— У жодної з вас немає хлопця, і ви не знаєте, як воно!
— Як воно що? — не зрозуміла Агата.
— Я не знала, що хтось це знімає.
— А де ви тоді були? — допитувалася Зоська.
— На вечірці.
— І будь-хто міг туди зайти? І ви не соромилися?
— Чого?
— Що вас хто-небудь побачить.
— Вона про таке не подумала, Зосю. Клаудія взагалі рідко думає. Я ж тобі казала.
— Адже це таке… Таке… — розгублена Зоська не могла підшукати відповідного слова, — …інтимне.
— Інтимне, інтимне, — передражнила її Клаудія, дедалі дужче роздратована. — Інтимне, як маєш хату. А коли не маєш, то й не перебираєш.
— Завжди можна перебирати. Це твоє життя і твоя інтимність.
— Побачимо, що буде, коли ти нарешті закохаєшся! — розлютилася Клаудія. — Але не в якогось красеня із твоїх мрій, як наш вчитель англійської, а в реального хлопця. І що ти йому тоді скажеш? «Вибач, котику, я потребую інтимності?»
— Саме так я йому й скажу! — кивнула Агата. — Треба трохи шануватися.
— То зарезервуй собі місце в монастирі, бо нічого з того не вийде. Кожному з них, кажу тобі, кожному потрібне лише одне. І якщо ти думаєш, що втримаєш хлопця без сексу, то ти дуже помиляєшся!
— Ну, а як же Марцін? — згадала Зося.
— Що значить «втримаєш хлопця»? Я не збираюся нікого втримувати!
— Я про те, що вже на другому чи третьому побаченні кожен починає тебе обмацувати.
— Бо ти йому дозволяєш!
— Може, Марцін не такий… А може й ні… Усі вони тільки й думають про секс.
— Ти, здається, теж? — поцікавилася Агата.
— А ти знаєш, чим це загрожує? — Зоська несподівано заговорила менторським тоном.
— Дайте мені спокій! Усе я знаю!
— Справді?
— Ну, ніколи під час місячних і всяке таке…
— Ти що, здуріла?! — жахнулася Зоська. — Що значить «ніколи під час місячних»?! Адже овуляція настає приблизно посередині циклу!
— О Боже! І хто тебе просвіщав?
— Ну, так, узагалі. Балакали з дівчатами…
— Твоє щастя, що ти досі не залетіла. Зрештою, вагітність це ще не так страшно. Є ж іще й СНІД… — страхала Агата.
— Ой, дівчата, ну, чого ви до мене причепилися?
— По-перше, ми вже одного разу врятували твоє прекрасне життя, і я не уявляю, що тепер доведеться бігати ще й до інфекційної лікарні. Клаудіє, від цього помирають! Зосько, скажи їй, бо я вже сил не маю!
— Тобі щось про запобігання вагітності й певним хворобам відомо?
Про таке Клаудія вперше чула. Дивилася на Зосю спідлоба, розлючена, що вони взагалі порушили цю тему.
— Нічого вона не знає. Така ніби досвідчена, а думає, що дітей лелека в капусті залишає.
— Добре тобі, у тебе батько лікар… — намагалася захищатися Клаудія.
— А в тебе, здається, мати медсестра? — не поступалася Агата.
— То й що з того? Йди сама з нею поговори, а вже про таке, то й мови не може бути.
— З моїм батьком про вагітність? То, може, ти собі з ним побалакай, бо я пас. Зрештою, для чого існують гінекологи, якщо ти вже так прагнеш дізнатися…
— Вона не прагне, вона вже все знає. Від дівчат… — кепкувала Агата.
— А звідки мені бабки взяти на гінеколога? — буркнула Клаудія.
— Ну, звісно, краще дитину народити в п’ятнадцять років або років у двадцять прокинутися якогось чудового ранку з ВІЛ.
— Припиніть, бо мене зараз знудить!
— Вислухай нас, — спокійно й тихо сказала Зоська. — Жодна з нас справді не має хлопця, це факт. Тут ти нас випередила. Я не знаю, як це робиться, бо я досі дівчина. Може, я тобі й заздрю, бо ти через це вже пройшла, але по-перше, ніколи в житті я не зроблю цього при людях, по-друге, якщо в чомусь сумніватимусь, а по-третє, із тим, кому я не довірятиму. Може, це й звучить по-старосвітському, але моя гідність має свою ціну.
— Оце ти добре сказала! — схвально кивнула головою Агата. — Особливо про гідність.
— То ви вважаєте, що я така собі розпусниця, так?! — розлютилася Клаудія. — У мене немає гідності?!
— Як би це тобі, дитино, сказати… На мою думку, якщо я вже можу висловитися, тут абсолютно немає із чим спішити.
— Звідки ти знаєш? Ти вже колись це зробила?
— Ні.
— Ну, звичайно! Це як зі сліпим про кольори балакати!
— Може, так, а може й ні. Бо я таки щось знаю про цикл, овуляцію і плідність. І я хочу, щоб секс був пов’язаний із коханням.
— То й чекатимеш собі аж до смерті!
— Може й так, але мені це якось не заважає, а тобі, Зосю?
— Обидві йдіть до монастиря! — гарячкувала Клаудія. — Або задовольняйтеся самі під душем.
— Принаймні там гігієнічно!
— Як узагалі сталося, що від Магди та її улюбленого гурту ми перейшли до сексу? — здивувалася Зося.
— Було не чіплятися до мене!
— Ніхто до тебе не чіпляється. Ми просто хочемо, щоб у твоєму житті з’явився якийсь лад, сестро! — заспокоювала її Агата. — Ми тебе приручили. І тепер відповідаємо за тебе.
— Я знаю про тебе й твого хлопця. І хочу тобі допомогти, от тільки не знаю, як саме. Я гадав, що Промінь мені допоможе, але він утік. Може, ти мені підкажеш, що треба робити?
— Якби ж усе було так просто.
Петрусь зрозумів, що Прагнення не дасть йому жодних вказівок. Крім того, воно говорило пошепки, ледь чутно. Невже з ним щось станеться? Може, воно захворіло, бо тужило за хлопчиком? Яка таємниця крилася за цим усім?
Раптом за вікном почувся тихий спів. Петрусь визирнув і побачив Квіткову Пані, яка походжала серед високих трав. Обережно, поклавши до кишені покинуті раніше камінці, хлопчик спустився сходами й побіг до саду.
— Я познайомився із Прагненням.
— Он воно що? — Пані зривала квіти й щось наспівувала, не звертаючи уваги на Петруся.
— І я хочу йому допомогти.
— Це добре.
— Але не знаю, як.
Квіткова Пані показала Петрусеві свого букета.
— Бачиш ці квіти?
— Так.
— Якого вони кольору?
— Темно-сірі.
— Доки не побачиш кольорів, не зможеш допомогти Прагненню. А коли побачиш, то сам знатимеш, що треба робити.
Зажурений хлопчик сів на східцях і почав щосили вдивлятися в сад. Бачив сірі кущі під темно-сірими деревами й сіру траву, у якій росли світло-сірі квіти. Примусив очі дивитися ще пильніше, але все було марно, речі довкола залишалися сірими.
— Хочу бачити кольори! — проказав він уголос, неначе це бажання могло щось змінити.
Агата була дуже схвильована, але найцікавіше залишила собі насамкінець. Спершу читання. Упоравшись із ним, вона приклала до Магдиних вух навушники й увімкнула пісню. Стояла поруч і спостерігала, але нічого не відбувалося.
— Спокійно. Я знаю, що ти можеш. Знаю, що хочеш. Знаю, що ти там, сестро. Постарайся. Ти тільки постарайся. Ну, піднімай свою схудлу дупу! Якщо тобі стало снаги полетіти до Закопаного й назад, залазити в чужі сни, то можеш ворухнути бодай пальцем, га? Або розплющити очі. Ну ж бо, покажи, на що ти здатна, бо я не чекатиму тут до безкінечності! Зараз заберу в тебе плеєр і все. Моя терплячість має свої межі. Окей, ти сама цього хотіла!
Не зауваживши жодної реакції, розчарована Агата витягла з Магдиних вух навушники.
Коли вона клала плеєр на тумбочку, мізинець хворої ворухнувся.
— Мабуть, ми забагато сподіваємося. Лікарі виявилися безсилими, то що ж ми можемо? — Агата була у відчаї. — Хай йому грець, а мені здавалося, що це така класна ідея.
— Це справді класна ідея! — не поступалася Зоська. — Просто треба бути терплячішими!
— Проте часу залишається дедалі менше! Пригадай, що казала її мама. Що шанси на те, що вона прокинеться, маліють із кожним тижнем.
— Не можна отак відразу здаватися! У нас усе вийде, розумієте? Вийде! Я це відчуваю! — Клаудія говорила, як у трансі.
— Шкода, що ти нічого не відчувала, коли Агнешка робила з тебе… Ну, сама знаєш… Зірку інтернету! — просичала Агата.