Мені не вистачало її. Це жахливе відчуття. Коли на шкільних репетиціях чула щемку пісню, присвячену матері, то все в мені стискалося. Тоді я розгублювалася й намагалася приховати свою вразливість від однокласників, щоб вони, бува, не почали насміхатися. Особливо мене розривало на частини від пісні «Чорнобривці насіяла мати». Досі не можу її слухати спокійно.

Іноді Назар приїжджав разом із матір’ю. Він дуже відрізнявся від мого батька. Геник постійно літав у своїх алкогольних хмарах, і його в цьому житті мало що хвилювало. Назар же твердо тримався на обох ногах, був кам’яноподібним у своєму внутрішньому спокої і водночас веселим та енергійним. Раніше Назар часто відвідував маму. Проте після її засудження — усе рідше.

Усе-таки я дуже сподівалася, що він одружиться з мамою, адже вона носила його дитину. Гадалося, що це принесе втіху всім навколо.

Мамі все частіше хотілося бути на самоті. Вона любила гуляти в полі, що розпочиналося одразу за бабусиним городом. Під високим прозорим небом, одягнена в теплу куфайку і з дідусевою двостволкою в руках про всяк випадок, матуся нагадувала зечку, яка втекла із сибірського заслання. Вона сама зізнавалася, що зі зброєю їй спокійніше — мало що могло статися серед безлюддя. Хоча насправді саме через вагітність мати стала тремтіти за свою безпеку, раніше до такого не додумалася б. Часом поверталася заплаканою і з хрипким голосом. Про що вона сповідалася церковному куполу піднебесся — хтозна.

17

Віта

Слідчий насмішкувато дивився то на мене, то на обстановку нашої кімнати. Вочевидь, його не залишив байдужим польський сервант під стіною та дорогий килим на підлозі. Та й чехословацька люстра з безліччю сяючих на сонці кришталиків привертала увагу…

— Підпишеш? — поцікавився слідчий, підсовуючи мені папір.

— Ні, — заперечила. — Не підпишу.

— Тоді згниєш у тюрмі! — не витримав і зірвався слідчий. — Шахрайка!

Поглянула в його вирячені більма й викривила губи в подобі посмішки: тобі мене не залякати.

— Не передумала? — гаркнув він.

— Не переживайте так, виразка знову відкриється, — сказала спокійним тоном.

— Звідки знаєш про мою виразку? — сполошився слідчий. — Хто розповів?

— Хто треба, — мовила. — А якщо вам моя люстра сподобалася — забирайте. Це буде чудовий подарунок для вашої дружини Тетяни. У вас же річниця одруження завтра. І вона давно про таку мріяла, еге ж?

— Хто тобі… — загарчав слідчий і закрутив обличчям.

— Це підписувати не буду, — відрубала. — Не треба на мене вішати зайве. Забирайте люстру й до суду мене не турбуйте.

— Собача робота, — здався слідчий і поцікавився, як вимкнути електрику.

Через півгодини він із коробкою, у яку я дбайливо запакувала коштовну люстру, потупцяв геть.

Я притулилася спиною до стіни й поволі з’їхала на підлогу. Варварку вразить голий дріт із лампочкою під стелею, коли повернеться зі школи, але матеріальні цінності — то пусте. Головна моя цінність — ось тут, під черевною стінкою.

І треба було мені так по-дурному попастися! Як наївну школярку, обвели навколо пальця! Працювала собі спокійненько в їдальні заводу «Червоногвардієць», ні, треба було послухатися добросердних порадників і перевестися до «Передовика»! Тамтешня завідувачка продовольчим відділом, яка була переді мною, вочевидь, знала, що буде хвиля перевірок і зачисток, та встигла вчасно втекти. А ось мені за жадібність дісталося по повній.

Тепер не лише люстрою доведеться відкупитися, а й добрим ім’ям. Ху… Щось млосно мені, хоч би не знепритомніти… Не переживай, маленька, це тебе не стосується! Ти й так мені допомагаєш чим можеш…

18

Варварка

Ксенька прокинулася через годину після нашого приїзду. Зовсім не здивувалася, що ми приторбачилися раніше заявленого часу, і довго милася у ванні.

— Варварко, — покликала мене до себе, але всередину ванної не впустила, розмовляла через ледь розтулені двері.

— Що? — запитала грубувато.

— У мене місячні почалися, дай прокладку, га? Будь ласка! — попросила сестра.

— Пачка на верхній поличці в лівій шафці, сама візьми, — дозволила.

Місячні Ксеньки ми чекали всією родиною — у мами вони почалися в дев’ять років, у мене — в десять. А ось молодшенька дозрівати відмовлялася… Мама навіть до лікаря її водила. Той виписав Ксеньці вітаміни й порадив матері не хвилюватися через дрібниці.

Я злилася на Ксеньку. По-перше, вона знову без дозволу взяла мій халат. Це при тому, що в неї був свій. Чомусь мій їй подобався більше. По-друге, той халат неможливо було віддерти від фарби, яка чомусь заліпила його внутрішній, а не зовнішній бік. По-третє, сестра з незбагненних причин виглядала такою щасливою й відстороненою від цього світу у своїй нірвані, що це не могло не бісити.

Не знаю, що про це думала мама. Вона теж стала зовсім закритою й постійно вдивлялася у власну пітьму. Зараз мама взялася за прибирання й упорядковування комори, щоб я не випробовувала її терпіння запитаннями. А це ціла купа роботи.

Ксенька теж не хотіла, щоб до неї чіплялися з розмовами, тому дбайливо відпирала мій загиджений халат. Працювала добре, вочевидь, совість заїдала, що сестрині речі не береже.

— Де твої нові картини? — запитала в неї, коли вона притарабанилася на кухню поснідати.

— Їх немає, — відповіла сестра. — Не вдалися.

— Ти що, їх з’їла? — запитала, натякаючи на повну відсутність доказів нічного малювання.

— Ага, з кетчупом, — мовила дотепниця.

У сестри був відмінний апетит, під компот вона згризла півпалки ковбаси й майже цілий батон. Їжа приземлила її, і Ксенька, крім себе, почала помічати й решту співмешканців. Вона посміхнулася до мене, підняла рукав і показала на внутрішній частині лівої руки підпухлий візерунок у вигляді серця, яке вибухає і своїми часточками творить осердя нової галактики.

— Гарно, правда? — запитала Ксенька, і радість сипнула з-під її вій іскорками снігу. Мені аж стало заздрісно.

— Гарно, — оцінила. — Чим це так? Воно ж не змивається? Це що, справжнє татуювання?

— Ні, не справжнє. Я сама роздряпала шкіру й залляла фарбу. Воно через деякий час зникне, — довірливо поділилася сестра.

— Ти що, — постукала по власній макітрі, — зовсім здуріла? Спочатку — мій халат, потім — руку скалічила…

— Хто руку скалічив? — відірвалася від комори мама. — Ксенька руку скалічила?

— Ні, тобі почулося, — заперечила. — Хоч мамі не покажи, — прошепотіла сестрі, — вона й так сама на себе не схожа.

— Ні, ти що! — запевнила Ксенька й уся заквітла жоржиною.

— Ти закохалася? — нарешті мене осяйнуло. — Хто він?

— Ні! З чого ти взяла? — зненацька визвірилася Ксенька. — За-ко-ха-ла-ся! Ще чого!

Вона витерла стіл від крихт після бутербродів і пішла в кімнату.

За деякий час туди заглянула. Ксенька малювала, позираючи на пожовклий знімок, на якому я впізнала Назара Письку. Проте на полотні зображення чоловіка чомусь мало вражаючий білосніжний ірокез, який так і напрошувався під ніж озвірілого індіанця.

19

Назар

Віта снилася мені щоночі. Я намагався з нею поговорити, виправдатися, але вона була німою статуєю, яка байдуже підставляла обличчя назустріч моїм реплікам, ніби мокрому снігові. Часом уві сні Віта рвала замок на вустах та відповідала мені, тоді прокидався з якоюсь неясною надією й увесь день ходив сам не свій, згадуючи нічну гостю.

Дружина здогадувалася про мої душевні тортури й зводила мене, допитуючись, що зі мною таке. А що я їй міг відповісти? Темний за її спиною роззявляв до мене рота — ні звука не виникало з його горлянки, тільки виповзали звідти клубки туману, що затуляли голову Зіни, і вона ставала зовсім без башти.