— Як робота? — запитала Черрі.

— О, ти б бачила ці черги в суботу. Ми розпродали всі одноразові набори для пікніків, а я говорила їм, що знадобиться більше.

— Їм слід було прислухатися до тебе.

— Авжеж, — задоволено відповіла Венді.

— Як давно ти вже там працюєш?

— Ну, я влаштувалася туди, коли тобі було лише два рочки, оскільки ми потребували грошей, — почала Венді, і Черрі, яка вже чула цю історію раніше, усвідомила, що просто чекає на кульмінацію.

— Це мала бути робота не на весь день, і починала я з каси, просуваючись кар’єрними сходинками. Коли твій тато помер, узяла більше змін. Я була старанним та надійним працівником. Не однією з тих, кому потрібно зникнути, щоб відвести собаку до ветеринара чи для чогось там іще. Хай там як, а у вересні вже буде двадцять три роки. — Венді гордо всміхнулася, на якусь мить занурившись у власні досягнення.

Черрі вважала, що не могло бути нічого гіршого, аніж застрягнути в гігантському магазині, наповненому людьми, які штовхали перед собою великі залізні візки на колесах, і впродовж двадцяти трьох років потайки мріяти про посаду начальника відділу, і що це точно не можна назвати успіхом. Звісно ж, вона за цей час уже очолювала б цілий округ чи щось іще, однак ці думки наганяли на неї сум, тож вона викинула їх із голови.

— Хороше трапляється з тими, хто важко працює, розумієш? Наприклад, коли ти отримуєш підвищення та премію.

— Як там Голлі?

— Не дуже. Її дочка пішла на прослуховування в «Х-фактор», однак із тріском провалилася. Очевидно, вони розкритикували її. Голлі дуже засмутилася через це. — Венді нахилилася вперед і поплескала Черрі по коліні. — Не думай про все це. А як у тебе справи? Я й досі не можу повірити, що моя дочка нарешті знайшла гідну роботу! У нерухомості завжди крутяться гроші, — глибокодумно промовила вона, хоча радше висловлювала загальноприйняту думку, аніж говорила з власного досвіду.

Нарешті Черрі змогла всміхнутися, хоча й не збиралася вдаватися в деталі.

— Добре, насправді просто прекрасно. Зараз це приносить мені задоволення.

— Що ж, чудово. Я завжди знала, що ти зробиш усе правильно. Ти була розумницею в родині. Тож чим ти займаєшся? Продаєш шикарні будинки?

— Здебільшого так. А іноді здаю їх в оренду.

— Б’юся об заклад, що вони деруть там таку ціну, правда ж? За скільки я змогла б здати свою квартиру у ла-ла-ленді?

— Ну, так одразу й не скажеш, однак на твоєму поверсі десь за три тисячі.

— Три тисячі за місяць!

— За тиждень.

На обличчі Венді з’явився такий здивований, ошелешений вираз, що Черрі почала хихотіти. Вона не могла з цим нічого вдіяти, хоча й не хотіла глузувати зі своєї матері, однак коли у Венді відвисла щелепа й вона завмерла, це виглядало просто кумедно.

Венді повільно закрила рот.

— Господи Боже, — а потім, здогадавшись про те, як вона, напевно, виглядала, теж почала сміятися, а через якийсь час, коли вони глянули одна на одну, це викликало ще більший напад сміху. Це був один із тих рідкісних моментів, коли вони змогли порозумітися, просто пожартувавши. Венді була задоволена тим, що вони, здавалося, зійшли на безпечну тему, і несподівано їй дещо спало на думку: — Слухай, наступного тижня мені змінили розклад. У вівторок вихідний. Можливо, я могла б приїхати, ми б зустрілися й пообідали десь разом?

Черрі швидко все обміркувала й напружилася.

— У мене буде лише півгодини.

— Це незаконно!

— Усе добре…

— Ні, ти маєш право на годину обіду. Це закон. Мені слід поговорити про це з твоїм босом.

— Мамо, облиш.

— Ні…

— Мамо, будь ласка!

Венді замовкла. На секунду.

— Вони хоч гарно тобі платять?

— Мамо!

— От тільки ти ніколи не вміла розпоряджатися грішми, завжди розтринькуєш на дрібниці.

Черрі поперхнулася чаєм, розбризкавши трохи на кремовий шкіряний диван.

— І не дивися на мене так. Ти пустила на вітер свої заощадження, витративши їх на поїздку до Австралії.

— Робота на літо. Культурний досвід. — Вона роззиралася довкола в пошуках чогось, чим можна було б витерти розлитий чай, і знайшла паперові серветки «Kleenex Collection» із зображенням водяних лілій на коробці. Їх оформили спеціально на прохання домогосподарок, які вважали, що коробка з носовичками обов’язково має вписуватися в інтер’єр. Якусь секунду вона вагалася, не бажаючи витягувати серветку, наче це була люб’язна пропозиція відьми, яка ув’язнить тебе у своєму лігві, варто тобі лише скуштувати. Вона нагадала собі, що якщо коли-небудь втратить роботу, ця квартира — єдине місце, куди вона зможе повернутися. Така безвихідь налякала її.

— Ти б могла вкласти їх у щось, — продовжувала Венді. — У преміальні облігації, наприклад.

— Мамо, за преміальні облігації не платять відсотків.

— Так, але в них кращі шанси, аніж у лотереї.

Черрі стиснула зуби й вирішила не вказувати на й без того очевидне. Замість цього вона сказала:

— Ну, а що б ти зробила? Якби виграла?

— Поїхала б у довгу відпустку. Узяла б із собою Голлі. Це її трохи втішило б.

— Ти б переїхала?

— Неподалік від річки Вондл побудували такі милі будиночки.

Черрі роздратовано скрикнула:

— Мамо, ти ж знаєш, що можеш поїхати з Кройдона!

— Ніколи. Я тут народилася. Це в моїй крові. Немає кращого місця за те, з яким я пов’язана.

Така заява занепокоїла та знову роздратувала Черрі, і їй захотілося, щоб цей вечір швидше закінчився. Вона думала про те, що сьогодні могла б сидіти в красивому будинку Кавендішів. Їй так хотілося прийняти запрошення Лаури на вечерю, однак вона знала, що скасувати запланований візит до матері було б надто складно. Це лише подовжило б страждання: їй усе одно довелося б шукати іншу дату.

Черрі вже придумала привід, щоб піти раніше, і ще до приїзду повідомила матері, що домовилася про зустріч із друзями. Вона потайки поглядала на свій годинник. Уже через десять хвилин можна починати збиратися. Кройдон розташовувався так далеко, що на те, щоб дістатися до іншої частини Лондона, знадобилася б ціла вічність. Насправді ж вона збиралася повернутися додому й вибрати, що одягне завтра — це вбрання мало пасувати й для вечора. Це мало бути щось доречне для «вечері» з містером та місіс Кавендіш («вечеря» — звучить не так уже й погано). Даніель казав не перейматися вбранням, але це було просто смішно.

— А може, я виграла б достатньо, щоб купити один із тих маєтків у Веб Естейт.

Черрі напружилася.

— Від Ніколаса щось чути? — спитала Венді, намагаючись говорити невимушено.

— Ні.

— Чого й варто було очікувати.

Вона говорила так упевнено, наче її підозри підтвердилися, і це змусило Черрі насторожитися.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти знаєш, що він був трохи іншим, хіба не так?

— Іншим у чому? — загрозливо запитала Черрі.

— Що ж, — знервовано почала Венді, — він був багатий, у нього інше життя, про яке ми насправді нічого не знаємо. — Венді стиснула руку дочки, бажаючи втішити, щоб Черрі змогла відпустити його, а вона — знову привітати її в їхньому клубі взаємної підтримки, однак Черрі несвідомо відсахнулася від неї. Її охоплювали гнів та гордість. Навіть її мати думає, що вона не гідна тієї ліги. Було так неправильно, так неймовірно смішно вважати, що ти не можеш бути ні з ким іншим, що вони кращі лише тому, що мають гроші.

— Ти ж не засмучуєшся, правда?

— Ні.

— От тільки…

— Що?

— Ти могла цього й не бачити… — Венді підтягла до себе місцеву газету й розгорнула її на весільній рубриці. Черрі побачила усміхнене обличчя Ніколаса поруч із тією блондинкою з бару, яка була вбрана в тіару та білу сукню. Вони аж світилися єдністю. Черрі завмерла й змусила себе не показувати жодних емоцій, окрім байдужості. Вона дивилася на фото, шукаючи ознак того, що Ніколас думав про неї, що цей шлюб із — Черрі прочитала її ім’я — Габріелою Кларою Батлер Освальд був укладений під тиском його батьків, що в нього просто не було іншого вибору, якщо тільки він хотів отримати бізнес свого батька. Їй здалося, що в його усмішці було ледь помітне напруження, але потім вона збагнула, що це могла бути звичайна реакція на постійну увагу весільного фотографа — кадр за кадром. Черрі відштовхнула газету.