Протягом багатьох тисяч років філософи, мислителі та пророки ганьбили гроші, називаючи їх коренем усього зла. Хай там як, гроші також являють собою апогей людської толерантності. Гроші є неупередженішими за мови, державні закони, культурні норми та правила, релігійні вірування та соціальні звички. Гроші – єдина створена людьми система довіри, що здатна перекинути місток майже через будь-яку культурну прірву та нікого не дискримінує на підставі релігії, статі, раси, віку чи сексуальної орієнтації. Завдяки грошам, навіть люди, які не знають та не довіряють один одному, можуть, однак, ефективно співпрацювати.

Ціна грошей

Гроші базуються на двох універсальних принципах:

a. Універсальної конвертованості: гроші є чудовим алхіміком, який легко перетворює землю на вірність, здоров’я – на правосуддя, а насильство – на знання.

б. Універсальної довіри: гроші є чудовим посередником, який легко дозволяє будь-яким людям співпрацювати один з одним у будь-якому проекті.

Ці принципи уможлививли ефективну співпрацю мільйонів чужих людей у сфері торгівлі та промисловості. Між тим ці, здавалося б, невинні принципи мають і темний бік. Коли все можна конвертувати та коли віра залежить від анонімних монет та мушель каурі, це розмиває місцеві традиції, близькі стосунки та людські цінності, витісняючи їх холодними законами попиту та пропозиції.

Людські громади та родини завжди базувалися на вірі в «безцінні» речі, такі як честь, вірність, моральність та любов. Речі, які лежать за межами ринкової сфери, не можна купити або продати за гроші. Навіть якби ринок запропонував гарну ціну, деякі речі просто не можна робити. Батьки не повинні продавати своїх дітей у рабство, набожні християни не повинні чинити смертельний гріх, вірний лицар ніколи не повинен зраджувати свого лорда, а родові племінні землі не можна продавати іноземцям.

Натомість гроші завжди намагалися прорватися крізь ці бар’єри, як вода просочується крізь тріщини в греблі. Батьки опускалися до продажу одних своїх дітей у рабство, щоби купити їжу для інших. Набожні християни вбивали, крали та займалися перелюбом – а потім на прибутки купували прощення церкви. Амбітні лицарі розпродували своє вірнопідданство тим, хто дасть найкращу ціну, підтримуючи вірність власних прибічників дзвінкою монетою. Племінні землі продавали іноземцям з іншого кінця світу, аби лише придбати вхідний квиток до світової економіки.

Гроші мають іще темніший бік. Хоча вони будують універсальну віру між чужими людьми, ця віра вкладається не в людей, громади або сакральні цінності, а в самі гроші та безликі системи, що стоять за ними. Ми не віримо незнайомцеві або найближчому сусідові, а віримо монетам, які вони мають. Якщо монети в них закінчаться, закінчиться й наша віра. Гроші рвуть греблі спільноти, релігії та держави, і світ ризикує стати одним великим та доволі безсердечним ринком.

Таким чином, економічна історія людства є доволі непростою. Люди покладаються на гроші для полегшення співпраці з незнайомцями, але бояться, що гроші спотворять людські цінності та дружні стосунки. З одного боку, люди добровільно руйнують звичні греблі, що так довго стримували просування грошей та комерції. При цьому вони зводять нові греблі для захисту суспільства, релігії та свого середовища існування від поневолення ринковими силами.

У наші дні заведено вірити, що ринок завжди превалює і що греблі, зведені царями, священиками та громадами, не можуть довго стримувати приплив грошей. Таке припущення є наївним. Жорстокі воїни, релігійні фанатики та небайдужі громадяни вже не раз примудрялися перемогти жадібних до грошей торговців та навіть змінити форму економіки. Тому об’єднання людства неможливо зрозуміти як суто економічний процес. Щоб зрозуміти, як тисячі ізольованих культур протягом тривалого часу об’єднувалися заради створення сучасного глобального села, необхідно враховувати роль золота та срібла, але не можна відкидати й не менш ключову роль сталі.

11. Імперські бачення

Давні римляни іноді зазнавали поразок. Як і правителі більшості великих імперій в історії людства, вони могли програти битву за битвою, але потім все одно виграти війну. Адже імперія, що не здатна витримати удару та встояти після нього, насправді не є імперією. Проте навіть римлянам було важко перетравити новини, що надходили з Північної Іберії в середині ІІ століття до нашої ери. Маленьке, мало кому відоме гірське містечко під назвою Нумансія, населене тубільними кельтами, насмілилося скинути римське ярмо. На той час Рим був беззаперечним володарем усього середземноморського басейну, перемігши Македонську та Селевкідську імперії, підкоривши горді міста-держави Греції та перетворивши Карфаген на руїни. На своєму боці нумансійці не мали нічого, крім палкої любові до свободи та суворої місцевості. А проте вони змушували здаватися або відступати з ганьбою легіон за легіоном.

Урешті-решт, у 134 році до нашої ери римлянам урвався терпець. Сенат вирішив відправити розібратися з нумансійцями Сципіона Еміліана Африканського, видатного римського полководця та людину, яка зрівняла з землею Карфаген. Йому підпорядкували велику армію з понад 30 тисяч солдатів. Сципіон, який поважав бойовий дух та військові вміння нумансійців, вирішив не марнувати життя своїх солдатів у відкритому наступі. Замість цього він оточив Нумансію лінією фортифікацій, цілком відрізавши містечко від зовнішнього світу. Всю роботу за нього зробив голод. Пройшов понад рік, і запаси їжі в супротивника вичерпалися. Коли нумансійці усвідомили, що всі надії втрачено, вони спалили своє містечко дощенту. За римськими підрахунками, більшість із них вбили себе самі, аби лише не потрапити в рабство до римлян.

Що ж було далі? Спливло багато років, і Нумансія стала символом іспанської незалежності та хоробрості. Мігель де Сервантес, автор роману «Дон Кіхот», написав п’єсу під назвою «Облога Нумансії», що закінчується не лише руйнуванням містечка, а й баченням майбутньої величі Іспанії. Поети складали оди її відважним захисникам, а художники створювали величні зображення тієї облоги на полотнах. У 1882 році руїни Нумансії були проголошені національною пам’яткою та стали місцем паломництва для іспанських патріотів. У 1950 – 1960-х найпопулярніші комікси в Іспанії були не про Супермена та Спайдермена – вони розповідали про пригоди Ель Джабато, вигаданого античного іберійського героя, який боровся проти римських пригноблювачів. По сьогодні давні нумансійці є для іспанців взірцями героїзму та патріотизму, покликаними стати рольовими моделями для молодих людей країни.

При цьому цікаво, що іспанські патріоти прославляють нумансійців іспанською – мовою романської групи, що походить від рідної для Сципіона латини. Нумансійці ж розмовляли нині мертвою та втраченою кельтською мовою. Сервантес написав свою п’єсу латиницею та в стилі греко-римських художніх творів. У Нумансії взагалі не було театрів. Крім того, іспанські патріоти, які так захоплюються героїзмом нумансійців, зазвичай є вірними послідовниками римо-католицької церкви – не пропустіть перше слово, – церкви, голова якої все ще сидить у Римі й до Бога якої звертаються латиною. Так само й сучасні іспанські закони походять від римського права, іспанська політика побудована на римській спадщині, а іспанська кухня й архітектура значно більше завдячують римлянам, аніж іберійським кельтам. Насправді, сьогодні від Нумансії не залишилося нічого, крім руїн. Навіть розповіді про неї дійшли до нас лише завдяки записам римських істориків. Вони просто відповідали смакам римської публіки, яка отримувала задоволення від байок про свободолюбивих варварів. Перемога Риму над Нумансією була настільки цілковитою, що переможці привласнили саму пам’ять про переможених.

Нам сьогодні такі розповіді не дуже до вподоби. Ми полюбляємо бачити, як перемагають слабші. Але в історії немає справедливості. Більшість культур минулого раніше чи пізніше ставали здобиччю армій якоїсь безжальної імперії, яка прирікала їх на забуття. Імперії теж, зрештою, падали, але зазвичай залишали по собі багату та живучу спадщину. Майже всі люди в ХХІ столітті є нащадками тієї чи іншої імперії.