На сніданок були тости, яйця та мармелад; цього разу в пабі було десь із півдюжини відвідувачів — молодиків, яких вони бачили минулого вечора. Потім на них чекала недовга поїздка до компанії, що займалася організацією сплавляння на плотах, де попит спонукав звести кам’яну будівлю для спорядження, роздягалень та невеличкого кафе. Коли вони пройшли через брудну автомобільну парковку з калюжами від дощу до каси, щоб знайти свого провідника, то побачили вивіску ззовні: «Вода сьогодні: рівень — 4».

— Доволі швидко, — сказав Даніель, і Черрі відчула хвилювання.

Вона, на відміну від Даніеля, який підкорив пороги в Колорадо, ніколи раніше не сплавлялася на плоту.

Молодий чоловік із вигорілим на сонці волоссям із дошкою в руках стояв ззовні, вітаючи людей. Він був вбраний у гідрокостюм, на вигляд дорогий та професійний, а вкупі з волоссям усе це говорило про місяці, проведені на річці, і це ще більше підкреслило її незнання. Черрі не подобалося чогось не знати чи не мати змоги контролювати, однак вона не могла спочатку дослідити чи випробувати це на собі. У них узяли квитки, а потім Даніель та Черрі пройшли до роздягалень, щоб одягти гідрокостюми, рятувальні жилети та шоломи. Черрі не розмовляла з іншими дівчатами, що хихотіли поруч, натягуючи на свої тіла неопрен. Вона одяглася й замкнула свої речі, а потім вийшла надвір, тримаючи шолом у руках. Даніель уже був там із кількома хлопцями з таким же волоссям, як у того молодика, що тримав дощечку. Коли вона підійшла, їхня група вже була в зборі.

— Привіт, — сказав їхній провідник, — тепер, коли ми всі зібралися, зробимо невеличкий вступ, а потім я розкажу про техніку безпеки. Мене звати Гарет… — Він усміхнувся крізь бороду й указав, що Черрі має продовжити.

— Черрі, — сказала вона, помахавши рукою, далі був Даніель та ще одна пара з Брістоля — Джейн і Пол. «Вона нагадує вчительку, — подумала Черрі, — безпечну й трохи неохайну, а він, напевно, з тих, що працюють у місцевій раді».

— Гаразд, — сказав Гарет, — ось що ви маєте знати. Я буду ззаду на плоту й контролюватиму його, однак ви теж повинні гребти веслами, інакше на якомусь етапі ми впадемо. У жодному разі не вставайте на плоту, інакше впадете. Коли будете гребти, слухайте мої вказівки, з якого боку це потрібно зробити, чи… — Він замовк, щоб наголосити на цьому, — так, ви зрозуміли: ви впадете.

«Ідіот, — подумала Черрі, — невже йому це здається смішним?» Вона перехопила погляд Даніеля й прикусила зсередини щоку, коли побачила, що він намагається не засміятися.

— Якщо ви впали, то рятувальний жилет, який на вас, втримає вас на плаву, а в шоломі є отвори, крізь які вода відразу ж витікатиме. Найкраще з того, що ви можете зробити, якщо впали й не змогли вилізти на пліт, — це пливти до берега. Я зв’яжуся з кимось по рації, щоб по вас приїхали, і залежно від того, як далеко за річкою ви будете, вас відвезуть на міні-автобусі або доведеться пройти пішки до старту. Коли ми спустимося вниз за течією, там є спокійніша заплава, де нам потрібно буде швидко гребти до берега, аби не потрапити в пороги нижче, оскільки вони ведуть до низки невеликих водоспадів, які для сьогоднішньої поїздки зашвидкі. Щойно ми всі опинимося на березі, завантажуємо пліт на трейлер, а потім сідаємо в міні-автобус і вас везуть назад до верхівки. А потім ми зробимо це знову! Є запитання?

Усі перезирнулися між собою, однак ні в кого запитань не було.

— Чудово. Усі вміють плавати?

У групі почулося стримане хихотіння, а потім вони пішли за Гаретом до берега річки. Він розподілив місця: Джейн та Пол — спереду, Черрі та Даніель — ззаду. Кожен узяв у руки кутик надувного плоту, і за вказівкою Гарета вони штовхнули його у воду. Потім пройшли далі, і крізь неопренові черевики Черрі відчула крижаний холод. Вони залізли на пліт, дівчата нервувалися, а хлопці були сповнені хоробрістю та захватом. Гарет заліз останнім і дав кожному вказівку починати гребти. Спочатку все було спокійно: зелена від водоростей вода, спокійні береги та лінія дерев. Приємний вигин річкою вниз, а потім несподівано обрив і ціла серія порогів зі стрімкою течією аж білої води, яка заповнювала пліт, просочувала одяг, однак вони не мали часу, щоб оговтатися, бо пліт попрямував далі до ще одного порога, а потім врізався в якесь каміння, як машинка на атракціоні. Коли вони закрутилися на цілих шістдесят градусів, Черрі затримала дихання, а потім їх понесло далі швидкою течією й ще більше хвиль накочувалося на них, деякі сягали заввишки плечей, і Черрі аж зашипіла від холоду, який відчула, коли одна з хвиль хльоснула її по обличчю, а потім голосно розсміялася.

— Весло зліва! — вигукнув Гарет, і вона зрозуміла, сидячи зліва, що це призначалося їй та Полу й вони мали допомогти проштовхнути пліт до наступної серії порогів. Вона сильно натиснула на весло у воді, відчуваючи, що її зусилля зовсім марні, особливо коли нахилилася на плоту під час того, як він пірнув, зіткнувшись зі ще одним валуном. Потім іще одна стрімка зміна — і ще більше води опинилося на плоту. Так тривало й далі, веселих двадцять хвилин: усі четверо вибухали сміхом, стискували весла в повітрі, намагаючись прислухатися до інструкцій та використовувати їх, коли цього від них вимагали. Несподівано команди стали вимогливішими.

— Весло до правого берега! Весло! — закричав Гарет.

«Це, напевно, та частина, — подумала Черрі, — де потрібно відплисти вбік, щоб уникнути водоспадів». Навіть попри те, що вода стала значно спокійнішою, це виявилося важче, ніж їй здавалося, хоча дівчина й боролася з течією, коли вони всі гребли під усе наполегливіші крики Гарета, і врешті-решт пліт таки достатньо наблизився до берега й більше не плив за течією вниз.

— Усі на берег, — сказав Гарет, і вони злізли з плота, а потім витягли на берег і його, а після цього двоє хлопців допомогли їм завантажити його на трейлер.

Черрі була вдячна за допомогу, адже її кінцівки заніміли й вона схопилася за Даніелеву руку, коли він витягував її з води.

— Це було неперевершено, — сказав він, даруючи їй мокрий поцілунок із річковим присмаком, і вона всміхнулася йому у відповідь.

Щойно всі вони опинилися в міні-автобусі, сидіння та підлога змокли від річкової води. Їх відвезли назад на пагорб. Гарет, котрий сидів спереду, розвернувся обличчям до чотирьох мокрих пасажирів.

— Усі бажають це повторити?

— Так! — вигукнули вони в унісон, подолавши бар’єр і по-справжньому зруйнувавши його.

Другий раз був так само веселий, і третій теж, коли Черрі та Даніеля пересадили наперед, де було ще вологіше й страшніше, бо вони мусили зіткнутися з порогами сам на сам. Вони навіть усміхнулися професійному фотографові десь на середині свого шляху, коли той робив миттєві знімки, які потім можна було купити. Їм пообіцяли ще один раз, якщо залишиться час, і, здавалося, Гарет думав, що вони зможуть це витримати. Кожна пара сіла там, де й спочатку, і вони почали з тепер уже знайомого обережного веслування до першого порога. Черрі спускалася річкою ось уже втретє й почала відчувати втому. Потрібно було докладати багато зусиль, щоб гребти, коли Гарет вигукував свої вказівки, однак спуск починав дурманити, як і попередні. Вода була така ж невблаганна у своїй рішучості й кидала їх униз за течією й відкидала назад.

— Весло зліва! — вигукнув Гарет, і Черрі відчула слабке роздратування, що мусить це робити: руки боліли й вона втомилася від його самовпевненого тону.

Поки дівчина вагалася, пліт наштовхнувся на неочікуваний поріг, а коли вона підняла своє весло, її підкинуло в повітря, і Черрі мимовільно змахнула рукою, ударивши Даніеля по голові. Вона було відкрила рота, щоб забити тривогу, однак усі наступні рухи здавалися такими змазаними, що вона ледь помітила, як його штовхнуло вперед, і радше почула сплеск, коли він приземлився на камінь, що стирчав із води біля берега.

Вона випрямилася, щоб озирнутися через плече, і крутила головою туди-сюди, коли пліт понесло далі за течією, очікуючи, що він помахає їй, розважений тим, що не втримався на плоту. Але він не рухався. Гарет теж намагався озирнутися — вони обоє змагалися із силою води, щоб зрозуміти, що ж сталося.