Эх, романтика, синий дым,

Обгоревшее сердце Данки...

Сколько крови, сколько воды

Утекло в подземелье Лубянки.

Эх, романтика, синий дым...

В Будапеште – советские танки.

Сколько крови, сколько воды

Утекло в подземелье Лубянки.

Эх, романтика, синий дым...

Наши души пошли на портянки.

Сколько крови, сколько воды

Утекло в подземелье Лубянки.

… вже вилазив якийсь здоровань, котрому забажалося виголосити «Людський маніфест» у віршованій формі, ну і, звичайно, зірвати й собі трохи оплесків. – Мається на увазі поет Юрій Галансков і його поема «Людський маніфест» (російською «Человеческий манифест»), написана 1960 року, що мала великий успіх серед слухачів поезії на «Маяковці», тобто московській площі Маяковського, у часи так званої хрущовської відлиги. Поет Юрій Тимофійович Галансков (1939-1972) був десидентом, борцем за права людини в СРСР. 1967 року був заарештований і наступного року засуджений до 7 років таборів суворого режиму. У таборі він помер від зараження крові під час хірургічної операції.

Пою своё Отечество, Республику свою. – Рядки з поеми Володимира Маяковского «Хорошо!». Але процитовано неточно – у Маяковського так: «Пою моё отечество, республику мою!»

Вона лає державні основи, забуваючи, що всяка влада від Бога і її треба поважати. – Натяк на висловлення з Біблії: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади не від Бога; існуючі ж влади від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові. А хто противиться, самі візьмуть осуд на себе. Бо начальники страшні не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо начальник Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо він недаремно носить меч: він Божий слуга, месник у гніві злочинцеві! Тому треба коритися не тільки заради страху кари, але й заради сумління». (Новий Заповіт. Послання апостола Павла до Римлян. Гл.13.)

Нарешті, ніколи не слід забувати, що кожен народ гідний свого уряду… – «Кожен народ має той уряд, на який він заслуговує» – висловлення з листа (від 27 серпня 1811 р.) посланника Сардинського королівства при російському дворі графа Жозефа де Местра (1753-1821). У цьому листі граф писав своєму уряду про нові закони, впроваджені імператором Олександром I. Можливо, що сардинський посланник перефразував відому фразу філософа і просвітителя Шарля Луї Монтеск'є з його твору «Дух законів»: «Кожен народ гідний своєї долі». Втім, аналогічні думки висловлювалися ще в античні часи, зокрема давньогрецьким філософом Сократом і давньоєврейським пророком Ісаєю.

Певніше, космополітами, – скривився шеф, – у нас це не модно. – Мається на увазі так звана «боротьба з космополітизмом» – політична кампанія, що проводилася в СРСР в 1948-1953 роках, і була спрямована проти частини радянської інтелігенції, що розглядалася в якості носіїв скептичних і прозахідних тенденцій. Багато дослідників, що описують цю кампанію, вважають її антисемітською за характером. Дійсно, кампанія супроводжувалася звинуваченнями радянських євреїв в «безродному космополітизмі» і ворожості до патріотичних почуттів радянських громадян, а також звільненнями євреїв з багатьох постів і посад та арештами. Ця компанія також містила в собі пропаганду російських і радянських пріоритетів в галузі науки і винаходів, критику ряду наукових напрямків іноземного походження, адміністративні заходи проти осіб, запідозрених в космополітизмі і «низькопоклонстві перед Заходом».

Чи, може, вам на узбережжя Карського моря забажалося? – Мається на увазі: у заслання за тунеядство. Карське море є частиною Північного Льодовитого океану, північніше азіатської частини Росії.

Саме у той час потужно діяло Вірменське радіо. – Маються на увазі дуже поширені серед радянського люду анекдоти, зазвичай політичні, що починалися зі слів: «Вірменське радіо питають…»

… запрацювали країнчудесівські заглушувачі. – Аби радянські люди не могли слухати правду про становище у СРСР та світі з програм іноземних радіостанцій, що віщали на мовах народів Радянського Союзу, ці радіостанції глушилися радянськими так званими глушилками – потужними генераторами електронних шумів.

… на Пресні. – Пресня (у радянські часи – Червона Пресня) – вулиця у Москві, на котрій відбувалися найзапекліші бої між революціонерами та урядовими військами під час грудневого повстання 1905 року – кульмінаційного епізоду першої російської революції.

От хоча б культ. – Мається на увазі культ особистості Йосипа Сталіна, тобто звеличення його особистості засобами масової пропаганди, в творах культури і мистецтва, державних документах. Цей культ почався в середині 1920-х років і тривав до 1956. Після смерті Сталіна, у 1956 році це явище було засуджене XX з'їздом Комуністичної партіїї Радянського Союзу під проводом Микити Хрущова.

… твоя черга, вперед! Тореадор, готуйся! – Натяк на пісню тореадора з опери «Кармен» композитора Жоржа Бізе за новелою Проспера Меріме.

Дядя Стьопа, будь здоров! – Рядок з п'ятнадцятої строфи вірша Сергія Михалкова «Дядя Стёпа» (1935). Дядя Стьопа у цьому вірші – людина дуже великого зросту. От уся строфа:

Он домой спешит с Арбата.

– Как живёшь? – кричат ребята.

Он чихнёт – ребята хором:

– Дядя Стёпа, будь здоров!

Конґретулейшн. – Congratulation – поздоровлення (англ.)

Лямур занфан се ля богем іль не же ме, же ме коню дю люа, сі ті не мем, сі па же тем, сі па же тем, пренд ґард а туа. – Цитування третього куплету хабанери з опери «Кармен» ламаною французькою мовою. Оригінал: “L'amour est enfant de Bohême, Il n'a jamais jamais connu de loi. Si tu ne m'aimes pas, je t'aime. Si je t'aime, prends garde à toi!” Переклад: «Кохання – вільна циганка. Воно ніколи не знало закону. Якщо ти не кохаєш мене, я кохаю тебе. Якщо я кохаю тебе – стережися!»

Ти – мов генерал де Ґолль: де ноги, а де голова. – Шарль Андре Жозеф Марі́ де Ґолль (1890-1970) — французький генерал, перший президент П'ятої республіки в 1958-1969 рр. – відзначався великим зростом (майже два метри).

Мон дьє, – Mon dieu – мій бог (фр.)

«Голубий кінь». – Неформальна молодіжна організація «Голубий кінь» (російською – «Голубая лошадь») дійсно існувала, але насправді не у Москві, як сказано в романі, а у Харкові. Заснували її 1957 року харківські стиляги – молоді люди, що поважали США і намагалися вести американський спосіб життя – одягатися і поводитися по-американськи (як вони собі це уявляли). Членами організації були переважно студенти харківських вузів, зокрема представники так званої «золотої молоді» – діти впливових і заможних партійних та державних посадовців. Очільником «Голубого коня» був такий собі Євген Гребенюк, котрого харківські стиляги називали своїм гетьманом (так, не головою чи президентом, а саме гетьманом). Існування «Голубого коня» було припинено 1959 року арештом Гребенюка та його заступників. Їх засудили до тюремного ув'язнення (втім, на строки не дуже великі). Цей харківський процес був у СРСР єдиним, де людей судили за те, що вони стиляги. Деяких рядових членів організації виключили з вузів (проте незабаром поновили). Завдяки публікаціям у пресі, як у радянській так і закордонній, справа «Голубого коня» набула розголосу і у СРСР, і за його межами. У США тамтешня молодь зібрала кошти на допомогу засудженим харківським стилягам, але КДБ «переконав» Гребенюка і його друзів відмовитися від тих американських грошей.