Изменить стиль страницы

— Він навіть чайник розтрощив! — сказала Ліна. — І зошити мої тепер такі розтріпані! Реально, Томасе, я й досі не розумію, як це могло статися.

— Нічого не пригадую! — пригнічено сказав Томас. — Я, певно, був у шоковому стані.

— Так-так, шоковий стан! — сказала Ліна. — Ти вже якось нещодавно був напився!

— Тільки не Томас! — з іронією сказала Брітта. — Не повірю!

Йоганнес сьорбав своє какао. Йому байдуже, у що ви повірите, думав він. Шок чи пиятика. Навіть якщо він зараз і протестує. Найголовніше, щоби ви не дізналися правди. Але в його паспорті не написано «Каїн».

— Як там твої курси підвищення кваліфікації? — запитала Брітта. — Коли починаються?

Йоганнес саме хотів узяти другу булочку, але завмер: його насторожило те, про що заговорив Томас.

— Ще трохи, — відповів Томас. — А до того я просто буду підробляти, ця нічна робота — не найгірше з усього, що може бути. Я ще й вдень можу чимось зайнятися.

Він намастив собі на булочку двосантиметровий шар «Нутелли», але Брітта вдала, ніби нічого не бачить.

— Вчора я, приміром, привіз на «Корделії» запасний мотор для сусіда! — сказав він. — Там у гавані. Головне — бути з ними в добрих стосунках. Щоб вони нічого не донесли річковій поліції.

— Мотор? — здивовано запитав Йоганнес. — Ти привіз мотор для човна?

— Що тут дивного? — не зрозумів Томас.

В ящику був мотор. Звичайний мотор. Не Антак з Ведуром. Звичайнісінький мотор для човна.

Стверджує Томас.

Йоганнес вкусив булочку.

Але Томас стверджує також, що вчора впав зі сходів. Томас міг багато чого стверджувати, поки неможливо перевірити його твердження.

«Але вони справді вовтузилися з мотором, — подумав Йоганнес. — Ці непривітні чоловіки на пристані. Коли ми з Ніссом там були, вчора пополудні. Можливо».

— Не бери стільки «Нутелли»! — не витримала-таки Брітта.

«З іншого боку, Томас, ясна річ, знав, — продовжував міркувати Йоганнес, — що вони працювали з мотором, приблизно у той самий час, коли моя мобілка потрапила на „Корделію“. Якщо він хитрий, то саме тому зараз про це й розповідає. Я здурію. Це просто неможливо з’ясувати».

— А що то було вчора з бамбуком? — запитав Томас, сумно поглядаючи на свою булочку, на якій крізь тонкий коричневий прошарок шоколаду проглядало біле масло. — Ліна все вигадала, чи що?

— Визирни з вікна! — сказала Брітта. — Та купа ще там!

Але Томас стомлено похитав головою.

— Ніяк не дадуть собі ради з екологією! — сказав він. — Якось моторошно.

Ліна штурхнула Йоганнеса в бік.

— А що тепер з Кевіном? — прошепотіла вона. — Як ти з тим упорався?

«Таке паскудство, що я не можу їй цього розповісти! — подумав Йоганнес. — Я б залюбки їй розказав, то було так смішно. Вона ж мені найкращий друг уже стільки років. Натомість мушу відбріхуватись».

— Мені треба в душ! — підскакуючи з місця, повідомив він.

— Йоганнесе, що за спіх? — крикнула Брітта.

Але Йоганнес вже зник у лазничці і зачинив за собою двері.

«У детективах все просто, — думав Йоганнес, пробуючи рукою воду. — Там завжди все зрозуміло, принаймні читачеві. То чому я не знаю цього зараз? Якось же ж треба вивідати, чи Каїн Томас, чи ні!»

Гаряча вода стікала по його обличчю. Йоганнес заплющив очі. Хай там як, але Ліна не втаємничена у злочини свого батька, якщо він справді злочинець, і це трохи заспокоювало Йоганнеса. Ніби не досить, що він розчарувався в Томасові! Але Ліна, цілком очевидно, ні про що не здогадується. Як шкода, що він не може їй розповісти, що сталося з Кевіном. Йоганнес повернув обличчя до струменя води. За його заплющеними повіками знову з’явився напис. Кевін. Кевін. Кевін.

Тоді він збагнув.

Томас і Ліна пішли, щойно Йоганнес вийшов з душу. Ліна кидала на нього здивовані погляди.

— Здається, я захворів! — промурмотів Йоганнес. — Почуваюся якось так… як хворий.

Брітта поклала йому руку спочатку на чоло, потім на потилицю і похитала головою.

— Гарячки нема! — сказала вона. — І дві булочки змолотив. Ні, ти не хворий.

— Може, я не виспався, — припустив Йоганнес. — Я погано спав.

І з цими словами поплентався до кімнати.

— Але не замикатися! — крикнула Брітта йому навздогін.

— Мені дванадцять! — гукнув у відповідь Йоганнес. — Я маю право на приватне життя!

І відімкнув двері.

Брітта на кухні й далі сварилася, та Йоганнес вже стояв на колінах перед ліжком.

— Ніссе! Моа! Торіле! — прошепотів він. — Мені здається, я вже знаю, хто…

— Це ж він, правда? — сказала Моа, виповзаючи на животі з-під ліжка, вся в пилюці. — Томас? Він Каїн?

— Він каже, що вчора в ящику був мотор для човна, — сказав Йоганнес. — І ми з Ніссом бачили, як чоловіки поралися біля мотора.

Нісс кивнув.

— То ти гадаєш, що це насправді не він? — запитав Торіл.

Йоганнес знизав плечима. Він витяг із письмового столу зошит з математики і відкрив його на останній сторінці. Там він колись записав перелік комп’ютерних забавок, які хотів позичити; під тим було дещо невдале зображення Люка Скайвокера.

— А зараз будьте уважні! — промовив Йоганнес.

Кевін, написав він прямо під невдалим Люком. Кевін. Кевін.

— Ну? — схвильовано спитав він.

— Що — ну? — неприязно відповіла Моа.

— Йоганнесе! — крикнула Брітта з кухні. — Ти знову говориш сам із собою?

— Я вчу уроки! — буркнув Йоганнес. — Послухай, можеш хоч на секунду лишити мене в спокої?

Він пальцем торкнувся слова.

— Ви що, не бачите?! — прошепотів він. — Тому Антак і сміявся!

Він закреслив «в».

— Кеін! — пошепки сказав Нісс. — Якщо закреслити, то виходить Кеін!

— Це приховано! — сказав Йоганнес. — Ім’я приховано, розумієте? І Кевін такий… Від нього я очікував би такого в тисячу разів швидше, ніж від Томаса!

Торіл глянув скептично.

— Неправильно написано, — сказав він.

Йоганнес похитав головою.

— Може, його батьки не знали, як це пишеться? — сказав він. — Або навпаки, перший Каїн не знав? Може, вони вже тисячі років неправильно писали?

Торіл присунув до себе зошит.

— Не знаю… — із сумнівом промовив він.

— І це пояснює сміх Антака! — схвильовано сказав Йоганнес. — Коли він побачив паспорт! Бо це настільки геніально! Приховати ім’я Каїн в імені Кевін!

— Можливо, — промурмотів Нісс.

Але Торіл знову похитав головою.

— Не думаю, — сказав він. — Антак же сказав…

— Може, він саме тому і сміявся! — сказав Йоганнес. — Бо воно було неправильно написане! Може бути!

Брітта постукала у двері.

— Йоганнесе! — сказала вона, і з її голосу Йоганнес почув, що цього разу вона й справді хвилюється. — Йоганнесе, вийди-но! Це ненормально!

— Я просто вчу напам’ять, мамо! — гукнув Йоганнес. — Ну, лиши мене в спокої! Для пана Країдлінґа! Він завжди такий суворий! — Він згадав, що справді мав зробити домашні завдання для Країдлінґа, і застогнав. — Будь ласка, мамо!

— Ти точно здоровий? — перепитала Брітта.

Злякавшись, що мати може підглянути у замкову шпарину, Йоганнес миттю опинився біля дверей і став перед ними.

— Та все о’кей! — відповів він. — Я зараз прийду на кухню!

Брітта зітхнула.

— Мені це видається дивним, — пробурмотіла мати, і Йоганнес почув, як вона повільно попрямувала на кухню. — Хай йому грець, тому приватному життю! Вічно замикається! Вічно балакає сам із собою!

Йоганнес побіг назад до ліжка і впав на підлогу.

— Я справді думаю, що це він! — прошепотів він. — Йому це ідеально підходить! Він такий огидний! І завжди вимагає гроші!

— Але чому він шантажував тебе через якихось кілька монет, якщо вже давно чекає на велике золото? — запитав Торіл. — Це ж нелогічно.

— Бо він просто підлий! — сказав Йоганнес. — Або тому, що підозрював, що я щось знаю, і хотів тримати мене на гачку.

Нісс глянув у зошит.

— Знаєш що, Йоганнесе? — сказав він. — Якщо він Каїн і знає про медлевінґерів — чому він так перелякався, коли я вчора з’явився?