— Чесно, усе добре.

Черрі відчула, що мусить теж вибачитися з цього приводу.

— Вибач, Лауро. Якби ми тільки знали…

Вона подумала: «Це сплеск роздратування щойно промайнув на обличчі Лаури?»

— Не переймайся.

— Це було нерозсудливо.

Даніель пройшов до холодильника. Відкрив його та зазирнув усередину.

— Скажи мені що, і я це приготую.

— Ні, справді, — Лаура підвелася. — На мене чекає Вінсент. Він хоче бути в курсі сімейних новин.

— Ти впевнена?

— Звісно.

— Вибач. Іще раз. Я не знаю, чому навіть не подумав перевірити. Черрі сказала, що зголодніла, і ми пішли чогось перехопити.

Вона не була такою голодною, згадала Черрі. І сказала так, тому що хотіла повечеряти разом із Даніелем, без його матері поруч. Було б ввічливіше, дружелюбніше почекати, але, заради Бога, це лише один вечір. Не схоже було, що вона не впоралася з усіма родинними та дружніми дрібницями минулого вечора. Лаура навряд чи могла очікувати, що в якийсь момент їм не захочеться побути наодинці. Насправді Черрі роздратовано розмірковувала над тим, що якби Лаура не намагалася бути постійно поруч, то не вечеряла б сама.

Лаура глянула на Черрі й усміхнулася.

— Добре, що ж, мені краще йти. Замовлення на дев’яту.

— Ми підемо з тобою. Вип’ємо чашку на ніч чи ще щось, — сказав Даніель.

Черрі не хотіла йти. Вона була втомлена, провівши весь день на сонці та випивши півпляшки вина, однак усміхнулася так, наче цей план їй сподобався.

Лаура вагалася.

— Ні, усе добре. Вас не було весь день. Думаю, вам хочеться просто відпочити. Я прекрасно дам собі раду сама. — Вона схопила жакет та сумочку й поцілувала Даніеля в щоку.

— Побачимося пізніше.

— Ще раз вибач, Лауро. Наступного разу ми подзвонимо, — мовила Черрі.

Лаура кивнула й вийшла з будинку. Коли двері зачинилися, Черрі спохмурніла.

— Мені так незручно.

— Так, мені теж, — сказав Даніель. — Можливо, нам варто провести з нею трохи часу завтра?

— Я подумала про те саме. Як думаєш, твоїй мамі сподобається відпочивати біля басейну? Ми могли б приготувати обід чи придумати щось інше, — сказала Черрі, і її щедрий жест винагородили обіймами.

Коли Лаура повернулася, у будинку вже було тихо; для неї залишили світло. Ще не було й одинадцятої. На столі лежала записка.

«Трохи почекали, але засинали на дивані. Сподіваюся, ти гарно провела вечір. Як щодо того, щоб завтра провести день біля басейну? Ми готуємо обід!»

Даніель писав їй від свого імені й від імені Черрі. Вона прислухалася, однак нічого не почула, тож і собі пішла в ліжко.

13

Наступного ранку Лаура очікувала, що Даніель та Черрі знову прокинуться пізно, однак, на її подив, вони встали й приготували сніданок іще до того, як вона прийшла на кухню, відчувши запах свіжої кави. Вона чула, як вони сміються й розмовляють надворі. Їй приємні були їхня юна бадьорість, захват і безмежна енергія для втілення мети свого життя, без відчуття, що сили можуть закінчитися, а переконання — змінитися. Суміш рішучості та ідеалізму захоплювала. Особливо їй подобалося не знати, чим усе могло обернутися, оте радісне очікування, яке відчуваєш на кожному етапі дитинства. Це буде хлопчик чи дівчинка? Як вони виглядатимуть? Який характер матимуть? Як учитимуться? Якими будуть їхні друзі? Що вони оберуть вивчати? Ким захочуть стати? Мати дитину — це найприємніша з усіх лотерей. Вона й досі розмірковувала над тим, якою була б Роуз; щоразу, коли Даніель досягав межі, замислювалася лише на якусь мить; ця дивна болісна цікавість, на яку ніколи не буде відповіді.

Вона налила собі кави, витягла з паперового пакета свіжий круасан й, узявши тарілку та чашку з блюдцем, пройшла на терасу. І майже відразу зупинилася, побачивши, що Черрі ніжно гладить Даніеля по животу: вони лежали поруч на шезлонгах із заплющеними від сонця очима. Її рука опустилася нижче, і пальці пірнули під край шортів Даніеля і, о Господи, їй здалося, що вона побачила ривок. Лаура розривалася між ввічливим, але рішучим кашлем і тим, щоб безшумно розвернутися й ковзнути назад до будинку, однак таке вагання коштувало їй непомітності. Черрі розплющила очі, і на якусь мить її рука залишалася там, де й була. Вона глянула на Лауру, а потім повільно прибрала руку. Черрі виглядала зніяковілою. Лаура вирішила, що найкраще буде просто проігнорувати.

— Доброго ранку, — сказала вона, пройшла далі й вмостилася біля басейну.

— О, привіт, мамо, — відповів Даніель, по-змовницькому підморгнувши Черрі. — Як там Вінсент?

— Дуже добре. Хотів дізнатися про тебе геть усе. Я намагалася дати йому все можливе, усе, що ти мені розповідав, — невимушено промовила вона. — Він хотів познайомитися і з тобою теж, Черрі, і сказав, що для тебе там сьогодні буде столик, якщо захочеш сходити перед поверненням додому. Я не тисну, однак, якщо виникне бажання, він знайде для тебе час.

— Як мило, — сказала Черрі.

Лаура глянула на неї, однак Черрі заплющила очі.

Даніель потягнув Черрі за руку.

— Ходімо, час поплавати. Мамо, ти йдеш?

Їй не дуже хотілося. Вона б краще зачекала, поки вони вийдуть, і зробила кілька спокійних кіл.

— Дозволь моєму сніданку влягтися.

Вони залізли в басейн.

— Холодно? — запитала Лаура, уже знаючи відповідь із вигуків Черрі. Запитання було радше риторичним, зрозуміла вона, з нього розмову не зав’яжеш. Ніхто й не відповів. Вони не почули, бо були надто поглинуті одне одним, і Лаура трохи поспостерігала за ними з-під сонцезахисних окулярів. Плавання як такого не було, натомість вони пірнали, бризкалися й хапали одне одного руками. Вона відвернулася, почуваючись покинутою і — їй було соромно це визнавати — ревнивою й самотньою.

Вони вилізли хвилин через десять, лягли, спустивши руки додолу, і потайки торкалися одне одного пальцями.

Лаура вирішила зайти в басейн. Трохи поплавала, а потім просто трималася на воді й дивилася на небо. Вона почувалася невагомою, її вуха опинилися під водою, і думки стали відфільтрованими й чистими. Як ніколи під час цієї поїздки, вона почувалася відстороненою й непотрібною. Коли вона була в басейні, її син та його дівчина засмагали, заплющивши очі. Коли вона хотіла піти повечеряти, вони вже це зробили і йшли спати. Коли вона запропонувала провести день за містом, вони вже вирішили поїхати на пляж. Не так Лаура уявляла собі приїзд Черрі. Жінка невесело всміхнулася: вона була третьою зайвою.

Лаура сподівалася трохи краще пізнати Черрі, і її здивувало те, що дівчина не надто хотіла говорити. Їй варто докласти більше зусиль та розпитати, як Черрі живеться в будинку. Вона розтягнулася у воді. «Не зважай, дозволь їм провести час разом. Черрі їде вже післязавтра».

Вона вийшла з води й повернулася на свій шезлонг. Черрі говорила тихо, інтимно, так, як говорять тільки коханці. Лаура дістала книжку, почала читати й непомітно для себе заснула.

Коли вона прокинулася, то зрозуміла, що вони обоє вже пішли. Жінка невпевнено підвелася й потяглася за годинником, щоб глянути, котра година. Дванадцята. Раптом вона побачила у дверях Черрі, яка дивилася на неї. Щойно прийшла чи спостерігала за нею? Лаура зав’язала навколо себе шаль і сіла.

— Ми приготували обід, — сказала Черрі й зайшла всередину.

Вони поїли разом, а потім Лаура, знаючи, що не зможе витримати ще один день у ролі третьої зайвої, вирішила кудись поїхати. Уже виходячи з дому, Лаура зрозуміла, що їй незатишно у власному будинку.

В останній день перед від’їздом Черрі Лаура відчула докори сумління за не дуже гарні думки й вирішила зробити останню спробу перед тим, як та поїде додому.

— О котрій у тебе літак, Черрі? Я цікавлюся тому, що, можливо, ти б хотіла оглянути маленькі селища вище за узбережжям, поки ще є можливість.