— Сенді, як там твоє нічого? — спитав Бадді.

Цей дотеп зустріли послужливим сміхом з «камаро». З Бадді приїхали Дон Ванденберг, Канючі Велч і Річі Трелоні; винюхавши грам коксу й чекаючи нагоди дозаправитися шістьма пляшками «Техаської викрутки», які наготував для них Бадді, вони чулися кльово та супер-дупер. А приїхали вони вжарити брудне буґі на «плімуті» Арні Каннінґема.

— Чуваки, якщо вас зловлять, я вилечу з роботи, — нервово промовив Сенді. Він єдиний з-поміж усіх був тверезий, мов скельце, і шкодував, що взагалі пробовкався про те, що Каннінґем паркує тут свою тарадайку. Думка про те, що він може ще й у тюрягу за це попасти, на щастя, не відвідала його мозок.

— Якщо ти чи хтось із твоїх МісіясракаНеможливих поліцаїв упіймається, Секретар зніме з себе відповідальність за твоє йобане життя, — озвався Канючі із заднього сидіння, і вся компанія знову зареготала.

Сенді роззирнувся в пошуках інших машин — свідків, — але літаків за розкладом не мало бути ще понад годину й паркувальний майданчик був порожній, мов гори на Місяці. Погода стала дуже холодною, і вітер, гострий, як лезо нової бритви, стогнав на злітних смугах і руліжних доріжках та тужливо підвивав між рядами порожніх авто. Угорі ліворуч від будки неспокійно розгойдувався вперед і назад знак «Apco».

— Смійся-смійся, дебіл, — сказав Сенді. — Я вас не бачив, та й по всьому. Якщо вас зловлять, я скажу, що посрати ходив.

— Господи, ти як дитя мале, — Бадді подивився на нього зажурено. — Ніколи не думав, що ти, Сенді, такий жовторотий. Чесно.

— Гав! Гав! — загавкав Річі, і це знову супроводжувалося сміхом. — Перекотися на спину, Сенді, і вдай мертвого для Татка Ворбакса!

Сенді почервонів.

— Начхати, — сказав він. — Просто будьте обережні.

— Будемо, чувак, — чесно пообіцяв йому Бадді. Ще раніше він відклав сьому пляшку «Техаської викрутки» й пристойну порцію нюхальних солодощів, тож тепер простягнув усе це добро Сенді. — На. Відірвися.

Сенді мимоволі розплився в усмішці.

— Гаразд, — сказав він і, щоб вони не думали, буцімто він кайфоломщик, додав: — Відірвіться там.

Посмішка Бадді пожорсткішала, стала металевою. Світло в очах згасло, вони потьмяніли, зробилися мертвими й лячними.

— О, ми відірвемося, — сказав він. — Відірвемося.

«Камаро» заїхав на паркувальний майданчик. Деякий час Сенді ще міг простежити за його просуванням у глибину за рухомими задніми фарами, та потім Бадді їх погасив. Гурчання мотору крізь подвійні глушники, запаковані у скловату, кілька секунд ще доносив вітер, та потім і цей звук стих.

Сенді висипав кокс на столик біля портативного телевізора і винюхав його через згорнуту в трубочку доларову банкноту. Потім відкоркував «Техаську викрутку». Він знав, що за пияцтво на робочому місці його теж можуть поперти, але не надто цим переймався. Бути п’яним було краще, ніж сіпатися від кожного звуку й виглядати один із двох сірих автомобілів служби безпеки аеропорту.

Вітер віяв у його бік, і він чув — забагато чув.

Дзенькіт розбитого скла, приглушений сміх, гучний металевий брязь.

Знову розбивання скла.

Пауза.

Тихі голоси, що дрейфували до нього з потоком холодного вітру. Окремі слова він розібрати не міг, вони звучали спотворено.

Аж раптом досконалою автоматною чергою пішли удари; Сенді здригнувся від цих звуків. Знову в темряві задзеленчало розбите скло, і метал брязкав, падаючи на асфальт — хром чи ще щось таке, вирішив Сенді. Він зловив себе на думці, що хай би Бадді привіз більше коксу. Кокс якось завжди підбадьорював, а йому б зараз трохи підбадьорення не завадило. Судячи зі звуків, там, на дальньому кінці майданчика, відбувалась якась жахлива хрінь.

А потім гучніший голос, наполегливий і командирський. Точно Бадді:

— Зроби це туди!

Заперечливе бурмотіння.

Знову Бадді:

— Про це не думай! На приладову панель, я сказав!

Знову бурмотіння.

— Та мені насрати! — крикнув Бадді.

І чомусь це викликало приглушений сміх.

Спітнівши попри різучий холод, Сенді раптом зачинив скляне віконце й різко клацнув кнопкою, вмикаючи телевізор. Зробив довгий ковток, кривлячись від важкого смаку дешевого вина, змішаного з фруктовим соком. Йому це пійло було не до душі, але «Техаську викрутку» вони всі пили, коли не дудлили пиво «Айрон Сіті», і що він мав робити? Показати, що він кращий од них, чи що? За це б його рано чи пізно притиснули. Скигліїв Бадді не любив.

Він надпив і одразу ж відчув, що трохи полегшало. Чи принаймні трохи п’янішим став. Коли одна з машин служби безпеки таки проїхала, він навіть оком не змигнув. Коп привітався з Сенді помахом руки. Сенді теж підняв руку, спокійний і такий незворушний, як треба.

Приблизно через чверть години після того, як синій «камаро» поїхав у глибину майданчика, він з’явився знову, цього разу — на смузі виїзду. За кермом, спокійний і розслаблений, сидів Бадді, а між ніг у нього стирчала пляшка «Викрутки», на три чверті порожня. Він усміхався, і Сенді занепокоєно відзначив, які в нього налиті кров’ю і стрьомні очиська. Не лише через вино, і не лише через кокс. Ніхто не смів зайобувати Бадді Реппертона; в усякому разі, Каннінґем побачить це на власні очі.

— Мій добрий друже, усе залагоджено, — сказав Бадді.

— Добре, — Сенді спробував вичавити з себе усмішку. Вона вийшла трохи немічною. Жодних почуттів: ні поганих, ні добрих, — він до Каннінґема не мав, та й уява в нього була не особливо багатою, але він чудово здогадувався, що відчує Каннінґем, коли побачить, що сталося з його дорогоцінною реставрацією червоно-білого «плімута», у яку так багато праці було вкладено. Та все ж то було діло Бадді, не його.

— Добре, — повторив він.

— Труси не загуби, чувак, — сказав Річі й захихотів.

— Звісно, — пообіцяв Сенді. Він радів, що вони вже їдуть. Може, після цього він не зависатиме так часто в «Щасливому газі» Ванденберга. Може, після цього йому не хотітиметься. То була серйозна херня. Занадто серйозна. А ще йому, може, на вечірні курси якісь варто податися. Доведеться покинути цю роботу, але це не так уже й погано. Херова й нудна робота.

Бадді все ще дивився на нього, з тією жорсткою придуркуватою посмішкою, і Сенді зробив великий ковток «Техаської викрутки». І мало не виблював. На секунду уява намалювала йому, як він ригає в підняте догори обличчя Бадді, і його неспокій переріс у дикий жах.

— Якщо за це візьмуться копи, — сказав Бадді, — ти нічого не знаєш, ти нічого не бачив. Як ти й казав, о пів на десяту тобі припекло піти посрати.

— Так, Бадді.

— Ми всі були в мавеньких вукавичках. Відбитків ніхто не залишав.

— Так.

— Зберігай спокій, Сенді, — тихо порадив йому Бадді.

— Ага, окей.

«Камаро» знову рушив. Сенді підняв ворота, натиснувши кнопку. Машина неспішно попрямувала до виїзду з аеропорту.

Хтось крикнув: «Гав! Гав!» Звук долинув до вух Сенді проти вітру.

Стурбований, він сів дивитися телевізор.

Незадовго до того, як почав прибувати потік пасажирів з рейсу о десятій сорок із Клівленда, він вилив решту «Викрутки» у вікно на землю. Більше йому не хотілося.

Наступного дня Арні та Лі поїхали разом в аеропорт забрати Крістіну. Вони збиралися вирушити в Піттсбург на ранній передріздвяний шопінг і з нетерпінням чекали цієї спільної поїздки — вона здавалася їм чомусь страшенно дорослою.

В автобусі Арні був у доброму гуморі, вигадливо й влучно жартував про пасажирів і змушував її сміятися, усупереч місячним, які завжди заганяли її в депресію та майже завжди були болючими. «Гладка жіночка в чоловічих робочих черевиках, — сказав він, — то відлучена від церкви за гріх черниця. Хлопець у ковбойському капелюсі — кишеньковий злодій». І так далі й тому подібне. Лі вловила хвилю цієї розваги, але так добре, як йому, їй коментувати не вдавалося. То було щось дивовижне — як він вийшов зі своєї мушлі… як він розквітнув. Ось воно, єдине насправді підходяще слово для цього. Вона відчувала самовдоволену втіху золотошукача, який за певними ознаками запідозрив наявність золота, і його підозри справдилися. Вона кохала його й мала рацію, покохавши.