Вона склала одяг у велику сумку, яку Даніель тримав на шафі. Ще він хотів деякі зі своїх підручників, оскільки його відновили в інтернатурі, давши рік відстрочки, але сказав, що забере їх сам, коли повернеться за два тижні. Лише два тижні. Що їй робити? Лаура знову вкрилася холодним потом і поквапилася, цього разу до кухні. Медичні книги та папери залишені на столі, деякі з них розгорнуті. Пожовкла від сонця газета, датована минулим серпнем. Лептоп Даніеля теж був тут, увімкнений у розетку, і Лаура вже хотіла було його взяти, коли помітила мигання вогника режиму очікування. Він, мабуть, не вимкнув його повністю того дня, коли вони поїхали до Уельсу, а просто закрив екран. Напевно, це було й на краще перед тим, як Лаура забрала б його додому.

Вона підняла кришку, і лептоп ожив. Візуальні нагадування про життя Даніеля всі ці місяці тому, якраз перед нещасним випадком. Одне за одним Лаура закрила вікна: газета «The Guardian», інтернет-магазин із чудовими гірськими велосипедами, погода в Бала в Уельсі. Було так дивно дивитися на заморожені в часі кадри, усе ще підсвічені й ще не забуті, — цілу вічність тому. Медичний сайт, а потім іще дещо. Сторінка на Твіттері. Дивно, адже вона вважала, що Даніель там не зареєстрований. А потім Лаура все зрозуміла. То була сторінка Черрі. Усередині неї знову все завирувало. Черрі збиралася увірватися в його життя. Лаура знала, що цього разу вони б знову зійшлися і їй не вдалося б завадити цьому. Ця дівчина відібрала б у неї все. Лауру охопило роздратування, вона була приголомшена тим, що нічого не знала про неї останні кілька місяців. Де була Черрі? Чим займалася? Лаура не могла нічого вирішити, не знаючи свого супротивника, їй потрібно було дізнатися хоч щось, адже, щоб завдати вирішального удару, потрібно знати позиції ворога.

Лаура знову глянула на сторінку й побачила те, чого не помітила відразу. Поле з паролем було заповнене. Усе, що їй потрібно було зробити, — це натиснути кнопку «Увійти».

Вона не змогла дізнатися нічого з того, що хотіла, просто проглянувши сторінку. Пальці Лаура тримала на клавіатурі. Це було неправильно, це вторгнення в особисте життя, можливо, ще й незаконне.

І тут її осяйнуло. Лаурі перехопило подих, і від викиду адреналіну вона вирівнялася. Це було грубо, огидно, але це могло звільнити її від проблеми. Якийсь час Лаура сиділа, швидко дихаючи, не до кінця вірячи у все це. Клацнула. Але не витрачала часу на читання вхідних повідомлень. Замість цього вона почала друкувати.

32

Черрі сиділа за своїм столом і мовчки оглядала офіс. Ебіґейл та Емілі стояли поруч і вдивлялися в екран, переглядаючи фотографії нового будинку, який щойно отримали. Черрі стало цікаво, чому вона ніколи не могла поладнати з ними? Це тому, що вони розпізнали одна в одній споріднену душу? Вона не знала, тому вирішила не заморочуватися цим. Вони тішилися скляними сходами й терасою на даху з видом на Гайд-парк, і Черрі зневажала їх за це. Справді, у тому, щоб купувати й продавати чи не найдорожчу нерухомість у Лондоні й отримувати при цьому жалюгідну платню, було щось патетичне. Чи навіть образливе, і весь час її не полишала думка, що такий тісний контакт із будинками був для них «привілеєм». Ти повинен ходити квартирою, показуючи вовняні килимки та поліровану кленову підлогу, однак дев’ять разів із десяти в контракті був пункт, у якому зазначалася вимога скидати взуття, коли заходиш. Черрі так чи інакше це робила, але їй нагадували про це, наче вона була якоюсь плебейкою й не знала, як поважати щось вартісне, і від цього дівчина просто скаженіла. Власники потішалися над ними всіма, ці люди з мільйонами в банку. «Дивися, але не чіпай» — таким був їхній девіз, і вони мали вклонитися й залишатися поштивими, інакше образили б їх і втратили контракт. Це було огидно. А ще надзвичайно нудно. Черрі тут уже півтора року. Їй здавалося, що вона втрапила в пастку, наче її життя втікало кудись, а коштовний час та її молодість просочувалися в землю й зникали. Це лякало дівчину, до того ж їй ставало ще нудніше, і вона никала по офісу, намагаючись знайти собі заняття. Не так вона собі це планувала. Даніель був її порятунком, і в них усе було так добре. Вона досі відчувала біль від його смерті, а почуття провини ще більше посилювало цей біль. Життя змінилося: тепер над нею висів тягар кар’єрного росту, і певною мірою вона сама була в цьому винна. Вона все знищила власноруч. Якби ж тільки тоді зосередилася на плоту, якби не вдарила його, то, найімовірніше, він був би зараз тут і вони жили б разом щасливо, можливо, уже навіть заручилися б. Перед нею відкривалося б вільне життя. Воля! Від рутини, роботи, страху. Перед тим, як повернутися до гіркої реальності, на якусь мить вона уявила, як би все склалося, якби ще від початку вона мала гроші.

Черрі усвідомила, що тут їй не місце. Останнім часом вона була нетерпляча, навіть груба з кількома клієнтами, і Нейл почув це та відкликав її вбік для суворої розмови. Усередині неї все кипіло, поки він говорив, однак Черрі розуміла, що не має іншого вибору, окрім як опанувати себе. Примара Кройдона, що й так ніколи не зникала, уже з’явилася на її горизонті й простягнула до неї свої щупальця, щоб затягти назад, до бідності та рутинного життя без перспектив. Вона задумала познайомитися з кимось іще, знайти іншого хлопця, проте кожен одинак чи потенційний холостяк, який заходив у двері, дратував її. Усі вони були такі самовпевнені, майже не дивилися на неї й розмовляли зі своїми друзями так, наче її й не було поруч, а Черрі в цей час закипала від обурення й роздратування й більше за все воліла б ніколи не бронювати ту поїздку для сплавляння на плоту.

А ще Лаура. Черрі не отримувала від неї звісток ще з березня, коли та подзвонила їй, щоб повідомити про смерть Даніеля. Ніхто навіть не поцікавився, чи все з Черрі гаразд, чи впоралася вона з горем. Усім було байдуже до того, чи хотіла вона навідатися до нього на могилу. Зсередини дівчину роз’їдали образа та приниження.

До неї прямували дві жінки. Вона почула, як відчинилися двері, але не поквапилася підвести погляд, однак швидко зрозуміла, що була єдиною, хто виглядав не зайнятим. Вона обурено глянула на Ебіґейл та Емілі, та вони навіть не помітили цього. Жінки підійшли до її столу. Одна була на двадцять чи тридцять років молодша за другу, хоча старша ще й досі виглядала бездоганно. Черрі здогадалася, що це мати й дочка.

Вона записала їхні дані та вислухала побажання щодо помешкання. Дочці було потрібне «маленьке гніздечко» на той час, коли вона вступала до університету. А зараз вони шукали квартиру, бо вона хотіла «випробувати» її ще влітку. Цій дівчині хотілося мати сад, а ще краще — терасу на даху. І щоб там були швейцар і тренажерна зала. Житло мало бути світлим та неподалік від Кінгз-роуд, тому що вона бажала жити поблизу «розваг».

Ці вимоги задовольняло небагато квартир. Черрі показала їй одну, потім другу й потайки зненавиділа цю вибагливу світловолосу й засмаглу дівулю, котра була на кілька років молодша за неї саму. Судячи з кольору її шкіри, цього року вона вже двічі, а то й тричі встигла злітати у відпустку й тепер мала все те, чого Черрі завжди так прагнула. Університет, незалежність, близькі стосунки з матір’ю, такі близькі, що вони разом ходили по магазинах. Заздрощі застрягли їй у горлі, і Черрі хотілося гаркнути на неї за те, що вона така зіпсована, така зациклена на собі, що не розуміє, як їй пощастило мати квартиру в Кенсінгтоні, і яка в біса різниця, що там чорні, а не білі шафки на кухні. Звісно, її люба матуся могла розкошелитися на повністю новий інтер’єр, якби кохана донечка достатньо порюмсала для цього. Замість цього Черрі всміхнулася, хоча й дещо прохолодно, і знуджено промовила, що це все, що вона може їм запропонувати. Черрі підняла екран, і цього разу стався цілий витік почуттів.