— «Сосни». Звучить чудово.

Даніель глянув на картину.

— Вона фантастична, правда? Мені завжди подобалися роботи цього художника. У Черрі гарний смак, чи не так, мамо? Його картини тепер доволі дорогі: автор став дуже відомим. Мені вони подобаються. Колись я куплю собі котрусь, якщо їх виставлять на продаж. Найчастіше на них уже висить позначка «Продано».

— Хочеш вийти назовні й оглянути все? — запитала Лаура.

Черрі пройшла за господинею через великі скляні двері на терасу, і їй перехопило подих. За величезним мерехтливим басейном була синь Середземного моря: простір, від якого серце починало шалено битися в грудях, зливався вдалині з туманним небом. Зваблена цим видовищем, Черрі підійшла до садової стіни, на якій росли квіти червоної герані, і перехилилася, щоб краще все роздивитися. Десь далеко виднілися червонувато-коричневі дахи Сен-Тропе, які вона щойно бачила на картині. І яхти теж! Їх було так багато. Ніколи раніше вона не бачила нічого схожого на це.

— Трохи захаращений краєвид, правда? — запитав Даніель, приєднуючись до неї.

Черрі моргнула. Їй не вистачало слів, і вона розсміялася.

— Ми можемо піти й роздивитися все пізніше, — із захватом сказала Лаура. — Покажемо тобі околиці. А ще Ізабелла запросила нас на вечерю.

— Давня мамина подруга, — пояснив Даніель. — Бриджіт теж тут?

— Так, — відповіла Лаура. — Бриджіт — донька Ізабелли, — пояснила вона Черрі.

Дівчина ввічливо всміхнулася.

— Сподіваюся, у тебе вдосталь витримки, — сказала Лаура. — У мене чимало планів на той час, що ти проведеш тут. Мені спало на думку, що тобі захочеться поглянути на виноградники: на пагорбах дуже гарно. І, звісно ж, невелика поїздка селищем неподалік: його називають одним із «plus beau villages»[13]. А ще, безперечно, ми можемо піти на пляж, і я подумала, може, у тебе виникне бажання поїхати на узбережжя Канн? Хай там як, а планів безліч, тож можеш обирати під свій ритм.

Черрі усміхалася, але подумки молилася про те, щоб їй не довелося провести всі вихідні з матір’ю свого хлопця.

Першою подією стала вечеря на віллі Ізабелли трохи далі, у самому Сен-Тропе. У Черрі було вдосталь часу, щоб прийняти душ та переодягнутися, і вона витратила десять напружених хвилин, розмірковуючи над тим, що їй слід одягти. А чи багатії наряджаються? Чи вони просто роблять дороге буденним? Черрі не знала й врешті-решт одягла доволі просту — і дешеву — бавовняну сукню. Вона не могла собі дозволити витрачати багато на одяг для відпустки, а цю сукню носила ще в Австралії. Черрі сподівалася, що її вбрання не виглядатиме надто зношеним.

Черрі помітила, як Ізабелла зміряла її поглядом, щойно відчинивши дерев’яні вхідні двері, навіть попри те, що віталася з тими, кого знала.

— О, дорогенький мій хлопчику, — сказала Ізабелла, міцно обіймаючи Даніеля. — Я так давно тебе не бачила, а потім ти зробив цей, — вона розвернулася до Черрі та осяйно всміхнулася, — прекрасний сюрприз.

«Вона привітна, однак у її погляді, без сумніву, оцінка та неймовірна цікавість», — подумала Черрі.

— Ти ж знаєш, Бриджіт зараз пригнічена…

Даніель засміявся.

— Мені здавалося, що в неї кращий смак.

— Дурниці. Та все одно, що зроблено, те зроблено, а ви просто неймовірна пара. Рада з тобою познайомитися, Черрі.

— Навзаєм, — відповіла Черрі, попри те, що до такої бадьорості ставилася з недовірою.

Вона справді не хотіла зустрічатися з купою незнайомців, та ще й із дівчиною, яка, здається, накинула оком на Даніеля, і вже відчувала втому від удаваних усмішок. Та й ким урешті-решт була ця дівчина? Колишньою? Черрі ранило це незнання.

— Тож ми можемо зайти, Іззі? — запитала Лаура, суворо піднімаючи брову.

Коли їх повели в сад, Даніель тримав Черрі за руку, і їй знову перехопило подих від іще одного неперевершеного краєвиду. Вигнутий безмежний басейн сягав аж до схилу, за яким було море — навіть зараз його лагідні блакитні хвилі накочувалися на стіну й бризки летіли аж сюди. Біля басейну лежали дві стрункі дівчини.

— Глянь-но, хто тут, Бриджіт, — гукнула Ізабелла, і рудувата брюнетка аж скрикнула від захвату.

Бриджіт зістрибнула з шезлонга, і, як помітила Черрі, її маленькі зухвалі груди затряслися в бікіні, тому напружилася. Підійшовши, вона кинулася Даніелю на шию й притиснулася грудьми до його сорочки. Черрі відчула до неї миттєву неприязнь.

— Як гарно зустрітися. Цього року нам бракувало тебе на Куршавелі[14]. Де ти був?

— Вчився, — коротко відповів Даніель, — як і за рік до цього й ще раніше. — Він узяв Черрі за руку. — Це Черрі.

Вона усвідомила, що підсунулася до Даніеля ближче й сильніше стиснула його долоню.

— Привіт, — помітивши це, сказала Бриджіт. — Тобі не варто хвилюватися щодо мене, ми як брат із сестрою.

Черрі стримано всміхнулася, відчуваючи себе не у своїй тарілці.

— Привіт, тітонько Лауро! — помахала їй Бриджіт. — Це Ніколь, — сказала вона, указуючи на довгоногу дівчину, яка все ще лежала на шезлонгу і, як здалося Черрі, чекала, поки її представлять.

Ніколь повільно встала й підійшла до них із такою швидкістю, що всі мусили спостерігати за нею, чекаючи, поки вона наблизиться. Вона холодно чмокнула Черрі в щоку, однак до Даніеля виявилася значно привітнішою.

— Дуже пʼгиємно познайомитися, — промовила вона, осяйно всміхаючись.

Вона фліртує? Черрі роззирнулася навколо, щоб поглянути, чи ще хтось це помітив, однак Ізабелла розмовляла з француженкою середнього віку, яка, схоже, була кухаркою, а Лаура виносила з будинку тацю з напоями. Бриджіт повернулася на свій шезлонг і майстерно вляглася так, щоб упіймати промені вечірнього сонця.

— Вип’єте? — покликала Лаура, і Черрі взяла з таці пиво. Вона пройшла за Даніелем туди, де біля басейну стояли вільні шезлонги, і зніяковіло сіла, спостерігаючи, якою задоволеною виглядала Ніколь, коли Даніель сів на сусідній із нею шезлонг. Лаура та Ізабелла сіли за столом трохи далі в саду й були захоплені розмовою, яка більше нагадувала обмін плітками. Черрі глянула на свою сукну й несподівано помітила нитку, що звисала над коліном. Їй було незручно її витягувати, оскільки Бриджіт та Ніколь це помітили б.

— Як ти? — запитав Даніель у Бриджіт. — Ще не знайшла роботу?

Бриджіт підняла сонцезахисні окуляри й усміхнулася.

— Грубіян.

Потім вона відразу ж опустила їх і знову відкинулася на спинку, підставляючи обличчя вечірнім променям сонця. Вони підсвічували її шкіру та рудувате волосся золотавим.

— А ти, Даніел? — акцент Ніколь дратував Черрі. — Чим ти займаєшся?

— Я інтерн.

— Лікар! — Вона в захваті витріщилася на Даніеля. Чому вона могла бути такою вульгарною? І як їй вдалося не зніяковіти, зустрівшись із чоловіком, якого вона ніколи раніше не бачила, у бікіні? Чи це з нею гроші таке зробили? Можливо, вони дають неконтрольовану впевненість у собі? Черрі усвідомила, що не була схожою на них, але знала, що їй слід зробити вигляд, що вона така сама. Хоча б перед Ізабеллою та Лаурою.

Даніель усе ще чекав на відповідь Бриджіт.

— Ну то як, знайшла?

— Лише тому, що дехто з нас хоче подорожувати, розширювати свідомість та побачити світ перед тим, як нас осідлає виснажливий розклад.

— Ти їздила на гірськолижний курорт, а влітку — на яхти. Ти впевнена, що хоча б виїжджала за межі Європи?

— Мальта.

— У Європі.

Черрі стало цікаво, чи Бриджіт жартує, але ні, та підняла окуляри й спантеличено дивилася на нього.

— Хіба? Ну, добре, географія ніколи не була моєю сильною стороною. На щастя, я не планую бути світовим репортером абощо. Я б остаточно загубилася.

— Тобі лише потрібно було б знати, на який літак сісти.

Вона підвелася.

— Справді?

— Ні.

— Я знаю, ти думаєш, що від мене немає користі, — сказала вона так, наче непотрібність була великою чеснотою. — Але насправді… я знайшла роботу. Та ще й неподалік від дому.