— Мамо, це й справді прекрасна ідея, але… Гадаю, що ми могли б сьогодні сходити на пляж. Перший день вихідних і все таке.

— Добре. Чудова думка.

Черрі жахнулася, бо складалося враження, що вона збиралася піти разом із ними.

— Я хотіла засісти за книги й трохи повчитися, — швидко випалила вона.

— Ти взяла роботу із собою? — запитав Даніель.

— Незадовго після того, як я повернуся, будуть іспити для агентів із нерухомості.

— Гадаю, що мені слід узяти й свої. Ми могли б перевіряти одне одного.

Цього вистачило, щоб виключити Лауру, помітила Черрі, і та промимрила, що всі вони зустрінуться пізніше, а потім узяла книгу, щоб почитати її біля басейну.

Даніель поїхав на Пампелон — три милі золотого піску, які підігрівали славу Сен-Тропе ще з п’ятдесятих років. Навіть попри те, що був тільки початок червня, Даніель наполіг на тому, щоб забронювати місця, бо не хотів тинятися пляжем туди-сюди, шукаючи, де б улаштуватися.

Коли вони прибули, Черрі дізналася, що він домовлявся не про столик для обіду, а про шезлонги. Більша частина пляжу була розділена між приватними клубами й уже була заповнена. Краєм ока вона помітила кінцеву суму на маленькому терміналі, коли Даніель набирав пін-код, і її очі розширилися від здивування. Вісімдесят євро за два шезлонги! І у вартість навіть не входили рушники. Вони привезли їх із собою: Даніель знав правила, а вона вже спакувала один за звичкою, яку виробила ще в дитинстві під час поїздок у Брайтон, коли сиділа на холодному камінні й тремтіла після хороброї зустрічі з бурхливими сірими хвилями.

Тут море було кольору чистого аквамарину, а хвилі стиха хлюпали, коли, очевидно, виснажені, досягали берега. Черрі лягла на шезлонг поруч із Даніелем у приємному затінку парасольки: було вже досить спекотно. Вона підвела очі й побачила, що її парасолька була зроблена з помаранчевих та білих смужок, крізь які виднілося блакитне небо. Такі парасолі стояли по всій секції пляжу — забарвлені помаранчевими та білими смужками, як дасцили. На морі м’яко похитувалися сяючі білі яхти. Деякі з них були зумисно показні, інші — просто розкішні.

— Гей, а тут Бриджіт, — сказав Даніель, і в Черрі похололо всередині.

Вона глянула на групу людей, котрі виходили з моторного човна, який щойно зупинився на піску. Вони приєдналися до них, — мокрі ноги застрягали в піску, — і Черрі побачила, що за Бриджіт вийшла Ніколь, а потім й інші дівчата та ще два хлопці: усі молоді, засмаглі й прекрасні, у купальниках. Вони вийшли й плюхнулися на пісок, сівши так, щоб спиратися на руки позад себе. Один із хлопців невимушено змахнув рукою, покликавши офіціанта, щоб замовити напої.

Їх познайомили, і Черрі була рада побачити, що Ніколь уникає її погляду й сіла на відстані і від неї, і від Даніеля. Інша дівчина, теж француженка, була подругою Ніколь. Два хлопці були бойфрендами, однак вона не змогла до кінця розібратися, чиїми саме, і мусила покладатися на те, хто кому втирав лосьйон для засмаги чи грайливо куйовдив волосся, хоча жодне з цього не гарантувало стосунків.

Вони говорили про буденні речі, як-от вечірки, і дражнили одне одного, кидаючи пісок на пласкі дівочі животи. З того, що вона чула, було ясно, що вони провели день на яхті батька Ніколь, хоча Черрі не змогла зрозуміти, котрий із розкішних плавучих білих островів належав йому. На якусь мить їй стало цікаво, чи саме цим займаються ці люди влітку, і майже відразу дістала відповідь, до того ж збагнула, що це, напевно, лише ледь помітна верхівка айсберга їхніх привілеїв. Вона звернула увагу на те, що Даніель, хоча й був ввічливим, однак, здавалося, зайнятий лише тим, що лежав і ліниво слухав. Через якийсь час напої скінчилися і Ніколь підвелася й запитала, чи не хочуть вони пройти на яхту.

Черрі напружилася: вона точно більш ніж не хотіла. Поки вони були тут, вона відчувала, що мусить стримувати якесь хвилювання чи принаймні тривожність, усміхатися та кивати в правильних місцях у розмові, коли все, чого вона хотіла, — це почитати книжку. Але якби Даніель погодився, їй довелося б іти з ним. Черрі зачекала, поки він відповість, і була задоволена, коли він ввічливо сказав, що, можливо, приєднається до них пізніше.

— З тобою все добре? — між іншим запитав Даніель, коли вони пішли, так, наче знав, що вона почувалася не у своїй тарілці.

— Нормально.

— Спокійно, правда?

Вона захихотіла.

— Так.

— Час для книжки?

— Ти зірвав слова просто мені з язика.

Тож вони обоє відкинулися на своїх шезлонгах — він із якоюсь книжкою про велосипедний спорт, а вона — зі старим класичним виданням від «Персефони». Перед тим, як розгорнути його, вона глянула в небо. Їй подобалася ця безкрайність: небо сягало аж до горизонту, і Черрі могла побачити вигин поверхні Землі. Завдяки цьому вона відчувала, що має своє місце у світі, так, наче могла мати плани на все, що було навколо неї. Вона насолоджувалася цією миттю, всотувала силу та спокій рівномірної сині й лише трохи згодом взялася читати. Уже скоро її повіки почали важчати.

Черрі прокинулася від того, що хтось ляскав її по нозі. Піднявши голову, вона глянула вниз і побачила, що Даніель обережно натирав її лосьйоном для засмаги.

— Я пересунув парасольку, — сказав він, — однак твої ноги все одно були під сонячним промінням.

— Котра година? — тихо запитала вона.

— Перша.

— Уже?

Вона проспала майже годину, сонце піднялося вище, і стало спекотніше, ніж будь-коли. Усміхаючись, вона спостерігала за тим, як він продовжував обережно наносити лосьйон, його рука рухалася все вище по її нозі. Він зупинився на стегні, мугикаючи щось собі під ніс, удаючи, що й не помітив, де опинилися його руки. Якусь мить він вагався, його палець завмер вище стегна, а тоді Даніель, ніби дражнячись, усміхнувся.

— Ось і все.

— Дякую.

— Будь ласка. Хочеш скупатися перед обідом?

Вони йшли пліч-о-пліч до моря, а коли досягли води, вона стиснула пальці, очікуючи прохолоди, однак вода була приємно тепла. Вона зайшла у воду, а Даніель пірнув у хвилю перед нею, а потім встав і оббризкав її, і Черрі аж скрикнула від несподіванки. Вона помстилася, вихлюпнувши каскад води йому в обличчя, і війна продовжилася. Черрі усвідомила, що закохується в нього. Так, їй подобалося його життя, і вона хотіла й собі такого ж. Однак вона насолоджувалася його товариством. Їй вдалося підчепити пристойного чоловіка, який іще й виявився веселим.

Після обіду вони знову пішли плавати, а потім повернулися на свої шезлонги. Вона дотрималася своєї попередньої заяви й витягла кілька підручників. Він подумав, що йому теж слід чимось зайнятися, і вони обоє провели кілька годин, навчаючись, переглядаючись та спантеличуючи одне одного уривками зі своїх текстів. Коли стало прохолодніше, Черрі сказала, що зголодніла, і вони прогулялися вздовж порту в пошуках чогось їстівного. Даніель надіслав Лаурі повідомлення, що вони вирішили залишитися в Сен-Тропе на вечерю, і замовив соль меньєр[15] та пляшку семільйону. Коли офіціант наповнював келихи, Черрі помітила, що вино було з маєтку Мінуті. Кумедно було думати, що, якби все пішло по-іншому, вона б сьогодні там побувала. Цікаво, чи розізлилася Лаура через те, що вони провели цілий день не з нею.

Вони повернулися назад до будинку пізно ввечері, коли Лаура вже йшла.

— О, ви повернулися, — сказала вона. — Я трохи почекала… Гарно провели день?

Даніель кинув пляжну сумку на стіл.

— Чудово, дякую, мамо. А ти?

— Тихо. Відпочивала, — швидко виправилася Лаура.

— Куди ти збираєшся?

— Вінсент. Я замовила столик.

Здавалося, Даніель здивувався.

— Лише для себе?

— Ем… Ну, я замовляла його для нас трьох. Але це не проблема, — усміхнулася вона, — я вже повідомила їм, що прийду сама.

— О, вибач. — Він був сповнений каяттям. — Нам слід було повернутися.