Він почав прокручувати фотографії будинків на екрані i-Pad.

— У вас багато клієнтів, — промовила Лаура. «Поганий початок», — подумала вона.

— Так. Сезон такий.

Він підвів погляд і кивнув на пару, котра нетерпляче очікувала на свою чергу, і Лаура зрозуміла, що рано чи пізно повинна це зробити.

— У нас є дуже миле місце, — почав він, показуючи їй кілька фото на екрані, — у «Лексгем Гарденз». Це не конюшні, однак там є чотири спальні та три ванні кімнати.

— Чудово. Я можу взяти роздруковану копію?

Він порився в документах збоку на столі й витягнув розкішну роздруківку. Потім знову почав прокручувати фото.

«Думай, ну ж бо, думай». Господи, вона була така безпорадна.

— Вам не завадила б допомога.

Він усміхнувся професійною усмішкою.

— Так. Зазвичай нас тут четверо, однак, здається, сезон відпусток розпочався раніше.

— О, тож кілька працівників у відпустці, чи не так?

«От дурепа, він же щойно це сказав», — подумала Лаура. З його погляду вона зрозуміла, що він квапиться змінити тему.

— Так. Насправді четверо.

— О, поганий розклад.

Як і варто було очікувати, він нічого не відповів, однак Лаура вирішила йти напролом.

— Тут же зазвичай сидить дівчина? Темноволоса, невисока, молода?

— Ви про Черрі? Так, вона теж у відпустці.

Та сама несмілива дівчина з’явилася біля них.

— Вибачте, Нейл, а будинок на Вікторія-роуд іще продається?

Він підняв руку вгору, подаючи сигнал почекати. Потім усміхнувся до Лаури.

— Боюся, що наразі в нас немає нічого доступного, однак я можу дати вам знати, коли з’являться нові пропозиції.

— Було б просто чудово, — раптом Лаура відчула себе по-дурному. Так, наче вона грала в дитячу гру, роблячи щось із нічого. Вона встала, і Нейл потиснув їй руку. Щойно вона звільнила крісло, інша пара відразу ж сіла в нього.

Розгублена, Лаура пройшла до дверей, що б там не було, усе ще намагаючись виглядати добропорядним покупцем. Лише Богу відомо, чому вона вважала, що її можуть викрити, адже викривати було нічого. Єдине, що абсолютно не вписувалося в картину, так це те, що Нейл подзвонив Черрі та запропонував узяти довшу відпустку. Йому катастрофічно бракувало персоналу.

— Вона повертається наступного тижня, — промовила дівчина, коли Лаура підійшла до дверей. Жінка підвела погляд.

— Черрі. Ви запитували про неї. Повертається в понеділок. — У її голосі звучала нотка прихованого полегшення. Бідолашна.

— Останній день?

Дівчина скривилася.

— Завтра, — і відразу пожалкувала про свій непрофесіоналізм. — Вибачте, мені не слід було цього казати.

— Я нікому не скажу.

Дівчина всміхнулася.

— Дякую. Я вже почала думати, що вона ніколи не повернеться.

— Відкладала повернення? — Лаура говорила з розумінням та симпатією, як і мала б, оскільки прекрасно знала, що Черрі подовжила свою поїздку.

— Ви її знаєте?

Зітхання.

— Трохи.

Лаура швидко всміхнулася й знову підкрутила клапан тиску. Вона не хотіла зітхати, не хотіла, щоб хтось знав, однак останні кілька днів вона була сам на сам зі своїм засмученням.

— Хоча це й зрозуміло.

Лаура зупинилася.

— Так, — сказала вона знову, не знаючи, про що вони говорять, але тут почула таке, що змусило її насторожитися.

— Пам’ятаю, коли померла моя бабуся. Хоча це було в Норфолку, а не на півдні Франції. Трохи легше дістатися на похорони.

Лаура все ще стояла там, напружена, намагаючись залишатися спокійною та приязною, так, наче вона знала, що в Черрі померла бабуся, однак, здавалося, кожну краплю енергії займало запізніле розуміння. Черрі все це вигадала. Вигадала смерть бабусі — а чи є в неї взагалі бабуся? — щоб провести час на півдні Франції, на її віллі. Це не могло бути правдою, інакше вона сказала б Даніелю, а Даніель розповів би це їй.

Не дивно, що в Нейла не було іншого вибору, окрім як відпустити її, коли всі інші його працівники також роз’їхалися. Вона глянула на нього й побачила, що чоловік здивовано дивиться на неї. Можливо, йому цікаво, чому вона й досі тут, і це зосередило її достатньо, щоб піти. Коротко подякувавши та попрощавшись із дівчиною, — та й не здогадувалася, як багато зробила для Лаури, — жінка вийшла з агентства й, не озираючись, пішла вулицею, аж доки не повернула до будинку. Потім ті слова знову спливли в її свідомості. Лаура зупинилася посеред тротуару, і по їй шкірі поповзли мурашки.

Черрі все це вигадала.

16

Це вибило Лауру з колії. Коли вона поверталася з Франції, то було в словах Черрі щось таке, що не давало їй повірити цій дівчині до кінця, однак Лаура й подумати не могла, що їй і справді вдасться що-небудь з’ясувати. Тепер це стало явним. Черрі збрехала своєму босу, щоб поїхати у відпустку; і їй вона теж збрехала чи щонайменше сказала мало правди, і Лауру це образило. Нею маніпулювали. Вона згадала схему, яку Черрі використала для того, щоб влаштуватися на роботу. А потім ще й ситуацію з вартістю квитка. Без сумніву, Черрі обманула Даніеля на сотню фунтів, а тому виникало темне, незручне запитання: «Чи була вона мисливицею за грішми?»

Лаурі ні з ким було це обговорити. Жінка розмірковувала над тим, щоб завести цю розмову з Говардом, однак відтоді, як вона востаннє довіряла йому щось, минуло вже багато часу. Іззі й досі була у Франції, а такі речі по телефону не обговорюють. Тож їй не залишалося нічого іншого, окрім як дати цим думкам зріти у своїй голові.

Того дня мав повернутися Даніель, але якщо раніше вона з нетерпінням чекала на нього, то тепер трохи боялася його повернення. Вони кілька разів розмовляли по телефону, і стосунки між ними більш-менш налагодилися, однак тепер вона дещо знайшла й не знала, що з цим робити. Даніель мав повернутися додому лише на кілька днів, оскільки наступного тижня планував переїхати до нової квартири. Лаура влаштовувала для близьких родичів та друзів вечірку з барбекю, щоб провести його. Уперше після відпустки вона мала зустрітися з Черрі. Ця дівчина тепер щохвилини просочувалася в її мозок, обплітаючись навколо, як змія, і це не давало Лаурі спокою.

Зовсім несподівано повернулися кошмари: темні думки, які вона намагалася поховати. Це почалося ще до народження Даніеля. Їй снилося, що в неї була ще одна дитина, про яку вона зовсім забула, згадавши лише через три дні, що залишила немовля у візочку в гардеробній. У паніці Лаура витягувала його, занедбаного, голодного до смерті, а воно дивилося на неї широко розплющеними очима, спантеличене, не знаючи, чому його покинули. Докори сумління трохи відступали від того, що вона встигала вчасно, але десь глибоко в душі Лаура знала, що знову так вчинить, знову покине його. А так і траплялося, бо кошмари повторювалися знову й знову. Пізніше, коли Лаура й справді народила ще одну дитину, у неї з’явилися похмурі думки, видіння й панічне «а раптом», які роїлися в її голові, і жінка часто завмирала від страху, аж доки їй не вдавалося опанувати себе достатньо, щоб трусонути головою й позбутися цих думок. Вона везла його у візку вздовж вулиці, і коли авто проїжджало повз неї, Лаура раптом не бачила нічого, окрім коліс, і в її уяві поставало видіння, як Даніель потрапляє під них і його голову розбиває та трощить метал. Коли вона була в душі, то бачила, як її син випадає з вікна, випадково залишеного відчиненим, і його крихітне тільце нерухомо лежить на тротуарі; ніж на кухні перетворювався на залишене на видноті смертоносне лезо, навіть попри те, що Даніель радісно белькотів щось у своєму дитячому крісельці. Найгірше, коли вона чула в новинах про викрадення малої дитини й поринала в кошмарні видіння, у яких він кликав її, кричав, спантеличений тим, чому вона не приходила, і зрештою занепадав духом, коли розумів, що мати ніколи не прийде за ним. І тоді її дихання пришвидшувалося, Лаура прокидалася й мусила ходити кімнатою, щоб позбутися тих видінь. То були страшні години, ночі, місяці, але поступово, з плином років, таке траплялося все рідше, однак ніколи не припинялося повністю. Коли він затримувався в школі, чи пізніше, коли вже навчався в університеті, якщо вона чула про автомобільну аварію на М11, її уява починала стрімко генерувати думки, одну гіршу за другу, аж доки зусиллям волі Лаура не зупиняла їх, кажучи собі, що він просто заговорився з друзями (а так і було) чи взагалі не їхав до Кембриджу чи звідти того дня, коли сталася аварія (і таки ж не їхав).