— Ти така прискіплива, — зауважив він, оскільки Лаура тримала під краном кожен листочок окремо, оглядаючи їх з усіх боків, поки текла вода.

— Ти був би здивований тим, де вони ховаються. Дивись! Бачиш, я ледве одного не пропустила.

— Невже так погано з’їсти кількох?

— Не будь огидним.

Він засміявся й побачив, як вона струшує з листя воду й кладе його в чашу. Потім почала нарізати декілька томатів-черрі.

— Вони теж із саду?

— Кілька ранніх. — Вона кинула один йому, і Даніель виставив руку, щоб упіймати його, однак промазав. Він підняв його з підлоги й після швидкого огляду запхнув до рота.

— Фу!

Даніель усміхнувся.

— Смачний.

Вона мусила перейти до справи, бо Черрі ось-ось могла повернутися.

— Це так гарно, що Черрі змогла залишитися ще на трохи.

— Ага. У тебе ще є помідори?

Вона кинула йому ще один.

— Щастить же їй. Це бос їй телефонував чи хтось інший? Лише для того, щоб перевірити, чи не захоче вона подовжити відпустку?

— Не знаю. Можливо.

— Хоча це трохи дивно. Хіба тобі телефонував колись бос, коли ти був у відпустці? Лише для того, щоб перевірити, чи не хочеш ти відпочити трохи довше. — Вона всміхнулася.

— Ага… Узагалі-то, зараз я згадав. Здається, це Черрі зателефонувала йому, щоб дізнатися, чи потрібно їй виконати ранкові огляди в перший день після повернення, і саме тоді все й з’ясувалося. Очевидно, зараз у них небагато клієнтів, тож він і запропонував Черрі використати свої відгули.

— Але ж спочатку… Вона збиралася їхати сьогодні? Такий був план?

— Ага… Чому ти питаєш?

— Просто так.

— Припини, має бути причина.

Лаура спробувала перевести це на жарт.

— Мені просто стало цікаво… чи ви це узгоджували.

— Ага.. Звичайно.

Вона невимушено всміхнулася, однак її мовчання свідчило про дещо інше.

Несподівано йому стало все зрозуміло.

— Думаєш, Черрі мала на увазі іншу дату?

— Хіба?

Тепер він почав дратуватися.

— Ні! Послухай, ми обговорили дати з тобою, вона забронювала квиток і пустила на вітер шість сотень.

Вона доклала всіх зусиль, щоб втримати милий вираз обличчя й зберегти спокій. Шість сотень фунтів?

— Платив ти? — недбало запитала вона.

— Так. Агент із нерухомості на навчанні заробляє не так уже й багато.

У його голосі вона почула теплоту й сердечно всміхнулася.

— Можу собі уявити.

Будь-кого, хто в той момент проходив би повз спальню Черрі, стурбувала б її непорушність. Вона завмерла й зосереджено дивилася перед собою. Якби хтось зараз зайшов до кімнати, то побачив би, що її погляд прикутий до туалетного столика чи, якщо точніше, до книжки на ньому, і цей хтось, напевне, здивувався б, як це могло так сильно привернути увагу.

Черрі переклала книгу так, щоб корінець був паралельний краю столика. Вона знала, що її брали до рук, переглядали, а документ, схований ззаду, виймали. І що інформація в документі, напевно, спричинила в мозку Лаури хвилювання, радше схоже на розмноження бактерій. Черрі злилася, однак знала, що краще опанувати себе. Ні, має бути якийсь інший спосіб розібратися з усім. Тепер вона не спускатиме з Лаури очей.

14

Не схоже було, що Черрі збиралася їхати. Минали ліниві, наповнені сонцем дні, і Лаура продовжувала чекати, поки Черрі нарешті скаже, що її відпустка добігає кінця, чи заговорить про те, коли їй потрібно повертатися до роботи, однак дівчина й не згадувала про це. Пропозицій про спільні поїздки, коли вони змогли б провести весь день разом, більше не було, до того ж Лаура вже не відчувала такого ентузіазму, як раніше. Вони жили за шаблоном: за сніданком Лаура цікавилася їхніми планами на день і, якщо вони збиралися на пляж, тепер відчувала полегшення, бо не потрібно було підтримувати ввічливу розмову. Замість цього вона б лежала біля басейну, спокійна, хоча й самотня. Лаура усвідомила, що присутність Черрі починала її дратувати. Це була її відпустка, і вона не розраховувала, що тут постійно буде дівчина її сина. Лаурі хотілося провести якийсь час із Даніелем, лише вдвох.

Вона заговорила було про це з ним іще раз кілька днів по тому, як Черрі мала повернутися додому. Він вибачився й запропонував відразу ж знайти готель, де б вони натомість могли зупинитися. Однак Лаура усвідомила, що не бачитиме сина взагалі, і відразу ж відмовила його.

Напруження зростало й через інше. Лаура не знаходила речей на своїх місцях. Її ключі могли зникнути з кухонного столу. Зубна щітка — опинитися в смітнику, упавши з раковини. На її машині, узятій напрокат, з’явилися глибокі подряпини, і це, напевно, сталося тоді, коли вона паркувалася в селищі. Її непокоїла не лише тривала присутність Черрі. Була ще й проблема з вартістю квитка. На ньому абсолютно точно було зазначено п’ять сотень фунтів, у цьому вона була впевнена. А Даніель сказав, що заплатив на сотню більше. Лаура дуже добре знала про прірву в матеріальному добробуті між Даніелем та Черрі, тому їй не подобався такий хід її думок.

За два дні до того, як Лаура мала повертатися додому, їй несподівано стало зрозуміло, що Черрі воліла б залишитися на віллі, коли вона сама повернулася б у Лондон. Це роздратувало жінку так, що вона навіть не знайшла, що відповісти, коли вони сказали, що збираються провести день у Сен-Тропе. Лаура помахала їм на прощання й вийшла до басейну, щоб забрати купальник, який залишала на сушці вчора. Однак там його не було, тому Лаура роззирнулася довкола. Вона могла присягнутися, що повісила його сюди вчора ввечері. Потім Лаура побачила його, скинутий вітром у бруд. Вона підійшла, щоб узяти купальник, і побачила, що він був брудний так, наче його здуло, коли він був іще вологий, що дивно, адже минулого вечора вітру не було. Зітхнувши, вона забрала його всередину, щоб випрати. Увімкнувши воду, жінка розмірковувала над тим, які запитання може поставити Черрі, якщо такі взагалі були. Навряд чи вона могла запитати про вартість квитка, адже це прозвучало б як пряме звинувачення, тому Лаура вирішила, що запитає в Черрі, коли та планує повертатися. На це Лаура мала повне право.

Вона подовжить поїздку ще на три дні. Зрештою, на те, щоб організувати похорони у Франції, потрібно більше часу, а ще вона мусила розібратися з усіма бабусиними справами. Коли Черрі зателефонувала Нейлові, щоб повідомити, що її бабусі не стало, він був доречно співчутливий і мусив погодитися подовжити відпустку. Не говорити Лаурі точного часу, на який вона планувала залишитися, було правильним рішенням, адже це давало їй змогу розібратися зі своїми справами. Та хто в дідька вона така, щоб ритися в її особистих речах? Лаура сунула носа в те, що її аж ніяк не стосувалося, завжди ставила запитання, хотіла проводити з ними кожну хвилину і, мабуть, думала, що сам Бог наділив її правом нишпорити в їхній спальні. Черрі зітхнула. Їй так хотілося, щоб усе було по-іншому. Було б так добре, якби вони мали щось схоже. Черрі вважала, що дуже важливо підтримувати гарні стосунки з матір’ю свого хлопця, тому її непокоїло, що в неї це не виходило.

Коли вони гуляли по Сен-Тропе, Черрі тримала Даніеля за руку, за плечима в них були рюкзаки, очі затіняли капелюхи, а коли вони йшли, то піднімали своїм взуттям пил та пісок. Вони пройшли через Place des Lices, де в мереживному затінку під платановими деревами старигани грали в буль, а потім спустилися до порту, де яхти здавалися завеликими для затоки.

— Повтори, що то було? — запитав Даніель, бажаючи почути, як вона це скаже.

— Коротка синя широка спідниця та смугастий синьо-білий топ. Ідеальне поєднання кольорів, — відповіла вона, здригнувшись.

Він глянув на її ноги.

— Наскільки коротка?

Вона натягнула капелюх йому на обличчя.