Для функціонування складних комерційних систем просто необхідно мати той чи інший різновид грошей. У грошовій економіці шевцеві потрібно знати лише ціни, встановлені на різні моделі взуття, – а не запам’ятовувати курси обміну взуття на яблука або кіз. Гроші також звільняють яблучника від потреби шукати шевця, який любить яблука, тому що гроші подобаються всім та завжди. Це є, можливо, базовою якістю людини. Одні завжди прагнуть грошей, бо інші також завжди прагнуть грошей, а це означає, що гроші можна обміняти на все, що ви хочете або чого потребуєте. Швець завжди охоче візьме ваші гроші, бо, чого б він насправді не хотів – яблук, кіз чи розлучення, – він зможе отримати це в обмін на гроші.

Гроші, таким чином, є універсальним засобом обміну, що уможливлює конвертацію майже всього в майже все інше. Коли демобілізований солдат оплачує навчання в коледжі тим, що заробив на військовій службі, м’язи конвертуються в мізки. Коли барон продає свою власність для матеріальної підтримки васалів, земля конвертується у вірність. Коли лікар використовує свій гонорар, щоби найняти адвоката або підкупити суддю, здоров’я конвертується в правосуддя. Можливо навіть конвертувати секс у спасіння, як робили проститутки ХV століття, коли спали з чоловіками за гроші, на які потім купували індульгенції від католицької церкви.

Ідеальні різновиди грошей дозволяють людям не просто конвертувати одну річ в іншу, але й зберігати накопичені багатства. Звісно, існує багато цінностей, які зберегти не вдасться, – приміром час або красу. Деякі речі можна зберегти лише на короткий час – приміром полуниці. Інші ж речі є довговічнішими, але займають багато місця та потребують дорогих пристосувань та догляду. Зерно можна зберігати роками, але треба збудувати величезні зерносховища, а потім боронити їх від пацюків, плісняви, повені, пожежі та крадіїв. Гроші ж, чи то кольорові папірці, чи то комп’ютерні дані, чи то мушлі каурі вирішують ці проблеми. Мушлі каурі, зокрема, не гниють, не приваблюють пацюків, можуть перенести пожежу та достатньо компактні, щоби замкнути їх у сейф.

Для використання накопичених багатств просто зберігати їх замало. Дуже часто їх потрібно транспортувати з місця на місце. При цьому деякі форми багатств, приміром нерухоме майно, взагалі не можна транспортувати. Такі продукти, як пшениця та рис, транспортувати можна, але доволі складно. Уявіть собі багатого селянина, який живе в місцевості, де немає грошей, а потім вирішує переїхати до віддаленої провінції. Його багатство складається переважно з будинку та затоплених рисових полів. Цей селянин не може взяти з собою будинок або рисові поля. Він міг би обміняти їх на тонни рису, але перевезти цей рис дуже обтяжливо та дорого. Гроші вирішують цю проблему. Селянин може продати свою власність в обмін на мішечок мушель каурі, які легко відвезти або віднести, куди б він не зібрався.

Оскільки гроші дозволили легко та дешево конвертувати, зберігати та транспортувати накопичені багатства, вони зробили надзвичайно важливий внесок у появу складної комерційної мережі та динамічних ринків. Без грошей комерційні мережі та ринки були б приречені залишатись дуже обмеженими з точки зору розміру, складності та динамізму.

Як працюють гроші?

Мушлі каурі та долари мають цінність лише в нашій спільній уяві. Їхня вартість не закладена в хімічній будові, кольорі чи формі мушель та паперу. Іншими словами, гроші не є матеріальною реальністю – вони є психологічною концепцією. Вони працюють, конвертуючи матерію в свідомість. Але чому їм це вдається? Чому всі готові обміняти чудовий посівний рис на жменьку ні до чого не придатних каурі? Чому люди готові смажити гамбургери, продавати страхові поліси або доглядати за трьома плаксивими шмаркачами, якщо за всі зусилля отримають лише кілька кольорових папірців?

Люди готові робити такі речі тому, що вірять у витвори своєї колективної уяви. Віра – це матеріал, з якого карбуються всі різновиди грошей. Коли багатий селянин продавав своє майно за мішечок каурі та вирушав із ними до іншої провінції, він вірив, що після досягнення пункту його призначення інші люди будуть готові продати йому рис, будинок та поля в обмін на ці мушлі. Відповідно, гроші являють собою систему взаємної віри, і неабияку: гроші є найбільш універсальною та найбільш ефективною системою взаємної віри, винайденою за всю історію людства.

В основі створення цієї довіри лежала дуже складна та довговічна мережа політичних, соціальних та економічних стосунків. Чому людина вірить у мушлі каурі, золоту монету або долар? Тому, що в них вірять її сусіди. Її сусіди вірять у них тому, що вона вірить у ці речі. А ми всі віримо в них тому, що в них вірить наш король та вимагає їх у вигляді податків, а також тому, що в них вірить наш священик та вимагає їх у вигляді десятини. Візьміть у руки банкноту в один долар та подивіться на неї уважно. Ви побачите, що це – просто шматочок кольорового паперу з підписом міністра фінансів США на одному боці та гаслом «Ми віримо в Бога» на іншому. Ми приймаємо долар у платню тому, що віримо в Бога та міністра фінансів США. Саме вірою пояснюється, чому наші фінансові системи так тісно пов’язані з нашими політичними, соціальними та ідеологічними системами, чому фінансові кризи часто спричинюються політичними подіями та чому ціна акцій на фондовому ринку може підніматись або опускатись, залежно від самопочуття трейдерів певного ринку.

Спочатку, коли були створені перші версії грошей, люди не мали віри такого роду, тому доводилося призначати «грошима» речі, що мали справжню внутрішню цінність. Яскравим прикладом є перші відомі гроші в історії – шумерські ячмінні гроші. Виникли вони В Давньому Шумері приблизно 3 тисячі років до нашої ери, у той самий час, у тому самому місці та за тих самих обставин, що й письмо. Як письмо з’явилося у відповідь на потреби покращити управлінську діяльність, так і ячмінні гроші виникли у відповідь на потреби покращити економічну діяльність.

Ячмінні гроші являли собою просто ячмінь – фіксовані обсяги ячмінного зерна, які використовувались як універсальний засіб оцінки та обміну всіх інших товарів та послуг. Найпоширенішою мірою була сила, що дорівнювала приблизно одному літру. Було налагоджено масове виробництво стандартних чаш місткістю одна сила, тому, коли люди хотіли щось купити чи продати, відміряти потрібний обсяг ячменю було нескладно. Заробітна платня теж встановлювалася та виплачувалась у силах ячменю. Робітник отримував 60 сил на місяць, робітниця – 30. Майстер міг заробляти від 1,2 до 5 тисяч сил. Звісно, навіть найненаситніший майстер не міг з’їсти 5 тисяч літрів ячменю на місяць, але він міг використати те, що не з’їв, для купівлі решти товарів – олії, кіз, рабів та ще чогось поїсти, крім того ячменю.[62]

Навіть попри те, що ячмінь має внутрішню цінність, було нелегко переконати людей використовувати його більше як гроші, ніж як просто ще один товар. Щоби зрозуміти причину цього, просто задумайтесь, що могло б статись, якби ви приперли повний мішок ячменю до свого місцевого торгівельного центру та намагалися купити за нього сорочку чи піцу. Продавці, мабуть, покликали б охорону. Проте побудувати віру в ячмінь як перший платіжний засіб було порівняно легко, бо ячмінь має природну біологічну цінність. Люди можуть його з’їсти. З іншого боку, ячмінь було складно зберігати та транспортувати. Справжній прорив в історії монетарної системи стався, коли люди почали вірити в гроші, що не мали природної цінності, але які було легше зберігати та транспортувати. Такі гроші з’явилися в Давній Месопотамії в середині ІІІ тисячоліття до нашої ери. Це був срібний шекель.

Срібний шекель був не монетою, а шматочком срібла вагою 8,33 грами. Коли Кодекс Хаммурапі проголосив, що знатний чоловік, який вбив рабиню, повинен сплатити її власникові двадцять шекелів срібла, це означало, що він мав сплатити 166 грамів срібла, а не двадцять монет. Більшість монетарних термінів у Старому Заповіті означають, скоріше, міри срібла, а не монети. Брати Йосипа продали його ізмаїльтянам за 20 срібняків, або 166 грамів срібла (за ціною рабині – зрештою, він був іще юнаком).