— Ну, стара, респект! — сказала Клаудія, коли вони опинилися за ворітьми. Потиснули з Агатою руки. — Навіть не знаю, що сказати. Ти мене вразила.

Агата лише стенула плечима.

— Бо він мене роздратував. Ми собі жили вимотуємо, а він: «Це нелогічно!»

— У медицині не все буває логічним. Іноді батьки розповідають удома про різні випадки, коли людина така хвора, що коли вірити лікарям, то вже й жити не повинна, але все-таки живе й часом навіть долає невиліковну хворобу, — сказала Зося.

— Сама бачиш. Вона прокидається, я це відчуваю. Вона робить це заради нас.

— Певне, заради себе, — пробурмотіла Клаудія.

— Заради себе чи заради нас, яка різниця. Головне, що нам вдалося! — Агата раділа як дитина. Вона була така схвильована, на щоках палали червоні плями, а в очах витанцьовували веселі іскорки.

— Але це лише початок, — зітхнула Зося.

— Не ний, бо зараз дістанеш! Я саме зрозуміла, що геть змучилася. Дуже мене виснажили ці відвідини. Ходімо до мене, замовимо собі піцу.

Усі радо пристали на цю пропозицію. Агата відчинила хвіртку ключем. Біля будинку стояли два автомобілі.

— Ого, ціле стадо гібонів удома! — невдоволено пробурмотіла Агата.

— Тоді ми краще підемо, — запропонувала Клаудія. — Щоб тебе не лажати…

— Та що ти?! Яке там лажати? Якось прослизнемо. Просто не вдавайтеся з матір’ю в балачки.

Побачивши дівчат, Мацек відволікся від телевізора і з вигуком: «Привіт, сирено!», кинувся до Клаудії з відкритими обіймами. Почувши це, Агатина мама вийшла з кухні, витираючи руки об кольоровий фартух. На її обличчі з’явилася несмілива усмішка.

— Мамо, це Клаудія й Зося, мої однокласниці.

Дівчата зніяковіло вклонилися.

— Поїдемо на морозиво? — добродушно поцікавився Мацек.

— Хочете чаю? — запитала мати.

— Умгу. І можеш замовити нам піцу? — попрохала Агата.

Жінка відреагувала якось дивно, вона так зраділа, ніби зірвала джек-пот.

— Так, звичайно! Хвилиночку. Яку саме?

— Та однаково. Хіба що котрась із вас вегетаріанка?

Дівчата заперечно похитали головами.

— Замов якусь мішану. Тільки велику. Або дві середні.

Увійшли до Агатиної кімнати.

— Класна в тебе мама, — сказала Клаудія.

— Справді? Я не помітила.

— Усі вони приємні, коли приходять гості.

— Моя ні, — спохмурніла Зося, і дівчата вибухнули сміхом. — Спробувала б я попрохати її зробити чаю! Вона б сказала так: «Знаєш що, чудова думка, зроби й мені!»

— Моя б зробила. За умови, що була би вдома, і цукор не скінчився.

— Пані Аліція класна. Така… нормальна, як ви гадаєте? — запитала Зоська.

— До речі! — згадала Агата. — Хто з нас приходить у понеділок?

— Здається, ніхто? — припустила Клаудія.

— Чому це? Ти що, хочеш відмовитися? Здуріла?!

— Якраз тепер, коли є якісь результати?! — Зоська теж нічого не розуміла.

— У понеділок моя черга. Але її батько…

— Що батько? У будні його немає.

— Якось був. А я не вмію так, як ти, не сперечатимусь. Якщо він накаже піти, то піду.

— Шкода, що ти не така слухняна, коли Міс Тропік наказує вивчити хімію!

— Я б теж поступилася, він дорослий, і це його дім, — підтримала Клаудію Зося.

— А звідки ви знаєте, що він не передумав? Може, побачив, що наші зусилля не такі вже й марні, і змінив думку? Не можна зараз від цього відмовлятися!

— Ну, гаразд! — відповіла Клаудія й важко зітхнула.

Зелений светр Агати! Це треба було побачити, як дівчина, схожа на Агату, але вбрана в темно-зелений светр, іде коридором, розмахуючи форменим жакетом. Як її минають учні з різних класів і перешіптуються, озираючись, бо не вірять власним очам. Ця дівчина не надягла жакета, справді, мабуть, зробить це перед самим уроком, останньої миті. Ця дівчина не була схожа на Агату, хіба що мала її волосся, очі, руки, вуста й ніс. Ця дівчина в зеленому светрі посміхалася! Так, це явно була не Агата. Не та Агата.

У понеділок мав вибухнути конфлікт на хімії, і Зосьці довелося напружитися. Тиждень тому Міс Тропік упіймала Себека на списуванні під час самостійної. Хлопець зробив смішну помилку, але вона повторювалася в кількох учнів, і скидалося на те, що вервечка підозрілих виявиться набагато довшою. Усім загрожували наслідки: одиниця за самостійну й додаткова одиниця за списування. І нова самостійна наступного тижня. Для всіх.

На великій перерві Зоська пішла до класної керівнички й докладно розповіла все про хімію й попрохала заступитися за клас перед Міс Тропік. Немовби мимохіть розповіла про те, що трапилося в суботу. Це жодним чином не було пов’язане з хімією, та коли Міс Тропік прийшла наступного уроку, то про самостійну навіть не згадала. Зате розпитувала про Магду. Такого досі на хімії не було. Усі дивилися на Зоську, Клаудію й Агату, роззявивши рота. Більшість уже встигла забути про поїздку до Закопаного, банку з-під пива й покарання, яке класна визначила гаданим винуватицям. Покарання, яке виявилося нагородою. Але зараз було важливо те, що хімія зривалася, і це було нечувано! Міс Тропік годі було втягнути в балачки. Її уроки були священними, а матеріал непорушним. І раптом маєш! Нічого святого немає…

Агата й Клаудія спершу були трохи невдоволені, що Зоська вихопилася отак із Магдою, щоб захистити клас від Міс Тропік та її помсти, проте облога, якої вони зазнали на перерві, винагородили їм те, що їхня таємниця стала загально відомою. Невдовзі вони однаково забудуть…

Клаудія стояла біля вікна й перевіряла домашнє завдання з математики, коли відчула на потилиці чийсь подих.

— Можна після уроків провести тебе додому? — несміливо запитав Марцін.

Клаудія обернулася й уперше віддавна усміхнулася, дивлячись хлопцеві просто в очі.

— Ні. Але можеш запросити мене завтра до «Променаду» на морозиво, підходить?

— Звичайно!

Зоську жодної миті не мучили докори сумління, що вона отак виказала їхню спільну таємницю. Воно того вартувало! Не лише тому, що до неї раз у раз підходив хтось з однокласників і приязно поплескував по плечу. Дівчина відчувала, що, може, трохи всупереч собі, вона все-таки зробила щось хороше: дала їм шанс. Бо Міс Тропік цього так не подарує!

Попри все, Клаудія трохи боялася йти сама до Магди після того, що сталося в суботу. Магдина мама мала чудовий настрій. Такою Клаудія її ще ніколи не бачила.

— Дякую! — сказала вона замість привітання й поцілувала дівчину в щоку. — Не знаю, що й казати.

— Ваш чоловік удома? — це питання хвилювало Клаудію найдужче.

— Ні.

Дівчина полегшено зітхнула.

— А вона? — кивнула головою в бік кімнати.

— Дедалі краще. Ворушить уже трьома пальцями!

— Супер!

— Ми вам такі вдячні! Навіть сказати не можу, наскільки!

— Немає за що, — задоволено посміхнулася Клаудія. — Та найважливіше попереду.

До Магдиної кімнати заходила з легеньким острахом. Сподівалася чогось нового. І справді, почувши її голос, Магда ледь підняла долоню, неначе вітаючись.

— Як справи, Спляча Королівно? Ну ми тут і наробили галасу, га? Нічогенький момент ти собі вибрала! Можна сказати, у десятку. Ти, мабуть, більше тямиш, ніж нам здається, правда?

Магда ворухнула долонею, і Клаудія зрозуміла це як «так».

— Ти мене чуєш, правда? І розумієш?

Магда знову підтвердила.

— Знаєш, що?! У мене є ідея! Суперідея! Але спершу, щоб ніхто не думав, що я ухиляюсь від справи, прочитаю тобі сьогоднішній уривок.