Ось який візерунок був на стінах:

А ось який візерунок був на сидіннях:

А тоді потяг сильно затремтів, і мені довелося триматися за поручень. Ми заїхали в тунель, і там було шумно, тож я заплющив очі й відчув, як у венах на шиї пульсує кров.

Ми виїхали з тунелю й прибули на іншу маленьку станцію, яка називалася Ворвік-авеню, назва була написана на стіні великими літерами, і мені це сподобалося, оскільки я знав, де перебуваю.

Усю дорогу до Вілсден-джанкшн я відмічав час між станціями, і всі часові проміжки були результатом множення на 15 секунд, ось так:

Паддінгтон 0:00

Ворвік-авеню 1:30

Майда-вел 3:15

Кілбурн-парк 5:00

Квінз-парк 7:00

Кенсал-ґрін 10:30

Вілсден-джанкшн 11:45

Коли потяг зупинився на Вілсден-джанкшн, двері автоматично відчинилися і я вийшов із потяга. Потім двері зачинилися і він поїхав геть. Усі люди, які зійшли з потяга, піднялися сходами й пішли маленьким мостом, але я залишився, окрім мене, на станції було всього двоє людей, і один із них був п’яний чоловік у пальті з коричневими плямами та черевиках із двох різних пар, і він співав, але я не чув, що саме він співав, а інший був індус, і він сидів у магазині, який мав вигляд віконця в стіні.

Мені не хотілося говорити з жодним із них, оскільки я був голодний і втомлений і вже поговорив із багатьма незнайомцями, а це було небезпечно, а що більше ти займаєшся чимось небезпечним, то скоріше з тобою трапиться щось погане. Але я не знав, як мені дістатися до Чаптер-роуд, 451, кв. С, Лондон, NW2 5NG, тож мені треба було в когось про це спитати.

Я підійшов до чоловіка в маленькому магазині й спитав:

— Де Чаптер-роуд, 451, кв. С, Лондон, NW2 5NG?

Він узяв маленьку книжку, простягнув її мені й сказав:

— Два дев’яносто п’ять.

Книжка називалася «ЛОНДОН від А до Я. Атлас і список вулиць. Компанія географів. Карти від А до Я», я розгорнув її, а всередині було багато карт.

— Ти будеш купляти чи ні? — спитав чоловік у маленькому магазині.

— Я не знаю, — відповів я.

— Ну, тоді прибери від неї свої загребущі руки, — сказав він і забрав у мене книжку.

— Де Чаптер-роуд, 451, кв. С, Лондон, NW2 5NG? — знову спитав я.

— Або купляй «Від А до Я», або шуруй звідси. Я тобі не ходяча енциклопедія, — відповів він.

— Це «Від А до Я»? — спитав я й показав на книжку.

— Ні, це крокодил, щоб мені луснути, — відповів він.

— Це «Від А до Я»? — знову спитав я, оскільки то був не крокодил, і я вирішив, що погано зрозумів чоловіка через його акцент.

— Так, оце «Від А до Я», — повторив він.

— Можна її купити? — спитав я.

Він нічого не відповів.

— Можна її купити? — знову спитав я.

— Два фунти дев’яносто п’ять пенсів, але спершу давай гроші. А то ще драпонеш, — сказав він.

Тоді я зрозумів, що він мав на увазі £2,95, коли сказав «Два дев’яносто п’ять».

Я віддав йому гроші, а він дав мені решту так само, як це відбувалося в магазині вдома, а тоді я пішов і сів на підлогу, притулившись до стіни так само, як це зробив чоловік у брудному одязі, але я сів дуже далеко від нього й розгорнув книжку.

На першій вкладці була велика карта Лондона з такими місцями, як Еббі-вуд, Поплар, Актон і Стенмор. І там було написано: «НУМЕРАЦІЯ СТОРІНОК АТЛАСУ». І на карту була нанесена ґратка, і кожна стільничка ґратки містила дві цифри. Вілсден знаходився в квадраті, у якому стояло 42 й 43. І я зрозумів, що ці цифри — це номери сторінок, на яких можна подивитися детальнішу карту тої ділянки Лондона. І вся книжка була великою картою Лондона, але в порізаному вигляді, аби можна було скласти її в книжку, і мені це сподобалося.

Але Вілсден-джанкшн не було на сторінках 42 й 43. Я знайшов її на сторінці 58, яка була одразу під сторінкою 42 в «НУМЕРАЦІЇ СТОРІНОК АТЛАСУ» і прилягала до сторінки 42. Я крутнувся навколо своєї осі на Вілсден-джанкшн, як я озирався, коли шукав вокзал у Свіндоні, але зробив це на карті своїм пальцем.

Переді мною зупинився чоловік із непарним взуттям і сказав:

— Яка важниця. Еге ж. Медсестри. Ніколи. Брехло кляте. Ото кляте брехло.

І він пішов геть.

Я тільки згодом знайшов Чаптер-роуд, оскільки її не було на сторінці 58. Вона була на сторінці 42 в квадраті 5С.

Ось якої форми були дороги між Вілсден-джанкшн і Чаптер-роуд:

А ось який у мене був маршрут:

Я піднявся сходами, пройшов мостом, просунув свій квиток у маленькі сірі ворота й вийшов на вулицю, а там були автобус і великий автомат із вивіскою, на якій було написано: «Англійські, Валлійські й Шотландські залізниці», але вона була жовта, і я роззирнувся навколо, і вже було темно й горіли яскраві вогні, а я давно не був надворі, тож мені стало зле. Я приплющив очі, аби бачити тільки свій маршрут на карті, а потім зрозумів, де дороги Стейшн-аппроуч і Оук-лейн, якими мені треба було йти.

Тож я пішов, але Шивон сказала, що мені не варто описувати все, що зі мною відбувалося, і я просто опишу речі, які були цікавими.

Тож я дістався Чаптер-роуд, 451, кв. С, Лондон, NW2 5NG, і дорога забрала в мене 27 хвилин, але коли я натиснув на кнопку біля надпису «Квартира С», то мені ніхто не відчинив і єдина цікава річ, яка трапилася дорогою, були 8 чоловіків у костюмах вікінгів, у них були шоломи з рогами, і вони кричали, але то були не справжні вікінги, оскільки справжні жили приблизно 2000 років тому, а також мені захотілося пісяти, тож я зайшов у провулок біля СТО під назвою «Бурдетт моторз», там було зачинено, і мені не подобалося це робити, але я не хотів знову напісяти в штани, а більше нічого цікавого не відбулося.

Тож я вирішив чекати й сподіватися, що Мати не поїхала на відпочинок, оскільки це могло б означати, що її не буде цілий тиждень, але я намагався про це не думати, оскільки не міг повернутися до Свіндона.

Я присів на землю за сміттєвими баками, які стояли в маленькому саду перед Чаптер-роуд, 451, кв. С, Лондон, NW2 5NG, і заліз під кущ. До саду зайшла пані, і вона несла маленьку коробку з металевими ґратками з одного боку та ручкою згори, у яких носять котів до ветеринарів, але я не побачив, чи був там кіт, а також у неї були туфлі на високих підборах, і вона мене не помітила.

А тоді почався дощ, я промок і став дрижати, оскільки мені було холодно.

Об 11:32 я почув голоси людей, які йшли вулицею.

— А мені діла нема до того, що ти думав. Йому, бачте, смішно, — сказав один голос, і він належав жінці.

— Джуді, слухай. Вибач мені, гаразд, — сказав другий голос, і він належав чоловікові.

— Тобі варто було про це подумати перед тим, як виставити мене круглою ідіоткою, — сказав голос, який належав жінці.

Голос тої жінки був голосом Матері.

До саду зайшла Мати, і з нею був містер Шиєрс, і другий голос належав йому.

Тоді я встав і сказав:

— Тебе не було дома, тож я став на тебе чекати.

— Крістофере, — вимовила Мати.

— Що за?.. — сказав містер Шиєрс.

— Крістофере, Крістофере, Крістофере, — сказала Мати й обхопила мене руками.

А я відштовхнув її, оскільки вона мене схопила, а мені це не сподобалося, тож я дуже сильно штовхнувся й упав.

— Якого біса тут коїться? — спитав містер Шиєрс.

— Вибач мені, Крістофере, я забула, — сказала Мати.

Я лежав на землі, а вона підняла праву руку й розвела пальці віялом, щоби я міг торкнутися них, але тоді я побачив, що Тобі втік із кишені, тож мені треба було його знайти.