— Не дуже.

Вона побачила, як на обличчі Лаури з’являється спантеличення ще до того, як та змогла його приховати.

— Що ж, іноді гарно посидіти вдвох.

Усередині Черрі скипіла стражданнями. У той момент вона відчула, що від усіх інших у цій кімнаті, включно з Даніелем, її відділяє ціла прірва. Раптом на неї нахлинуло бажання вийти, перевести подих та з’ясувати, що ж цього вечора, на який вона чекала з таким нетерпінням, пішло не так.

Черрі підвелася.

— Мені потрібно вийти…

Лаура вказала на коридор.

— Перші двері наліво.

Черрі замкнула за собою двері й опустилася на підлогу. Чому вона не вписується? Минулого вечора слова матері різонули її. «Вони інакші. Багаті, у них інше життя. Зовсім не таке, яке відоме нам».

Можливо, вона мала рацію? Зараз вечір перетворився на купу напружених, незручних моментів. Нічого з цього вона не передбачала. Вона уявляла, що подружиться з Лаурою, знайде між ними щось спільне чи, може, перекинеться парою жартів, можливо, навіть піде на кухню, щоб допомогти з вечерею. Черрі навіть мріяла про те, що Лаура зможе замінити їй матір, візьме під своє сильне крило та буде такою мамою, про яку Черрі завжди мріяла. Черрі згорала від сорому через свою дитячу фантазію. Якимось чином вона провела вечір, відчуваючи себе нижчою, не гідною цих людей. Приниження перетворилося на обурення, і вона розлючено змила унітаз та увімкнула воду просто на той випадок, якщо хтось слухав. Вона хотіла повернутися додому: розчарування та відчуття провалу роз’їдали її зсередини. Як їй коли-небудь вдасться втекти від свого життя, якщо вона не може навіть підтримати розмову з кимось вищим від свого класу? Черрі глибоко вдихнула, а потім відчинила двері ванної кімнати. У коридорі нікого не було. Повернувшись до їдальні, вона побачила, що всі встали з-за столу. Говард зник, а Лаура з Даніелем сиділи до неї спинами й вглядалися в екран лептопа. Лаура ніжно обіймала Даніеля за плечі, і Черрі здивовано на це дивилася. Складалося враження, що її рука створює для неї бар’єр, не дає змоги підійти до них.

— Черрі знайшла для тебе просто чудове житло, — сказала Лаура.

Вони переглядали фотографії квартири. То он ким вона була — персоналом, найманим агентом, корисною лише для того, щоб знайти для її сина квартиру? Навіть якщо й так, — а Черрі знала, що для цього не було причин, — їй було байдуже. Вона пройшла далі й приєдналася до них. Потім навмисно поклала руку Даніелю на поперек і почала гладити його. Він повернувся до неї й усміхнувся. На обличчі Лаури Черрі побачила тінь здивування й відчула, що та швидко прибрала руку.

— Мила, правда ж? — сказала Черрі.

Не відриваючи погляду від екрана, вона подумки всміхнулася, її накрило відчуття задоволення, коли вона по-власницькому залишила свою руку на місці.

8

Кухня була завалена брудним посудом: тарілками, келихами та сковорідками, складеними біля раковини, а ще — залишками вечері. Посудомийна машина вже давно закінчила булькати з першою партією, завантаженою ще кілька годин тому, але Лаура була неспроможна змусити себе взятися за решту — це могло почекати до ранку, поки прийде місіс Мур. Вона сиділа в саду в кріслі-гойдалці, відштовхувалася ногами від землі й розмірковувала над подіями вечора. Схоже, вона була достатньо мила, — дівчина Даніеля, — хоча й тиха. Лаура припустила, що Черрі дуже хвилювалася, тому її було важко втягнути в розмову… Проте коли вони згадали про її день народження з мамою, Черрі й узагалі замовкла. А ще було трохи дивно, як вона поводилася наприкінці вечора. Як поклала руку. Невже Черрі заявляла про свої права на Даніеля, бажаючи наголосити на цьому? Ні… це було дурне припущення, і від таких думок їй стало не по собі. Мабуть, Черрі просто перенервувалася, бідненька. Трохи згодом Даніель запропонував відвезти її додому, і Лаура збагнула, що їм аж кортіло піти, і всміхнулася, розуміючи, що їм потрібен час, щоб побути лише вдвох. Даніель відвіз її назад до Тутінга, а коли йшов, то чітко дав зрозуміти, щоб на нього не чекали. Щойно вони пішли, Говард знову відступив до свого кабінету. Навіть Мойсей пішов на нічну прогулянку, і тепер вона залишилася сам на сам зі своїми думками.

Крони дерев у кінці саду сколихнулися від пориву вітру, і Лаура зіщулилася. Уперше за тиждень температура знизилася. Жінка відчула, що змерзла, і зайшла всередину, зачиняючи за собою розсувні двері.

Вона лягла в ліжко й спробувала заснути, однак щось не давало їй спокою. Фіранки здіймалися під поривами вітру, а потім почувся гуркіт грому. Нарешті починалася гроза, на яку вони всі так чекали. Пішов дощ, і вже за секунду краплі барабанили по склу в якомусь незв’язному ритмі потоку, оскільки вітер міняв напрямок дощу. Лаура встала і, коли підійшла, щоб зачинити вікно, побачила спалах блискавки, який розполовинив небо. Блискавка освітила сад, і велике непрозоре вікно на землі заблискотіло від вологи. Потім почула тихе нявчання. Ще один спалах вихопив із темряви Мойсея, який сидів біля дверей, чекаючи, поки його впустять.

— О, Мойсею, — роздратовано промовила вона, однак швидко спустилася вниз. Коли Лаура відчинила двері, кіт квапливо забіг усередину й з вдячністю потерся їй об ноги. Якусь мить вона стояла й дивилася на грозу, але потім шквал дощу вдарив їй в обличчя, і Лаура зачинила двері. Вона роззирнулася в пошуках Мойсея, але той пішов вечеряти, тож жінка облишила його й повернулася нагору, у ліжко.

Вона лежала, розглядаючи стелю, — нагорі, над її кімнатою, був кабінет Говарда, де той заглибився в роботу, — і думала про те, як сумно, що вони більше не говорили одне з одним. Лаура перевернулася на другий бік і натомість подумала про Черрі. Вона вирішила зробити для неї щось. Те, що дасть їй змогу почуватися комфортно, можливо, запросити кудись. Так, це було б чудово. Вона вимкнула світло, і кімната потонула в темряві. Лаура намагалася відгородитися від шуму грози за вікном, і якоїсь миті їй це вдалося — вона провалилася в сон.

9

Наступний ранок був свіжим, а небо — блакитним. Дощ помив вулиці, але зараз їх уже висушило ранкове сонце. Лаура вийшла з будинку й побачила, як авто Даніеля — мерседес із відкидним дахом — повертає з-за рогу й під’їжджає до будинку. Вона пройшла до воріт і помахала рукою — на пасажирському сидінні сиділа Черрі.

— Привіт вам обом.

Вони зупинилися перед будинком, і Даніель повільно поцілував Черрі. Потім він вистрибнув із машини, і, на велике здивування Лаури, дівчина закинула ноги й пересіла в крісло водія.

— Ще раз дякую за прекрасний вечір, Лауро, — усміхаючись, вигукнула Черрі — тепер від її такого помітного хвилювання минулого вечора не залишилося й сліду. Скрипнувши шинами, дівчина швидко від’їхала.

Лаура була вражена.

— Що вона робить?

— Їде на роботу.

— Але… Але це ж твоє авто.

— Я позичив їй його на сьогодні. Ми пізно прокинулися, — пояснив Даніель, — і я не хотів, щоб у неї були неприємності на роботі.

Він подумки всміхнувся: тепер Черрі як слід розкуштувала секс, і, на великий захват Даніеля, зрозуміла, що їй це подобається.

— Гаразд.

Лаура, хоч і нізащо б не визнала цього, трохи засмутилася. Вона купила Даніелю авто на двадцять перший день народження. Це був особливий подарунок, над яким вона розмірковувала роками й обирала дуже прискіпливо.

— Це ж нічого, правда?

— Звісно! Ти впевнений, що вона гарно кермує?

Даніель засміявся.

— О, мамо, не переймайся. Думаю, вона дасть собі раду. Хоча це й був трішки швидкісний старт, — сказав він, хоч і помітив, як Черрі ще раз пробуксувала на повороті в кінці вулиці.