Наступного ранку Даніель завантажив її валізу в багажник. Черрі стояла біля відчинених дверей і помахала їй рукою.

— Величезне спасибі за приємне перебування тут, Лауро.

«Це вперше вона подякувала», — подумала Луара, намагаючись придушити роздратування, і відмахнулася від її слів.

Дорогою до аеропорту Даніель мовчав, і Лаура відчувала хвилю смутку від того, що між ними були не такі гарні стосунки, як раніше. Вона хотіла спробувати розігнати хмари до того, як полетить додому.

— Ти ж знаєш, я не робила, не стала б і думати про те, щоб зробити щось подібне з твоєю картиною, правда? — сказала вона, не до кінця повіривши, що вимовила це.

— Так, звісно.

— Не схоже, що ти й справді в це віриш.

Даніель на якусь мить відірвав погляд від дороги й усміхнувся їй.

— Гей, можливо, це просто одне з тих явищ, котрі не можна пояснити.

«Наприклад?» — подумала Лаура. Однак було зрозуміло, що тему закрито. І нічого з цим не вдієш. Вона знала, що не робила цього, навряд чи це Даніель, тому залишалася тільки Черрі або випадковість. Вона не могла зрозуміти останнього, однак усе одно й припустити не могла, для чого це знадобилося б Черрі. Це було важко осягнути, однак дещо інше відволікало її, непокоїло: Черрі й досі була в будинку.

Черрі спостерігала за тим, як авто від’їхало й зникло в кінці дороги. От вона й поїхала. Це було величезне полегшення. Лаура знала, Черрі була в цьому впевнена. Вона знала, що Черрі не забронювала зворотний квиток, можливо, знала навіть те, що Даніель заплатив більше від реальної його вартості. Черрі неодмінно було потрібно купити купальник, і, так чи інакше, вона не змогла б його собі дозволити. Вона зробила це задля Даніеля, бо хотіла виглядати гарною для нього. Те, що його нав’язлива мати поїхала, принесло неймовірне полегшення: тепер Черрі могла розпустити волосся, тепер вона могла бути вільною! Вільно насолоджуватися цим чарівним будинком.

Пройшовшись вітальнею, Черрі погладила спинки стільців. Розправила чайні серветки на кухні й збоку помітила зіпсовану картину. Який сором. Усі ті гроші з її кредитки, — а їх усе одно доведеться виплатити, — дівчині стало не по собі, і вона трохи запанікувала. Однак без цього було не обійтися. Вона мусила розплутати материнські пута Лаури, які та й досі стискала все дужче. Їй було конче необхідно, щоб Даніель був на її боці. Особливо тепер, коли Лаура влізла не у свої справи.

Черрі взяла яблуко з фруктової вази й вийшла на терасу. Вона повільно їла його, дивилася на півострів Сен-Тропе й розмірковувала про те, як сильно Лаура цінувала цей будинок і як часто бувала тут. З того, що вона знала про її роботу від Даніеля, його мати важко працювала й мала довгі робочі дні. Черрі подумки зневажливо фиркнула: як можна нехтувати таким чудовим будинком. Ним місяцями ніхто не насолоджувався, окрім павуків, які примудрялися сплітати павутину щоразу, як її змітали прибиральники, та пташок, які пили воду на краю басейну. Черрі знала, що якби вона була власницею цієї вілли, то проводила б тут тижні чи й місяці. Вона милувалася відомою затокою, яка виднілася вдалечині, і чітко відчувала добробут та приналежність, так, наче могла отримати всі ті яхти, пляжі, зігріті сонцем вулиці, та й стиль життя в цілому.

Того вечора Черрі лежала в ліжку й чекала, поки Даніель повернеться з ванної кімнати. Вона взяла свою книгу, але, почувши, як заходить Даніель, а потім лягає поруч, відскнула її подалі, підвела погляд і побачила, що той тримав у руці маленьку коробочку.

— Я хотів почекати, доки ми залишимося самі, щоб це зробити, — сказав він.

Черрі в захваті глянула на коробочку: бірюзово-синій оксамит і вигляд такий, що там могла бути лише прикраса. Дівчина невпевнено її відкрила, і їй перехопило подих. На шовковій підкладці лежав тонкий золотий браслет, прикрашений єдиним каменем, що м’яко відблискував синім.

— Це місячний камінь. Імовірно, для твого місяця народження, хоча мені доведеться визнати, що це просто збіг. Мені він сподобався, і я подумав, що він тобі личитиме.

Черрі обвила його руками.

— Дякую. Мені подобається.

— З днем народження. Ще раз.

Даніель поцілував її й витяг браслет із коробочки, а Черрі підставила тонкий засмаглий зап’ясток. Він застібнув прикрасу, і дівчина побачила, як загадково сяє камінь, коли вона його рухала. Це була найпрекрасніша коштовність, яку вона коли-небудь бачила. І саме тоді Черрі все вирішила. Ніколас був не єдиним, з ким вона могла одружитися. Вона збиралася отримати Даніеля Кавендіша.

15

Лаура повернулася додому, до виснажливого шуму. Розширення підвалу в її сусідів було в самому розпалі, але роздратування довелося вгамувати, оскільки лише рік тому вони робили те саме. Того дня жінка планувала працювати вдома над кількома пропозиціями, які вона показала б ITV за обідом за пару тижнів. Незабаром після повернення з аеропорту прибув письменник, з яким Лаурі подобалося працювати й котрого цінували на ITV після того, як він минулого року досягнув значних успіхів із трисерійним фільмом. Вона відчинила перед ним двері, і, щоб привітатися, їй довелося кричати, щоб перекрити гуркіт ескалатора. Вони наполегливо працювали над тим, щоб поєднати ідеї, які мали для драматичного серіалу про ексклюзивну приватну школу, і, попри галас, досягли значних успіхів, а єдиний раз, коли їх перервали, стався через короткочасну відсутність світла з вини будівельників, а це означало, що на годину чи й більше інтернету не буде, і це перервало дослідження. До середини дня письменник мав достатньо матеріалу, щоб іти далі й написати обробку та короткий виклад серій. Ця інвестиція Лаури мала окупитися, — а розцінки не були низькими, — однак усі знали, що розвиток драми був дорогим. Лаура відчувала, що воно того варте, адже припускала, що Елісон та Шон погодяться.

Після того, як письменник пішов, будівельники зібралися й теж розійшлися по домівках. Уже майже вечоріло, і Лаура знала, що вихідні почалися ще не для всіх. Вона трохи погралася з ідеєю, а потім, іще до того, як втратила сміливість, узяла сумочку й пішла з будинку.

Вона трохи пройшлася пішки до агентства нерухомості «Гайсміт та Браун» і тепер розглядала вітрину. Безліч прекрасно сфотографованих будинків вартістю в кілька мільйонів: на деяких у додатку стояла ціна. Витративши, на її думку, достатньо часу на розглядання, вона зайшла всередину. Ошатний чоловік, який сидів поруч із джентльменом пенсійного віку, глянув на неї. Здавалося, він занепокоївся, а коли молодша дівчина, вагаючись, підійшла до неї, його тривога ще більше зросла.

— Доброго вечора. Я можу вам допомогти?

Лаура хотіла поговорити з гарно вбраним чоловіком, а не з цією дівчиною, яка була значно молодша. З веб-сайту вона знала, що то був менеджер, і вона нагадала собі його ім’я — Нейл.

— Я просто зайшла глянути на ось цю пропозицію, — указала Лаура й пройшла до стенда з деталями продажу. Дівчина з вдячним кивком пішла, рада втекти.

Лаура розмірковувала, як довго їй доведеться прикидатися, що вона цікавиться будинками. Можливо, їй варто було щось записати, зробити якісь нотатки, і вона вже майже полізла в сумочку по папір та ручку, коли почула, що колишній військовий закінчив. Її серце забилося частіше, коли він пішов, однак вона змусила себе глянути на Нейла.

Він усміхнувся їй.

— Я можу для вас щось зробити? — Тон був рішучим, професійним. Їй варто бути обережною.

— Так. Я шукаю щось із чотирма спальнями. Мені завжди подобалися конюшні[17].

Він указав їй на стілець із протилежного боку столу.

— Бажаєте присісти?

Вона так і зробила.

— Можливо, я можу почати з того, що дізнаюся деякі деталі? — сказав він, і Лаура зміркувала, що буде краще, якщо вона назве фальшиві ім’я та адресу. Вона запанікувала й не могла згадати нікого іншого, окрім Ізабелли, чиїм іменем представилася, і подумки попросила в неї вибачення, опанувавши себе достатньо для того, щоб трохи змінити номер мобільного та електронну адресу.