— Та невже? Ти справді вирішила приєднатися до робочої сили?

— Я чекаю, поки дядько Вік знайде мені роботу у видавничій галузі. Друг родини, — пояснила вона Черрі.

— Тож і досі нічого конкретного, — сказав Даніель.

— От і помиляєшся! — переможно сказала вона. — Він упевнений, що у вересні щось таки буде.

«І вона отримає роботу, — похмуро подумала Черрі, — навіть не замислюючись над тим, що хтось міг важко працювати, аби стати на ноги в цій галузі; той, хто був більш кваліфікованим, пристраснішим і хто, можливо, став би в десять разів кращим. Тих, хто подавав надії, відштовхнуть, а вона цього навіть не помітить».

— А ти чим займаєшся, Черрі? — запитала Бриджіт.

— Я агент із нерухомості.

— Б’юся об заклад, ти бачила прекрасні будинки.

— Так і є.

Бриджіт схвально кивнула, і здавалося, що більше не потрібно було нічого казати. Черрі помітила, як невимушено вона припустила чи очікувала, що будинки були милі. Можливо, вона навіть уявлення не мала про існування маленьких квартир у великих огидних багатоповерхівках.

Ніколь узяла крем для засмаги. Вичавила трохи на руки й повільно та чуттєво почала натирати шкіру, а потім прискіпливо оглянула руку, очевидно, задоволена результатом. Вона сіла й почала натирати плечі. Трохи потягнулася, щоб дістати середину спини. Потім побіжно глянула на Бриджіт, котра лежала із заплющеними очима, і розвернулася до Даніеля.

— Пардон, чи не міг би ти, будь ласка?.. — сказала вона, тримаючи лосьйон для засмаги.

Черрі просто оскаженіла. Даніель глянув на неї, невпевнений і трохи зніяковілий, а потім підняв свою пляшку з пивом.

— У мене холодні руки, краще попроси Бриджіт, — увічливо відповів він.

Черрі не збиралася спускати цього маленькій хвойді. Однак лише всміхнулася й відкинулася на своєму шезлонгу.

Француженка у фартуху підійшла до дверей, й Ізабелла підвелася.

— Чудово! — сказала вона. — Мадам Боден каже, що обід уже готовий. Ми будемо їсти надворі?

Бриджіт підвелася й накинула легкий халат. Ніколь встала й звабливо потягнулася у своєму бікіні, а потім пішла всередину, щоб освіжитися, а Бриджіт пішла вслід за нею.

— Вибач, — прошепотів Даніель, і Черрі всміхнулася й змахнула рукою, показуючи, що дурне французьке дівчисько не виведе її з рівноваги. Він почекав, поки Ніколь із Бриджіт відійдуть достатньо далеко, щоб не чути їх, а потім запитав: — Усе добре?

— Нормально, — відповіла вона.

Лаура вийшла з будинку разом із мадам Боден, навантажена тарілками, келихами, і Даніель швидко кинувся їй допомагати. Черрі скористалася можливістю перевести подих. Усе, чого їй хотілося, так це піти кудись із Даніелем лише вдвох, у милий ресторан чи ще щось, однак вона мала витримати вечерю з цими людьми. Існувала висока ймовірність того, що або Бриджіт, або Ніколь сидітимуть за столом поруч із Даніелем, і вона подумала, що жодної з них не потерпить. Бриз підіймав її спідницю, і вона зраділа, що прихопила із собою кардиган. Коли Черрі пішла, щоб одягти його, то побачила ще один шматок тканини, що розвівався на вітрі. Імовірно, ця сукня, що наполовину звисала із сумки, належала Ніколь. Черрі роззирнулася. Даніель та Лаура знову зникли в будинку разом із мадам Боден, щоб принести ще тарілок. І ані сліду дівчат. Ізабелла стояла до неї спиною й обережно розставляла на столі склянки.

Сукня впала з легким сплеском, рожевий колір відразу ж потемнів, і тканина розправилася на воді. Вітром її м’яко віднесло далі в басейн, і вона стала схожою за формою та непорушністю на потопельника. Черрі вже була біля великого столу.

— Я можу чимось допомогти? — запитала вона в Ізабелли.

Було помітно, що така пропозиція здивувала жінку, але їй було приємно, що ця стороння гостя не була такою пихатою, щоб просто чекати, і передала їй купу виделок.

— Дякую.

Черрі почала обережно розкладати їх і несподівано зрозуміла, як найкраще зіграти перед цією жінкою, якій би не сподобалося, якби вона затьмарила її власну доньку. Черрі переборола наполегливе бажання це зробити, зрештою, це було не так і важко: Бриджіт була ще тією дурепою. Ні, замість цього вона прикинеться ввічливою та милою, майже сором’язливою.

— Гей! — почувся обурений голос, і Черрі ліниво підняла голову.

— Моя сукня в цьому басейн!

Ніколь розлючено роззиралася довкола й, підійшовши до Черрі, зупинилася.

Черрі без тіні страху глянула їй у вічі, стискаючи в обох руках столові прибори.

— Що сталося? — запитала Бриджіт.

— Моя сукня! Вона намокнути!

— Це, мабуть, вітер, — промовив Даніель.

Ніколь довелося знову зайти до будинку й позичити щось з одягу Бриджіт, поки промоклу сукню розвісили на лимонному дереві. Черрі зрозуміла, що сидітиме під час вечері поруч із Ніколь, а Даніель — навпроти, поруч з Ізабеллою.

— Бідненька, — прошепотіла Черрі їй на вухо, — сподіваюся, сукню це не зіпсує.

Уже пізнього вечора Черрі та Даніель лежали разом, скрутившись на свіжих бавовняних простирадлах. Вікна в їхній кімнаті виходили у двір, і коли Черрі зачиняла віконниці, море здавалося чорним. Вона з нетерпінням чекала, щоб розчинити їх уранці й побачити чисту синь нового дня. Вона справді не могла повірити своєму щастю. Вілла була дивовижною, і про це місце можна було тільки мріяти. Решту вихідних вона збиралася провести з Даніелем, якщо тільки вдасться це влаштувати.

— Ще раз вибач за сьогоднішній вечір, — пробурмотів він, сонно потершись їй об вухо.

— Не варто.

— Ти була чарівною.

Черрі всміхнулася й пробіглася пальцями по його грудях.

— Ти?..

— Що?

— Сукню?

— Звісно ж, ні.

Даніель розплющив очі, і вона невинно глянула йому у вічі.

— Як ти й сказав, це був вітер.

Він усміхнувся й поцілував її, а потім вона перекотилася на нього зверху й поцілувала ще міцніше.

12

Наступного дня Черрі прокинулася пізно й побачила, що Даніель іще спав. Вона тихо лежала поруч, насолоджуючись спокоєм та приватністю, доки Лаура, — а вона чула, що та ходить будинком, — ще не вихлюпнула на них свої плани на день, якими б вони там не були. Тонка смуга світла пробивалася крізь віконниці, повідомляючи, що надворі сонячно, і Черрі вже кортіло встати, однак водночас не хотілося покидати святилище спальні й бути втягнутою в огляд цікавих місць. Почуваючись загнаною в глухий кут, вона обурювалася через непереборну присутність Лаури.

Даніель поруч із нею потягнувся.

— Доброго ранку. Я ж не хропів, правда?

Вона засміялася й указала на вікно.

— Ні. Готовий зустріти трохи сонячного проміння?

— Може, спочатку я отримаю поцілунок, — сказав він, але вона вже зіскочила з ліжка й розчиняла віконниці, як і думала зробити минулого вечора. Її привітало залите сонцем море, і це було неймовірне видовище.

Даніель скривився, а Черрі знову стрибнула до ліжка. Поцілувала його.

— Ходімо на пляж!

— Сьогодні ти хочеш зайнятися цим? От тільки… Гадаю, що в мами могла виникнути ідея здивувати нас вичерпною екскурсією місцевими виноградниками. — Даніель помітив на її обличчі розчарування, яке Черрі невдало спробувала приховати.

— Добре. Ходімо.

— Тепер мені незручно, — сказала вона. — Якщо твоя мама вже про все домовилася…

Він потягнув її на ліжко й міцно обійняв.

— Не дурій. Вона не буде проти.

Після любощів вони спустилися на пізній сніданок. Лаура зраділа їм: вона метушилася навколо круасанів та приготувала їм свіжої кави.

— Гарно виспалися? Сподіваюся, ліжко було нормальним. Я розмірковувала над тим, що б ми змогли сьогодні оглянути. Як вам екскурсія до Шато Мінюті? Маттон Фарнетс займається виноробством упродовж уже майже трьох століть. — Вона всміхнулася, не здатна стримати надлишку енергії.