— Без поняття! — розлютився Йоганнес. — Бо ти був невидимий, а він ще ніколи не зустрічав невидимого медлевінґера. Бо поняття не мав, що крім Антака і Ведура тут є ще хтось із вас. Бо боявся, що ти в курсі його темних справ. Бо він не хоче, щоби його друзяки про щось здогадалися. Може бути тисяча причин!

Нісс кивнув.

— Може, — сказав він.

— Так, але знаєш що, Йоганнесе? — сказала Моа, і Йоганнес вже з її голосу зрозумів, що вона теж не на його боці. — Коли Нісс був на килимовому складі, вночі, тоді він чув Каїна. І це був чоловік.

Йоганнес подивився на неї і зрозумів, що тепер все пропало, байдуже, які аргументи не прийшли би йому на гадку.

— Звичайно, — розчаровано сказав він. — Це так, правда, Ніссе? То був чоловік.

Він зітхнув.

— Піду заспокою Брітту, — сказав він. — Ви маєте рацію. Каїн був чоловіком. А Кевін лише хлопчик.

Він встав і пішов до дверей.

— А так гарно все складалося! — сумно промовив він. — Але що поробиш.

Торіл замислено дивився йому вслід.

— І все-таки, — промурмотів він, — ця думка не є аж такою дурною.

Йоганнес ще ніколи не був таким невиспаний. Він проспав цілу суботу. Брітту, яка стурбовано схилилася над ним, перш ніж піти на роботу, він не помітив. А коли вона пішла, Моа була змушена злетіти на його ковдру і розбуркати його, щоби він нарешті дав їм поїсти.

— Ви могли б і самі собі щось взяти в холодильнику! — невдоволено сказав він.

— Ми втратили цілий день! — буркнула Моа. — Ми сьогодні нічого не дізналися! Певно, якщо ти тільки й робиш, що спиш!

— А що ми мали би дізнатися? — запитав Йоганнес, виглядаючи крізь вікно кухні на подвір’я. Пошматований бамбук усе ще лежав величезною купою в кутку. — Де нам тепер шукати? Ми взагалі більше нічого не знаємо!

— Але принаймні на килимах? — озвався Нісс. — Байдуже, чи Томас Каїн, чи ні, ти міг би завтра на килимах…

— Завтра неділя! — сказав Йоганнес. Витягаючи з холодильника хліб і ковбасне асорті, він із здивуванням зауважив, що зголоднів. — Склад зачинений. До того ж там поряд Музей прянощів і Афганський музей. У неділю там купа туристів! Гадаєш, можна так просто вдертися туди, а всі подивляться і поплескають в долоні?

Він взяв собі кружальце копченої ковбаси і обгорнув ним квашений огірок.

— Ми більше взагалі нічого не знаємо! — вигукнув Йоганнес. Він любив квашені огірки і копчену ковбасу. — Ми весь час думали, що натрапили на слід, а тепер все розвалилося.

— Можливо, — сказав Нісс. — Твоя правда. А можливо, і ні.

Йоганнес витер рота рукою. Потім обгорнув ковбасою другий огірок.

— Тож дайте мені виспатися! — розгнівано промовив він. Звичайно, це класно, що у нього під ліжком живуть Нісс, Моа і Торіл. Але поступово він усвідомив, наскільки стомився від цього. — Я вам допомагав цілий тиждень, а тепер усьому гаплик! — І він вкусив свого саморобного рулетика з такою злістю, що ропа з огірка порснула йому на підборіддя.

— То поспи собі ще, — сказав Торіл. — Маєш рацію, ми взагалі більше нічого не знаємо. Іноді краще зробити перерву і подивитися на справу збоку.

— Саме так, — буркнув Йоганнес.

Якби він при цьому дивився на Торіла, то, мабуть, здивувався би, що в того такий замислений вигляд.

Частина четверта

Ім’я Каїн

42

Неділя почалася спокійно. Йоганнес прокинувся рано, приготував сніданок для Нісса, Торіла й Моа і сів за завдання з англійської. Щастя, що пан Країдлінґ у п’ятницю захворів і не застукав Йоганнеса неготовим до уроку.

Коли прокинулася Брітта, вони разом поснідали.

— Ну, сьогодні вже все нормально? — поцікавилася вона.

— Вчора теж все було нормально! — відповів Йоганнес. — Я просто був невиспаний! Сьогодні тільки уроки треба поробити.

Брітта займалася в кімнаті своїми справами, а перед роботою пішла до подруги.

— З таким самим успіхом ми могли би сидіти вдома у своєму краї! — буркала Моа. — Який сенс у тому, що ми лежимо тут весь час під ліжком, якщо нічого не відбувається! Так ми ніколи більше нічого не довідаємося!

— Чоловік виніс з подвір’я бамбук? — запитав Нісс.

Але на вихідних Покашиїнський навіть носа не показував.

— Певно, Моа так його налякала, що він тепер цілими днями п’є, — сказав Йоганнес. — Наше щастя.

— Він називається Покашиїнський? — запитав Торіл.

Пополудні Йоганнес пішов на склад килимів у Шпайхерштадті, просто щоби заспокоїти друзів. Сонце яскраво світило, для квітня було незвично тепло, на весняному ярмарку крутилося оглядове колесо — під музику із гучномовців на сотнях атракціонів. Можливо, було би перебільшенням твердити, що набережна була переповнена туристами; але декілька приїжджих там таки походжали, фотографувалися на мостах і перед причальними палями, піднімалися зачовганими сходами до Музею прянощів.

— Точнісінько, як я й казав! — повідомив Йоганнес, повернувшись додому. — Сьогодні — жодного шансу! Склад зачинений, всюди прогулюються люди. Всередину зайти неможливо.

Нісс стулив губи.

— А вночі? — запитав він. — Вони вже так довго ув’язнені!

Йоганнес застогнав.

— Ти ж виспався! — обурився Нісс. — І нам треба продовжувати пошуки!

Йоганнес всівся за письмовий стіл.

— Побачимо! — пробуркотів він. — Хай там як, а зараз я буду робити англійську, для Країдлінґа.

Торіл зацікавлено підвів очі.

— Він називається Країдлінґ? — запитав він.

Йоганнес не відповів. Він цього ніколи й нізащо не визнав би, але поступово домашні завдання почали йому подобатися. Англійська виявилася не такою складною, якщо вшарити фішку. В кінці завжди — ed, крім неправильних дієслів. Це міг допетрати й малюк у дитячому садку. Йоганнес вже майже закінчив останню вправу, коли зауважив, що Нісс пильно на нього дивиться.

— Що таке? — запитав хлопець.

Торіл похитав головою.

— Як називається твій вчитель? — поцікавився він.

Йоганнес здивовано підвів брови.

— Країдлінґ, — відповів. — Країдлінґ Грізний. Він має в школі темну кімнату і ненавидить мене. У кожному разі, я ненавиджу його.

Торіл кивнув.

— Країдлінґ з «ї»? — уточнив він.

— Саме так, — невпевнено відповів Йоганнес. — А що тут смішного? Навіть Маґґеві звучить дурнуватіше.

— Пусти мене нагору, — попросив Торіл.

Він видряпався на Йоганнесів стілець і присунув до себе зошит з англійської.

— У кінці зошита? — запитав медлевінґер, і не встиг Йоганнес його зупинити, як він вже розгорнув зошит і взяв куцого олівця.

— Країдлінґ, — написав Торіл і задумався.

— Країдлінґ, ясно, — сказав Йоганнес. А тоді здригнувся. — Я збожеволію! — Він закреслив одну по одній літери «р», «д», «л» і «ґ». — Як я цього не побачив!

Каїн. Каїн.

— Ти наштовхнув мене на цю ідею, коли зробив так із Кевіном, — сказав Торіл. — Ім’я було приховане в іншому імені, я подумав, що це розумно.

— Ніссе, Моа! — крикнув Йоганнес. — Це Країдлінґ! Тепер він в наших руках!

Торіл не випускав олівця з рук.

— Але більше збігів нема, — сказав він. — Фібули в нього не було, і він лише твій вчитель. Не сусід. Як би він мав довідатися про хід? Де зустрів Антака з Ведуром?

— Сусід, звісно, сусід! — схвильовано скрикнула Моа. — Він навіть никав уночі на подвір’ї, правда, Йоганнесе? Тебе ще тут не було, Торіле!

— Він сказав, що впіймав Поллілі! — промурмотів Йоганнес. — Як же я раніше не подумав на нього? Він жахливий, Торіле! І від нього можна всього чекати! Країдлінґ і є вашим Каїном!

— Так! — вигукнула Моа і від захоплення пролетіла по кімнаті коло, нічого не зачепивши. — Тепер він від нас не втече!

— Але він не має фібули! — сказав Торіл. — Фібулу все ще має Томас.

Якусь мить Йоганнес знову завагався, але потім кивнув.

— Це з’ясується, — впевнено сказав він. — Закладаюся.

Торіл похитав головою.

— Треба подумати, Йоганнесе, — сказав він. — Не так все просто.