в тебе ще нового?

— Ну, нічого, окрім серіалу на ITV…

— Не думаю, що привітала вас як годиться… Вас із Даніелем.

— Наступного тижня він повертається до лікарні.

Іззі сплеснула в долоні.

— Ви обоє такі зайняті на роботі!

— Гарні новини продовжуються. Будівельники в сусідів нарешті закінчили, дякувати Богу, тож нарешті зможуть визначити обсяг роботи з нашим вікном у басейні.

— Це чудесно. І в мене є для тебе новини. Знаєш, як там її звати… Про Черрі.

Лаура напружилася.

— Пам’ятаєш мою подругу Анжелу, ту, котра все ще носить десятий розмір бікіні? Так от, вона продає будинок. Вони скористалися послугами «Гайсміт та Браун». Очевидно, Черрі звільнили. І мабуть, воно лише на краще. Я й досі не можу повірити в те, як паскудно вона обійшлася з Даніелем. Я так у ній помилялася, правда. Вибач, Лауро.

Лаура ввічливо всміхнулася. Вона просто була вдячна, що все це закінчилося.

«І це в минулому, у минулому», — пізніше нагадувала вона собі. Не лише Черрі, а й те, що сталося з нею самою. Та, ким вона стала, та, котру, озирнувшись, не впізнавала. Здавалося, наче це зробив хтось інший, і Лауру налякала ця пройдена відстань. Можливо, тепер, знаючи, що Даніель одужає, вона б так не вчинила. Однак тоді це було непередбачуваним, бо всі медичні показники свідчили про те, що в нього лічені дні. Вона й справді думала, що проводить із ним останні кілька годин, і була розгублена, розчавлена, у відчаї. Лаура точно не могла бути розсудливою. Напевно, у її мозку просто щось перемкнуло. Краще б їй забути про все і йти далі, однак тепер, коли до неї повернувся здоровий глузд, жінка розуміла, що таке більше ніколи не має повторитися.

35

— Це єдина причина, чому я ще не переїхав до своєї квартири, — сказав Даніель, коли Лаура підігріла в духовці шоколадні круасани.

Правда була в тому, що він не бачив причин переїжджати. Насправді він починав дивуватися, чому взагалі переймався цим раніше. Жити вдома було так само гарно не тому, що йому готували сніданок за першої ж вимоги, а через те, що він насолоджувався товариством своїх батьків. Вони працювали допізна й мали нерегулярні зміни, тож було справжнім везінням, якщо він когось із них бачив, але це означало, що вони більше цінували час, проведений разом. Завжди близький із Лаурою, Даніель зрозумів, що краще пізнає й тата. Вони з Говардом врешті-решт провели в барлозі кілька ночей із пивом за переглядом фільмів.

— Холоднішає, — сказала Лаура. — Тобі потрібно ще щось накинути, — і він так і зробив.

Осінь почала з помсти, і вітер несамовито бився у вікно, з дерев уже майже облетіло листя, навіть попри те, що була лише середина вересня.

— Думаю, джемпера вистачить, — сказав Даніель, надкушуючи круасан. — Це також погано для артерій. Ти ж знаєш, я на кардіо, адже так, мамо. Навряд чи це гарний приклад для пацієнтів.

— Ти просто ідеал здоров’я, — засяяла Лаура, щипаючи його за щоки.

Вона мала якийсь час, щоб переглянути папери до того, як поїде в офіс.

— Що ти там підрахувала? — запитав Даніель.

— Ти про що?

— Нам слід здати квартиру в оренду? Я залишаюся тут?

Лаура відклала папери.

— Ти ж знаєш, тобі тут завжди раді і я люблю бачити тебе в ті рідкісні моменти, коли ти не в лікарні. Але вирішуй сам. Я зрозумію, якщо тобі потрібен власний простір.

— Ти надсилатимеш мені шоколадні круасани щодня?

— Ні.

— Гмммм… могла б вийти гарна угода.

Лаура підвелася.

— Не пощастило. Мені час іти.

Даніель нахилився до неї, щоб запитати щось по секрету:

— А чим закінчиться твій новий серіал?

— Не можу сказати.

— Не можеш чи не хочеш?

— І те й інше. Сьогодні вранці я саме плануватиму фінал зі сценаристом. І якщо не піду зараз, то спізнюся.

Коли вона переходила вулицю, збоку на неї налітали пориви вітру, і Лаура засміялася живим, захопленим сміхом, який заслуговував на увагу, оскільки їй так цього не вистачало впродовж довгих місяців. Це радість — знову відчувати щастя від простих задоволень, і вона ніколи не втомлювалася нагадувати собі про найпрекрасніший, найбільш утішний факт, що з Даніелем все було гаразд. Не важливо, чи прокидалася вона вранці, чи вибирала в супермаркеті яблука, чи, можливо, зосереджувалася на підготовці до зустрічей, але коли промовляла собі ці слова, усередині неї наче вибухали феєрверки.

Даніель повернувся з Франції майже таким, яким був раніше. І що важливіше, він говорив так, як колись: радісно-щасливо, а ще повернулися його амбіції. Навіть більше: вони стали сильнішими, і, перебуваючи у Франції, він домовився про повернення до лікарні на ще один рік інтернатури й стверджував, що відчуває, наче йому дали ще один шанс. Коли вона залишила його на віллі й повернулася до Лондона, щось із ним таки сталося, і Даніель заприятелював із місцевою жінкою, котра завідувала батьківським бізнесом. Лаура мимохідь бачилася з нею, коли приїжджала на вихідні: Вівіан зупинилася поруч із їхнім будинком, і Даніель пішов кудись із нею випити. Вона була щонайменше років на десять старша, а разом із віком прийшло й розуміння, що часу на те, щоб жаліти себе, більше не залишилося. Даніеля важко було назвати гульвісою, однак її присутність прискорила його одужання. Додому Даніель повернувся засмаглий, відпочилий і якимось чином зміцнілий.

Лаура діловито прямувала до будівлі й піднялася сходами туди, де в її офісі сиділа Віллоу — її нова особиста помічниця, котра рада була їй прислужитися.

— У вас відвідувач, — сказала вона. — Я провела її в кімнату для зустрічей.

Трохи зарано, однак усе гаразд. Лаура з нетерпінням чекала на нараду, адже це був один із найвеселіших етапів створення серіалу — вигадування історій, а сценаристка була кумедна й вигадлива. Лаура пройшла до кімнати для зустрічей і відчинила двері.

За круглим скляним столом сиділа Черрі й гортала журнал.

— Привіт, Лауро.

Лаура була абсолютно шокована й не змогла вимовити ані слова.

— Я підозрювала, що мій прихід виявиться для тебе несподіванкою, однак не думала, що неприємною.

Лауру накрила хвиля паніки, і вона швидко розвернулася, щоб зачинити двері.

Чому Черрі тут? Вона спробувала опанувати себе до того, як обернеться до неї. Змусити свій голос звучати якомога спокійніше, навіть попри те, що її серце шалено билося в грудях.

— Привіт, Черрі. Боюся, що ти підловила мене в трохи неслушний час. У мене зустріч, що має початися з хвилини на хвилину.

— О. Що ж, я не займу багато часу, і все залежить від тебе. — Вона не чекала дозволу. — Для мене було дуже важливо зустрітися. Ще відколи ми говорили востаннє, як ти подзвонила мені після Мехіко, щоб поділитися новинами… Що ж, ці місяці вже позаду, хоча мені й важко було змиритися з тим, що сталося.

Лаура нічого не відповіла. Вона все ще не могла отямитися. «Думай, думай. Минуло… Скільки? Півроку?» Волосся Черрі відросло, тому вона здавалася ще привабливішою, чуттєвішою. Лаура знала, що мусить залишатися спокійною, а потім, коли прийде сценарист, — чортова Віллоу, вона ще не впізнавала її, — Лаура просто ввічливо, однак наполегливо попросить Черрі піти.

— Незалежно від того, що ти там собі надумала, Даніель означав для мене все, — тон Черрі раптом став грубим. — Чому ти навіть не зателефонувала, щоб поцікавитися, чи зі мною все гаразд?