— Так.

Це підкосило її, навіть попри те, що вона потайки й сподівалася на таку відповідь.

— З ним усе гаразд?

— Я так розумію, ти з ним не говорила.

Вона не вважала за потрібне відповісти.

Говардові було ніяково.

— З ним усе гаразд. Зайнятий на роботі. Мало вільного часу й усе таке. Знаєш, як воно буває, це ж інтернатура.

Від розуміння, що Говард бреше, щоб полегшити її біль, Лаурі стало ще гірше. Якщо в Даніеля був час поговорити з татом, тоді в нього мав бути час і для мами.

— Черрі переїхала до нього? — її голос звучав натягнуто, тихо.

Він глянув на неї.

— Справді хочеш почути відповідь?

Лаура глибоко вдихнула й роззирнулася навколо, насправді ні на чому не фокусуючи погляд.

— Облиш це, Лауро.

Ображена, вона глянула на нього. Лаурі не хотілося знову сваритися.

— Гаразд, мені, напевно, краще піти.

— Збираєшся в якесь чудове місце?

— Лише до Ізабелли.

— Що ж, розважайся.

Вона вже хотіла запропонувати піти і йому, оскільки він повернувся раніше, ніж вона очікувала, однак Говард відвернувся й зосередився на випивці. Вона кивнула йому в спину, вийшла в коридор, взула туфлі й пішла.

Лаура приїхала останньою. Ізабелла найняла офіціантів, котрі також виступали в ролі лакеїв, і молода жінка з гладеньким темним волоссям, котра нагадала їй Черрі, узяла з її рук пальто. Лауру провели до головної кімнати, наповненої шумом розмов та хорошими жартами, і вона впізнала більшість присутніх там: Діана з чоловіком, Філіп, котрий приходив на барбекю минулого року, Саллі та Едвард. Кілька інших, кого вона бачила на Різдво, однак нікого з тих, з ким би спілкувалася за останні місяці. Ніхто її не помітив. Лаура просто стояла у дверях, на порозі, не здатна приєднатися до плину вечірки. Вона почувалася так, наче їй тут не місце, наче, щойно наблизиться й спробує приєднатися до розмови, вони відвернуться, холодно зиркнувши на неї.

Вона збрехала про смерть свого сина. Лаура не мала ілюзій, що ці люди подумали б про неї, якби знали. Це шокувало б їх, сповнило б колективним жахом. Навіть якби вони знали всю правду про Черрі, цього було б недостатньо. Вона сказала те, що було заборонено говорити, і дозволила цьому глибоко проникнути в життя інших людей. Вони б спробували відгородитися від такого бруду. Засуджували б, пліткували, а хтось, можливо, навіть здивовано підняв би брови, ледь помітно розважений її приниженням.

Лаура вже починала жалкувати, що приїхала, і подумувала про те, щоб просто відступити назад і повернутися додому, аж раптом її помітила Ізабелла. Вона в захваті помахала їй і рушила назустріч.

— Люба, ти майже спізнилася. Сподіваюся, це не тому, що ти забагато працюєш.

Вона не чекала на відповідь і розцілувала її в обидві щоки, а потім подала знак офіціантці принести ще шампанського, віддавши в цей час і свого вже порожнього келиха.

— Ходімо, познайомишся з моїм новим другом Ендрю. Маєш чудовий вигляд, до речі, срібно-сірий личить до твоїх очей.

Лауру потягли в напрямку до Річарда, чоловіка Ізабелли, котрий саме розмовляв з енергійним, міцним чоловіком із сивим волоссям та засмаглим, обвітреним обличчям.

— Ендрю, дозволь познайомити тебе з моєю доброю подругою Лаурою.

— Привіт, Лауро.

Він дружньо простягнув руку, і вона потисла її, оскільки Ізабелла за цим спостерігала.

— Лаура — телепродюсер, а Ендрю займається експортом… О, ми готові, — сказала вона, почувши з їдальні звук гонга, і Лаура зрозуміла, що її місце буде поруч з Ендрю: роззирнувшись навколо, побачила, що вони єдині прийшли сьогодні без пари. У її мозку промайнула підозра, а потім, під час першої страви, усе стало зрозуміло.

— Тож як ти любиш проводити час?

Лаура всміхнулася.

— Такі запитання завжди нагадують мені про те, що потрібно більше відпочивати.

— Розумію. Мати свій бізнес — це ніби боротися з монстрами, що пожирають весь твій час.

— І на що-небудь інше не залишається й хвилини.

— Я намагаюся підтримувати форму.

— Чим займаєшся?

— Здебільшого тріатлоном. Беру собі за мету двічі на рік.

Лаура продовжувала всміхатися, хоча насправді їй було дуже незатишно. Вона наполегливо попереджала Ізабеллу не знайомити її ні з ким. Здавалося, наче їй на плечі повісили тягар, адже впродовж усього вечора вона мусила бути ввічливою з чоловіком, який її зовсім не цікавив, і найменше — романтично. Про що він там розповідав? Господи, так незручно. Раптом Лаура розлютилася й через це відчула себе виснаженою, а це, своєю чергою, розізлило її ще більше. Весь вечір вона поводилася так гарно, як тільки могла. І не раз думала про те, чим тієї миті займався Даніель. Вона хоч колись отримає від нього звістку? Запитання роїлися в її голові, мучили в той час, коли вона відповідала на ввічливі запитання про відмінність між продюсером та режисером. Вона заявила, що йде, тільки-но це стало можливим. Коли Ендрю промовив стримане «бувай», Лаура відчула раптові докори сумління: він зрозумів, що вона не зраділа його товариству. Бісова Ізабелла завжди втручалася, куди її не просили. Після цього Іззі підвелася й сказала, що проведе її до дверей.

— Хотіла б я, щоб ти не йшла так рано. — Вона розглядала Лауру, помітивши її збуджений настрій. — З тобою все гаразд? Нічого не сталося?

— Ні, Ізабелло.

— Тоді що не так?

— Ти або вважаєш мене хвойдою, або думаєш, що мій шлюб уже загинув, і жодне з цього не є приємним із боку так званої подруги.

Це було грубо, надто грубо, однак слова вже прозвучали. Коли Лаура побачила, що Ізабелла здивувалася й образилася, то відразу ж відчула провину. Але чомусь їй не хотілося вибачатися, ну, або вона просто не знала як.

Лаура вийшла й сіла в таксі, яке чекало на неї. Дорогою додому її настрій аж ніяк не покращився, і коли вона зайшла до будинку, то побачила, що Говарда не було. Вона піднялася на третій поверх, з-під його дверей не пробивалося світло, тому вона невпевнено постукала, а потім тихо прочинила двері. Його кімната й ліжко були порожніми. У барлозі Говарда вона теж не знайшла й пригнічено зрозуміла, що, очевидно, її чоловік поїхав до Маріанни. Лаура відчула сплеск гніву. Усе-таки їй було варто поговорити з Ендрю. Але тепер вона була йому не цікава. Чому ж тепер Лаурі було так легко спалювати за собою всі мости?

Лаура пройшла до кухні й налила собі келих вина. Не так вона уявляла собі своє життя, шлюб, попри палкі заяви Ізабеллі, та ще й єдиний син віддалився від неї. Раптом вона відчула таку нестерпну самотність, що аж здригнулася. А раптом вона втратить їх обох? Її охопив смуток, і Лаура підвелася з-за столу. Залишивши келих із вином, вона заквапилася сходами нагору, майже спотикаючись, і забігла до своєї кімнати. Сіла за стіл. Вона мусила щось зробити, адже не могла так просто відпустити Даніеля, не сказавши йому про свої почуття, і дозволити тій дівчині всім заправляти. Над столом висіло фото: їхня спільна з Даніелем світлина, коли він був іще немовлям. Лаура глянула на нього й побачила захоплений, сповнений обожненням погляд сина в ту мить, коли вона тримала його над головою. Щось стало їй у горлі. Вона вклала в Даніеля так багато себе, можливо, надто багато, що він став її радістю, тим, чиєю частиною вона була в усіх значеннях цього слова, її інвестицією, її внеском. Лаура вчила його писати своє ім’я, ловити м’яча, кататися на велосипеді. Заохочувала сперечатися, обстоювати власну думку, розвивати розум. Навчила готувати й поводитися з жінками. Якщо він не впускав її до своєї квартири, не відповідав на дзвінки, вона мусила спробувати щось інше. Емейл відправляти було ризиковано, адже Черрі користувалася комп’ютером Даніеля й це Лаура знала надто добре. Паперового листа вона відправити теж не могла через високу ймовірність, що його перехоплять. Єдиним варіантом було віддати його портьє з чіткими вказівками вручити особисто Даніелю. Лаура взяла ручку й почала писати.

43