А тоді я побачив іще один знак до гілки Бейкерлу, і він мав ось такий вигляд:

Я прочитав усі ці слова й знайшов Вілсден-джанкшн, тож я попрямував туди, куди вказувала стрілка, і дорога йшла ліворуч тунелем, а посередині тунель був розділений парканом, і люди, які йшли вперед, рухалися ліворуч, а назустріч їм рухалися люди праворуч, наче автомобільною дорогою. Тож я пішов лівою стороною тунелю, а він також завертав ліворуч, і там були ще одні ворота й знак гілка Бейкерлу та стрілка вниз до ескалаторів, тож мені довелося спускатися ескалаторами й триматися за гумове поруччя, але воно також рухалося, та я не падав, а люди стояли до мене впритул, і мені хотілося їх побити, аби вони пішли геть, але я не став нікого бити через попередження.

А тоді я опинився біля підніжжя ескалатора, і мені довелося стрибати, але я перечепився й штовхнув когось, а мені сказали: «Обережніше», а далі дорога роздвоювалася, і в один бік було написано: «Північний напрямок», і я пішов туди, оскільки Вілсден був у верхній частині карти, а згори на картах завжди північ.

Потім я опинився на іншій станції для потягів, але вона була малесенька, у тунелі, і там була лише одна колія, а стіни були викривлені й заклеєні великими рекламними плакатами, на яких було написано: «ВИХІД», «Лондонський музей транспорту», «Зупинись і подумай про невдалу кар’єру», «ЯМАЙКА», «Британська залізниця», «Не курити!», «Рухайтеся, Рухайтеся, Рухайтеся», «До станцій далі від Квінз-парк сідайте на перший потяг, виходьте на Квінз-парк і переходьте на інші гілки за потребою», «Гілка Гаммерсміт-енд-Сіті» та «Ти ближчий, ніж уся моя родина». І на цій маленькій станції було дуже багато людей, і вона була під землею, там не було вікон, і мені це не подобалося, але я знайшов місце для сидіння, а це була лава, і я сів з краю лави.

А тоді на маленьку станцію стало прибувати ще більше людей. На інший край лави хтось сів, і це була пані, у якої був чорний портфель, пурпурові туфлі та брошка у формі папуги.

На цій маленькій станції ставало дедалі більше людей, навіть більше, ніж на великому вокзалі. А потім я не зміг бачити стіни через натовп, і хтось торкнувся пальтом мого коліна, мені стало зле, і я почав дуже голосно стогнати, і пані на іншому кінці лави встала й більше туди ніхто не сідав. І я почувався так, як тоді, коли хворів на грип, і мені доводилося цілий день лежати в ліжку, усе боліло, і я не міг ходити, їсти, говорити, спати чи займатися математикою.

А потім пролунав такий звук, наче хтось бився на мечах, і на мене дмухнув сильний вітер, а потім щось заревіло, і я заплющив очі, а тоді ревіння стало гучнішим, і я дуже голосно застогнав, але не зміг відгородитися від цього звуку, і я думав, що ця маленька станція зараз обвалиться або що десь починається сильна пожежа і я помираю. А потім ревіння перетворилося на клацання й рипіння, тоді почало затихати й зникло, але я тримав очі заплющеними, оскільки так почувався безпечніше, коли не бачив, що відбувалося.

Потім я знову почув, що люди рухаються, оскільки стало тихіше. І я розплющив очі, але спочатку нічого не побачив, оскільки навколо було забагато людей. Я побачив, що вони сідають на потяг, якого раніше на станції не було, і саме цей потяг видавав оте ревіння.

Моїм обличчям струменів піт, волосся було мокре, і я скиглив, а не стогнав, видавав інші звуки, як собака, який забив собі лапу, і я почув ці звуки, але спочатку не зрозумів, що це я.

Потім двері потяга зачинилися, потяг рушив із місця й знову заревів, але цього разу не так гучно, повз мене проїхали 5 вагонів і зникли в тунелі на іншому кінці маленької станції, і знову стало тихо, а всі люди прямували в тунелі, які виводили з маленької станції.

Я тремтів і мені хотілося повернутися додому, а потім я зрозумів, що мені не можна жити вдома, оскільки там жив Батько, а він збрехав і вбив Веллінгтона, а це означало, що там більше не було мого дому, тепер мій дім був на Чаптер-роуд, 451, кв. С, Лондон, NW2 5NG, і це мене лякало, оскільки це була неправильна думка, як-то: «Як би мені хотілося опинитися вдома», оскільки мій мозок не працював належним чином.

Потім на маленьку станцію знову зайшли люди, утворився натовп, знову залунало ревіння, і я заплющив очі. Я пітнів, мені було зле, і я знову почувався так, наче в грудній клітці роздувається повітряна куля, і вона була така велика, що мені стало важко дихати. Потім люди зайшли в потяг і маленька станція знову спорожніла. Тоді знову наповнилася людьми й приїхав ще один потяг із таким самим ревінням. І це було дуже схоже на той випадок, коли я захворів на грип, оскільки мені хотілося, аби це все припинилося, як можна витягнути штекер комп’ютера з розетки на стіні, коли він зависає, і мені хотілося заснути, аби мені не треба було думати, оскільки єдине, про що я міг думати, — це про те, як сильно мені болить, і в моїй голові не лишалося місця для інших думок, але я не міг заснути, тож довелося просто сидіти на місці, чекати й потерпати від болю.

223

А ось іще один опис, оскільки Шивон сказала, що мені слід робити описи, тож зараз я опишу рекламу, яка була на стіні маленької станції, навпроти лави, на якій я сидів, але я запам’ятав її не повністю, оскільки думав, що помираю.

Ось що було написано в рекламі:

МРІЙТЕ про відпочинок,

мисліть як КУОНІ

в МАЛАЙЗІЇ,

а за надписом була велика фотографія з двома орангутангами, вони гойдалися на гілках, за ними виднілося дерево, але листя було нечітке, оскільки фотоапарат сфокусувався на орангутангах, а не на листі, а орангутанги рухалися.

Слово «орангутанг» походить від малайського орангутан, що означає «лісова людина».

А реклама — це картинки або телевізійні передачі, які спонукають вас купляти речі, наприклад машини й кросівки, або користуватися послугами певного інтернет-провайдера. А ця реклама спонукала поїхати на відпочинок до Малайзії. Малайзія розташована в Південно-Східній Азії й складається з Малайського півострова, Сабаха, Саравака й Лабуана, зі столицею Куала-Лумпур і найвищою точкою на горі Кінабалу, що на висоті 4101 метр, але цього в рекламі не було.

А Шивон сказала, що люди їздять на відпочинок, аби побачити щось нове й розслабитися, але від цього я би не розслабився, а щось нове можна побачити, якщо дивитися на землю під мікроскопом або креслити тривимірний об’єкт, коли 3 круглі стрижні однакової товщини перетинаються під прямими кутами. І на мою думку, в одному будинку може бути стільки речей, що підуть роки на те, щоби всіх їх осмислити належним чином. А також якась річ може зацікавити не через те, що вона нова, а через те, що про неї подумали по-новому. Наприклад, Шивон показала мені, що як намочити пальця й провести ним по склу, то пролунає мелодійний звук. І в різні склянки можна налити різну кількість води, і вони будуть видавати різні ноти, оскільки мають те, що називають, «резонансну частоту», і на них можна зіграти мелодію «Три сліпі миші». І в багатьох людей є вдома тонкі склянки, але вони не знають, що так можна робити.

У рекламі було написано:

Малайзія — справжня Азія!

Вас збуджують запахи й видовища, і ви розумієте, що опинилися в країні контрастів. Вас ваблять традиції, природа й національна еклектика. Ваші спогади повняться днями, які проведено в містах і заповідниках, і довгими приємними годинами, проведеними на пляжі. Ціна від £575 на одного.

Дзвоніть нам за номером: 01306 747000, зверніться в турфірму або побачте цілий світ на сайті www.kuoni.co.uk.

Погляньте на світ по-новому.

І там були ще 3 дуже маленькі фотографії, на яких було зображено палац, пляж і палац.

А ось який вигляд мали орангутанги: