Його шлунок забурчав, Даніель підвівся й пішов пошукати чогось на обід. Його вражало те, як багато він їв, це, напевно, такий собі природний спосіб відновлення втраченої ваги. Він міг сточити цілісінький багет із маслом та сиром. Зайшовши до кухні, він побачив матір, яка сиділа за столом і щось читала на лептопі. Вона виглядала засмученою й насупленою. Побачивши його, вона розпливлася в усмішці й швидко закрила екран.

— Мамо, тобі потрібно повертатися до роботи?

Вона вагалася, тож, коли заговорила, Даніель зрозумів, що вона бреше.

— Не будь дурним. Я можу працювати й тут.

Він сів навпроти неї.

— Доглядаючи за мною, ти провела у відпустці надто багато часу.

Вона почала було заперечувати, але Даніель накрив її долоню своєю.

— Не думай, що я цього не ціную. Мене б тут не було, якби не ти, але… усі ті місяці в лікарні, приїзд сюди… цього разу постав на перше місце себе, хоч на трохи.

Її накрила хвиля полегшення, вона не змогла цього приховати. На її захват, кримінальній драмі дали зелене світло й вони мали почати зйомки ще до кінця року. Це означало раптовий старт усіх систем: наступні епізоди потрібно перечитати й відредагувати, провести кастинги, співбесіди з режисерами, найняти основну команду, розвідати місця зйомок, уже не згадуючи про гонитву за будівельниками, котрі мали полагодити вікно в саду, і вона не могла зробити всього цього з півдня Франції. Її увагу займала не лише робота. Черрі працювала неподалік від їхнього будинку, і через постійну присутність її примарної тіні Лаурі не спалося ночами, і вона розуміла, що в неї закінчується час.

— Ти впевнений?

— Ніколи не мав більшої впевненості.

Вона торкнулася долонями його обличчя й поцілувала сина в чоло.

— Я повертатимуся на вихідні.

— Ти не мусиш.

— Шшш. Така угода.

Тієї ночі вона полетіла додому. Це було емоційне прощання, і вони обоє часто кліпали, щоб стримати сльози.

— Дякую за все, — сказав Даніель, коли вони міцно обіймали одне одного. — Я б не зміг цього зробити без тебе.

— Я дзвонитиму, — відповіла Лаура. — Щодня, просто щоб переконатися, що ти виконуєш вправи.

Залишившись сам, Даніель засумував іще більше. Він лежав у ліжку і, як завжди, його розум перемкнувся на Черрі. Він просто хотів знати, чому вона вирішила піти. А потім його осяйнула думка. Він міг би зателефонувати їй в офіс, поговорити з нею там. А якби це було важко, надто публічно, тоді він зміг би знову отримати номер її мобільного й передзвонити, коли вона звільниться.

Щойно він надумав це зробити, як відчув фаталістичний спокій, хоча й не чекав із нетерпінням на цю розмову. Він був упевнений, що його знову відштовхнуть, а дві відмови від однієї дівчини важко витримати будь-якому чоловікові.

Наступний ранок був теплим та безхмарним. Даніель рано встав і пішов до пекарні по свіжий багет, а потім поснідав надворі. Спав він добре, але відколи прокинувся, мить, коли він мав подзвонити Черрі, усе наближалася, і він нервувався. Він дістав телефон і заґуґлив агентство з нерухомості «Гайсміт та Браун». Побачивши на сайті фото фасаду, розхвилювався ще більше. Він іще не міг подзвонити: у Лондоні була лише сьома ранку й Черрі ще не прийшла на роботу. Щоб згаяти час і не дати собі постійно повторювати те, що він мав сказати, Даніель вирішив відволіктися й поїхати в Сен-Тропе.

Вести авто було доволі легко, до того ж іще було зарано для натовпу відпочивальників, а тому рух на дорозі був до приємного податливим. Це був базарний день, і Даніель збагнув, що блукає навколо людних прилавків у Place des Lices, на яких було повно літніх овочів, пакетів із лущеними бобами, цілі вежі з артишоків та гороху в стручках із солодким ароматом. Він купив трохи їх, а ще кілька ранніх нектаринів, а потім, усе ще шукаючи, куди ж подіти фізичне напруження, присів на лавку в кількох кварталах від ринку. Він відпочив, гріючись у сонячних променях, а потім глянув на годинник. Була за п’ятнадцять хвилин десята. Через п’ятнадцять хвилин Черрі вже буде в офісі. Його серце завмерло, і він роззирнувся навколо, шукаючи, чим відволікти себе від майбутнього дзвінка. Саме тоді він й усвідомив, де опинився. Через дорогу був магазин дизайнерського одягу, куди Черрі не схотіла заходити під час їхнього походу по магазинах. Він сидів саме на тій лавці, де залишив її, коли пішов купити чогось на обід та золотий браслет для неї. Він різко встав: тепла деревина раптом здалася незручною. Не знаючи гаразд, що йому робити, він безцільно роздивлявся все навкруги, аж тут натрапив поглядом на галерею. Він побачив у вітрині картину, котра, безперечно, належала пензлю його улюбленого художника, і зрозумів, що саме там Черрі, напевно, і купила йому подарунок. Цей спогад несподівано захлеснув його, адже це так дивно, що галерея розташувалася якраз навпроти лавки, так, наче це був поштовх зайти й щось купити, однак потім він переконав себе, що навіть коли й так, йому до того діла немає.

У нього виникло нестримне бажання піти кудись, забратися подалі від цієї лавки, і Даніель вирішив зайти в галерею. За його спиною задзвенів дзвіночок, і він попрямував до колекції того художника. Він роздивлявся картини: лавка, площа, пейзаж із соснами. Своєї картини він не бачив уже дуже давно й припустив, що вона й досі висить у його тепер порожній квартирі, і хоча її полагодили, розрив усе одно був помітний. Коли Черрі подарувала йому те полотно, він відчув приплив любові до неї. Це був такий турботливий, щедрий вчинок. Тож чому вона так змінилася? А вона таки стала іншою. Черрі покинула його лише через десять тижнів після того, як він упав у кому. Десять тижнів. Але, зрештою, до нещасного випадку вони майже стільки ж зустрічалися. Навколо нього палали картини, їхні тремтливі кольори та середземноморське світло втратили якусь забуту радість, яку він відчував, уперше побачивши їх. Це дало йому неочікувану силу, і він подумав про дзвінок, який мав зробити. Він задумався про те, як вона здивується, якщо тільки не прорахувала таку можливість. А вона могла. Була якась запасна відповідь на те, чому вона вирішила кинути його, що це було важке рішення, однак вона відчувала, що не мала іншого вибору. Даніель похитав головою через власну дурість. Що ще він очікував почути від неї? Що їй було нецікаво зустрічатися з хлопцем у комі? Можливо, вона зустріла когось іншого. Що б там не сталося, її не було понад сім місяців. Сім місяців. Напевно, вона взагалі вже його забула. Він засміявся: сухе розуміння стало чіткішим. Для неї розрив стався вже давно, вона мала достатньо часу, щоб загоїти рани й рухатися далі. Так само буде й із ним. Раптом він зрозумів, що не потребує пояснень. З цього дзвінка не вийде нічого доброго, і він здригнувся від думки про її вагання й небажання зустрітися з ним або — ще гірше — її приїзд у Францію, щоб побачитися з ним й обговорити все. Він і так почувався слабким від того, що люди жаліли його. Картини, здавалося, квапили його, затягували у свій настрій. Вони дали йому значно більше радості, ніж болю, і він знав, що тоді й почав відпускати Черрі. Це була мить натхнення. Він пішов із магазину, відчуваючи якусь нову легкість.

31

Що їй робити? З кожним днем Даніель ставав усе міцнішим. Скоро він повернеться з нею додому, а тоді це справа кількох днів, коли вони з Черрі зіткнуться, і всі її слова розлетяться на друзки. Ідучи, Лаура зіщулилася, усередині все стиснулося від болю, і на якусь мить вона зупинилася. Як вона збирається виплутуватися з цього? Вона точно була несповна розуму. На всі її вчинки впливало хвилювання: Лаура не могла працювати, їсти, спати без нападів зростаючої паніки. Зупинившись перед будинком Даніеля, вона глибоко вдихнула, а потім — знову і знову, надуваючи щоки, намагаючись послабити неприємне відчуття в шлунку. Якийсь час жінка трималася за живіт, чекаючи на полегшення, а потім зайшла всередину. Після повернення з Франції Даніель хотів знову переїхати в родинний маєток, хоча б на перший час, що цілком задовольняло Лауру. Їй подобалося, коли він був поруч, і вона сказала, що сходить до його квартири, щоб забрати одяг. Жінка привіталася з портьє, а потім перевірила поштову скриньку: вона була забита непотребом. Термін більшості пропозицій закінчився місяці тому. Нагорі, у квартирі, він також попросив відшукати його лептоп. Лаура відчинила вхідні двері й відчула застояний, затхлий запах: літнє сонце варило це повітря багато разів. Спочатку Лаура попрямувала до спальні. З пояснень сина вона туманно знала, що він там зберігав: футболки, спідню білизну, улюблений піджак. Кімната чимось нагадувала «Марію Целесту»[21]: склянка води ще з минулого літа стояла біля ліжка на столику, її вкривав шар пилу, на підлозі — пара брудних шкарпеток. Через кілька тижнів після нещасного випадку вони найняли прибиральників, але Лаура дала їм вказівки лише випорожнити кошики для сміття та холодильник. Вона хотіла, щоб усе інше залишилося неторкнутим, сподіваючись, що це лише справа часу, коли Даніель опритомніє.