— Мамо, тобі подобається Черрі?

Його прямота загнала її в глухий кут. Вона завагалася, і він це зрозумів.

— Вдячний за турботу, однак тобі не варто хвилюватися. Мамо, ми зустрічаємося, і я сподіваюся, що це надовго. Мені хотілося б, щоб ти просто за мене пораділа.

— Добре. Це був просто набір слів, які нічого не означають.

— А тепер щодо гулянки завтра. Ти ж знаєш, що не мусиш цього робити.

Чи має вона переконувати його в тому, що Черрі їй дуже сподобалася? Утішити його? Як їй вдасться це зробити, якщо насправді все не так? Тепер їхня розмова стала важкою. А Черрі й справді колись подобалася їй… Вона навіть хотіла стати з нею ближчою.

— Я можу чимось допомогти?

— Ні, дякую. Усе під контролем.

— Гаразд, — Даніель указав на її порожню тарілку. — Ти закінчила?

Лаура кивнула.

— Я лише завантажу посудомийку, а потім піду.

Вона знала куди, і він знав, що матері це відомо. Лаура кивнула, приховуючи раптовий біль: коли він не назвав її імені, між ними несподівано з’явилася незнайома відстань. Лаура не могла змиритися з тим, що її син почав від неї віддалятися.

Вона спостерігала за тим, як він прибирає зі столу тарілки, і напруга в грудях була нестерпною. Можливо, вона помилялася стосовно Черрі. Урешті-решт Даніель був освіченою людиною, він би відчув, якби щось було не так. Лаура залишилася сам на сам зі своїми думками, а в параної була жахлива звичка все перебільшувати. Можливо, існувало якесь інше пояснення й вона мало не зробила жахливу помилку, якої потім соромилася б. Раптом напруження спало. Можливо, усе це можна легко вирішити. Завтра Черрі прийде на вечірку з барбекю, і Лаура спробує з нею поговорити. Вона сподівалася, що їй випаде гарна нагода все прояснити й це заспокоїть її розум.

17

Суботній день виявився теплим, вологим і туманним, і пил від будівельних робіт по сусідству статично висів у повітрі. На щастя, будівельники вже пішли на обідню перерву, але ще якийсь час крихітні пилинки осідали на шкірі й потрапляли до рота, залишаючи неприємний гіркуватий присмак. Та Лауру це не лякало. Вона вже полила зі шланга весь сад і задоволено дивилася на рослини та газон, що зеленіли, зовсім як навесні. Говард поїхав до лавки за м’ясом, Даніель розкладав пляшки з вином у великому холодильнику в барлозі. Відучора він став до неї трохи холоднішим, однак Лаура змушувала себе бути бадьорою та енергійною. Урешті-решт це була вечірка на честь його переїзду з дому, і вона хотіла, щоб у них обох залишилися приємні спогади про цей день.

Першими приїхали Ізабелла та Бриджіт, які щойно повернулися з Франції.

— Як пройшла решта вашої відпустки? — запитав Даніель.

— Неймовірно, — зітхнула Ізабелла. — Ми повернулися лише через скарги Річарда, що він зовсім нас не бачить.

— Як мило.

На задньому дворі вже почали збиратися гості — кілька шкільних друзів Даніеля, — уже дорослі, — та їхні батьки, друзі Лаури та Говарда. Це був великий натовп, можливо, осіб двадцять чи й більше, і всі добре знали одне одного. Говард розпалив мангал, і всім в очі потрапив дим, а коли він нарешті розсіявся, почав готувати домашні бургери та замариновану курку, куплену в м’ясній лавці.

Щойно минула шоста, Лаура помітила, як Даніель глянув на телефон, а потім зник у будинку. Через десять хвилин він з’явився знову, уже разом із Черрі. Її представили присутнім, і дівчина сором’язливо прогулювалася садом. Лаура поміж тим спостерігала, як вона знайомиться з кожним із його друзів. Вони всі були ввічливими, усміхалися й були просто в захваті побачити дівчину, у котру Даніель закохався по вуха.

Лаура розмірковувала над тим, коли ж випаде гарна нагода поговорити з нею. Вона воліла розібратися з усім і сподівалася, що існувало якесь розумне пояснення.

Черрі сподобалося те, як Даніель її представив. Він вимовив її ім’я з гордістю, а його пальці переплелися з її. Вона ще не розмовляла з Лаурою, але помітила, що вони з Даніелем не такі дружні, як зазвичай.

— Між вами з мамою все добре? — запитала вона.

— Ага.

Черрі зрозуміла, що щось таки було не так, і це її заінтригувало, хоча й принесло задоволення. Їй було цікаво, що ж могло трапитися.

Лаура підійшла, щоб наповнити келих Іззі.

— Дякую, люба. До речі, у мене для тебе сюрприз. Твій день народження. Я забронювала «The Bazaar». Якраз на суботу, 23!

— Як тобі це вдалося?

— Я сказала їм, що ти продюсер на ITV.

— Ти не могла!

— Це був єдиний спосіб отримати столик для тебе.

— Через тебе мене звільнять. — Лаура обійняла її. — Дякую.

Мішлен так розхвалювала той перський ресторан, що Лаурі страшенно захотілося там побувати, однак коли вона зателефонувала їм, то почула, що всі столики вже заброньовані на півроку вперед. Ізабелла приятелювала з друзями власників і сказала, що спробує вмовити їх. Це мало статися на її день народження, адже ще від народження Даніеля Лаура мала традицію святкувати цей день усією родиною за вечерею. Ще немовлям він сидів на високому стільці, грався зі спагеті, намагаючись запхнути веселі нитки до рота, а інколи, коли Говард був на роботі, вони святкували цей день лише вдвох. Лаура завжди пекла торт, знаючи, що Даніель буде в захваті й вони по черзі задуватимуть свічки. День народження був єдиним днем у році, коли Лаура рішуче відкидала всі свої проблеми (особливо шлюб) і ховалася від них, не здатна втекти, гуляючи впродовж усього дня, і завжди, завжди була впевнена, що вони вечерятимуть разом.

— Як це — бачити, як він вилітає з гнізда?

— Це вже не вперше.

— О, я знаю, що ти була хороброю. Цього разу це по-справжньому, хіба ні?

Лаура всміхнулася.

— Мені щастить. Він житиме неподалік, лише за рогом.

— І то правда. Це його особиста територія. Матиме можливість робити й дивитися те, що хотітиме. Ти доклала чимало зусиль, щоб так гарно його виховати.

Іззі дражнилася, і Лаура це знала, однак несподівано їй спало на думку, що Черрі зможе проводити дуже багато часу в новій квартирі Даніеля, тому думки, які тривожили її раніше, повернулися знову.

— Із… під час відпустки трапилося дещо дуже дивне.

— Так?

— Я гм… прибирала в кімнаті Даніеля та Чер…

— Про вовка промовка. — Іззі схопила Даніеля за руку, коли вони з Черрі проходили повз них.

— Агов, здогадайся, що вдалося зробити розумній тітоньці Іззі. Ви з мамою будете вечеряти на її день народження не просто десь, а в «The Bazaar».

— А це що?

— О, бідолашний, безнадійний хлопчисько.

— Привіт, Лауро, — сказала Черрі. — Приємно зустрітися знову.

— Мені теж, — ввічливо відповіла вона.

— Перський ресторан, — сказала Іззі. — У суботу, двадцять третього серпня. Мені довелося стати навколішки й благати.

— Дата ще в силі? — запитала Лаура в Даніеля і з полегшенням та задоволенням побачила, що він кивнув.

— Не можу дочекатися.

— Але… — м’яко почала Черрі й відразу ж замовкла.

Даніель побачив на її обличчі розчарування.

— Що?

— Нічого.

— Припини, що ти хотіла сказати.

— Я… — Вона неохоче глянула на нього. — Я… збиралася зробити сюрприз… але я завжди можу все скасувати.

Він усміхнувся.

— Скасувати що?

Черрі виглядала дуже зніяковілою.

— Я забронювала для нас сплавляння на плоту, — для тебе, — хотіла, щоб ти розвіявся.

У Лаури відвисла щелепа.

— Справді? — Він поцілував її. — Але… — Даніель глянув на маму. — Це мамин день народження.

— Та невже? — сказала Лаура. Вона не змогла приховати в голосі недовіру. — Саме на ці вихідні?

Даніель швидко розсміявся.

— Мамо, не думаю, що Черрі це зумисно.

— Я впевнена, що ні. — Вона придушила роздратування. Наполягати було б по-дитячому.

— Усе добре. Ми можемо перенести.