— Як? Що? — Йоганнес тягнув час, щоби сховати своїх гостей під ліжком. — То ти, мамо? Мені, певно, наснилося щось страшне!

— Відколи ти балакаєш уві сні? — запитала Брітта, і Йоганнес почув, що вона прямує до лазнички. — А про це твоє замикання ми ще поговоримо! Поквапся!

Йоганнес став навколішки перед ліжком і притис пальця до уст.

— Ніссе, тобі треба йти назад до гавані, — прошепотів він. — Тобі треба стежити за Томасом, непомітно! Моа пояснить тобі, де це. Це наш єдиний шанс знайти Антака і Ведура! І пильнуй… — Він щось намацав у кишені. — Ось, візьми мою мобілку! І зателефонуй…

Нісс дивився на продовгасту чорну штуку з кнопками і прямокутним віконцем, схожим, як у зоровій скриньці.

— Що це?

— Цим ти можеш до мене зателефонувати! — пошепки пояснив Йоганнес. — Тобі не треба буде спеціально бігати сюди, коли захочеш повідомити, де він їх переховує!

— Йоганнесе! — гукнула з коридору Брітта. — Ти знову говориш сам з собою?

— Я співаю! — голосно відповів Йоганнес, незадоволено закочуючи очі. — Ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла-ла-ла!

— Що таке зателефонувати? — Нісс був у розпачі. — Що я маю робити?

Йоганнес продовжував співати й одночасно писав цифри на обгортці від шоколаду, що лежала на підлозі.

— Це наш номер телефону! — пояснював він пошепки. — Ла-ла-ла! А це пін-код! Ла-ла! Ла-ла-ла!

— Що? — перепитав Нісс невтішним голосом. — Я взагалі не знаю…

— Це для розмовної машини! — прошепотіла Моа. — Правда, Йоганнесе?

— Ла-ла-ла-ла, на-на-на! — співав Йоганнес. — Точно! Ти просто телефонуєш! Ла-ла, ла-ла! Мені треба до школи. Якщо я не прийду, Томас може щось запідозрити, коли Ліна йому розповість. Тра-ла-ла! А коли я пополудні повернуся…

І, показуючи великого пальця, він сказав Ніссу:

— Щасти тобі! Тепер усе залежить від тебе.

Не припиняючи співати, він вирушив до Брітти на кухню, снідати.

— Та я ж узагалі не знаю, як воно працює! — не вгамовувався Нісс.

Торіл підняв апарат.

— Антак багато розповідав мені, — мовив він. — Тож, може, я здогадаюся…

34

Коли після Йоганнеса з дому вийшла й Брітта, Моа, Торіл і Нісс вилізли з-під ліжка.

— Я вже йду! — сказав Нісс. — Але спершу треба щось поїсти.

Торіл із великою цікавістю побіг за ним до кухні.

— Антак багато розповідав мені про людський світ! — тішився він. — Тепер я розумію, чому він так часто бував нагорі.

— Якби не твій Антак, ми не мали би зараз стільки клопотів! — буркнув Нісс і виліз на стільчик. Перш ніж перестрибнути з нього на плиту й дістатися холодильника, він увімкнув самговір. Співав гурт чоловіків під акомпанемент гучних музичних інструментів.

— Прошу дуже! Чи обманював Ведур, коли казав, що його винаходи працюють за допомогою сили струмів? А ти з нього сміявся!

Коли заграла музика, Торіл з переляку притис до вух долоні, та, побачивши, як Нісс і Моа незворушно виймають із шафи тарілки, заспокоївся.

— Він обманював, коли стверджував, що сам це винайшов, — сказав він.

— Бо Антак примусив його бавитися в хованки! — обурено відказав Нісс. Ну, не міг він так швидко пробачити Торіла. — Якби не він, Ведур і досі спокійнісінько вчителював би собі.

— Негайно припини, Ніссе! — наказала Моа, витягаючи з холодильника довгу ковбасу. Потім вхопила й скинула донизу шматок сиру.

— Хочете молока? Але тоді хтось має мені допомогти.

Нісс і Торіл заперечно похитали головами.

— Знову це коричневе? — запитала Моа, вхопивши напівповну пляшку кока-коли. — Швидко! Допоможіть!

Торіл притримав пляшку.

— Торіл прийшов сюди добровільно, щоби залишитися в обмін на Ведура й Антака, — захищала приятеля Моа. — Мені здається, це дуже сміливий вчинок.

— Наразі це все слова! — не погоджувався Нісс, відрізаючи величезним ножем кружальце ковбаси. — Допоки ми достеменно не знаємо, хто Каїн, Торіл не має нагоди довести, що справді це зробить.

— Ну, хто Каїн, ми вже знаємо! — заявила Моа. — І якщо ти за ним ще й поспостерігаєш, то ввечері ми, можливо, нарешті знатимемо, де він переховує Антака і Ведура. І якщо хлопчик нам допоможе, ми їх визволимо. І не доведеться залишати йому Торіла.

Нісс буркнув:

— Я міг би взяти з собою трохи ковбаси.

Але, коли він потягнувся за ножем, Моа ляснула його по руках.

— Щоб він почув, як ти жуєш у нього за спиною? — обурилась вона. — Невидимка спалився через відрижку! Ніколи не чула, щоби хтось їв ковбасу під час стеження.

— Облиш його! — сказав Торіл, не дивлячись на Нісса. — Він буде уважним. Але йому треба взяти з собою ту штуку для розмов. — Він натиснув на декілька кнопок чорного апарата, що його залишив їм Йоганнес.

— Твоєї підтримки не потребую! — буркнув Нісс і поклав ніж на стіл. Однак його зацікавило те, як Торіл поволі натискав на кнопки. Раптом засвітилося віконце.

— Вмикач! — схвильовано пояснив Торіл. — А тепер дай мені записку. — Він прочитав цифри, що їх записав Йоганнес, і знову натиснув на якісь кнопки. Було чути дивний приглушений звук.

— Тепер працює, — сказав Торіл, і його голос тремтів від хвилювання. — Все, що розповідав мені Антак, правда! Людський світ такий… — Він зробив паузу. — Я залюбки залишився би тут надовше!

— Може, ти й залишишся, — несхвально промовив Нісс, — залишишся навіки, до самої смерті. У свого Каїна.

Моа стусонула Нісса в бік.

— Якби ти не міг ставати невидимкою, я б тобі зараз заїхала! — розлютилася Моа. — Але ти нам ще потрібний.

Торіл простягнув Ніссові апарат.

— Спочатку натиснути цю, — пояснив він. — Це вмикач. А коли з’явиться світло, набираєш другу цифру із записки. А якщо після звуку набереш першу, то зможеш говорити з Йоганнесом. Навіть коли він тут, у кімнаті.

— Без дроту? — войовниче запитав Нісс. — А звідки надходить сила струмів?

— Байдуже звідки! — вигукнула Моа. — Головне, що воно працює!

— Працює, — повторив Торіл, його голос тремтів від хвилювання. — Я зараз вам покажу. — Він поглянув на цифри з обгортки від шоколаду і набрав їх. З коридору долинув пронизливий дзвінок. — Підніміть слухавку! — крикнув Торіл. Дзвінок повторився. — Ми зможемо поговорити!

Моа навіть не дочекалася кінця його фрази. Коли задзвонило втретє, вона вже була в коридорі й вилізла на невеличку шафку, на якій стояла розмовна машина. Нісс неквапом пішов за нею.

— Бігом сюди, нагору! — вигукнула Моа. Машина задзвонила вчетверте, і Нісс виліз на шафку до Моа. — Візьми оту штуку біля шнура!

Нісс трохи подумав, а потім підніс штукенцію дивної форми і обіруч притис до правого вуха.

— Ніссе! — промовив якийсь голос — він одночасно долинав із кухні. — То ти?

— Працює! — схвильовано заверещав Нісс. — У Ведура воно ніколи не працювало, а тут все чути!

— Скажи щось! — вигукнула Моа. — Скажи щось Торілу!

— Привіт, Торіле, ти бовдур, — сказав Нісс. — То Нісс говорить.

— Треба говорити в нижню половину! — крикнув з кухні Торіл. — Ще раз!

— І не подумаю, ти, рудий хвалько! — прокричав Нісс і з грюкотом кинув штуку біля шнура назад на розмовну машину.

Та водночас він відчув неймовірне хвилювання. Він візьме чорний апарат з собою, коли вистежуватиме Томаса. Тоді він зможе поговорити з Йоганнесом, і не треба буде до нього бігти. Потроху він починає робити все, як людина.

Останні метри перед школою Йоганнес мчав. Він запізно прокинувся й задовго балакав із Ніссом, Моа та Торілом. Якщо йому не пощастить, він удруге запізниться до пана Країдлінґа.

У школі було тихо. З-за дверей час до часу долинали голоси вчителів і човгання стільців. «От лайно! — подумав Йоганнес. — І як навмисно — саме сьогодні, коли я знову не зробив домашнього завдання. Бідолашна Брітта, тепер він точно їй поскаржиться».

Але чим ближче він підходив до свого класу, тим гомінкіше ставало. Діти верещали, парти рипіли. Ці звуки аж ніяк не були схожі на урок пана Країдлінґа.