Нині я запланував собі подолати десь 500 метрів туди й назад, із зупинкою на лавці на півдорозі. Більшого я не осилю. Світ скорочується. Звідси я можу обрати одну із чотирьох можливих прогулянок завдовжки один кілометр.

Щойно навідувався Еферт. Він отримав величезне задоволення від метушні навколо вбивства рибок і мав план, як її розбурхати. Він хоче вчинити другий напад, але цього разу з рожевими тістечками з помадкою. Він вважає, що цей колір створить у воді драматичніший ефект. Учора він спеціально їздив автобусом до супермаркету, що за кілька кілометрів далі вулицею, аби роздобути згадані тістечка. Якби він придбав їх тут, у тутешньому міні-маркеті, цю покупку запам’ятали би. Зараз придбані ним тістечка заховані в його шафці. Я запитав його, наскільки вони там у безпеці. «Це вільна країна. Людина може ховати стільки тістечок у власному домі, скільки забажає, хіба ні?» — відказав він.

Субота, 12 січня

Директорка будинку пані Стельваген — вочевидь, пізніше треба буде розповісти про неї більше — оголосила про заходи з економії електроносіїв: термостати у кімнатах постійних мешканців не встановлюватимуть вище ніж 23 градуси. Якщо старі мерзнутимуть, то їм просто треба буде вдягти куртки. Так зазначалося в оголошенні. Тут є пані з Індонезії, яка полюбляє встановлювати термостат на 27 градусів. Для підвищення вологості по всій кімнаті вона розставила посудини з водою. Її тропічні рослини цвітуть і пахнуть. Наказу, який би обумовлював максимальний розмір домашніх рослин, ще немає, та підозрюю, що Стельваген вже працює над цим.

Пані Стельваген завжди приязна, готова вислухати та підбадьорити будь-кого, одначе за тою приязною подобою приховується незлецька доза пихи та владолюбства. Їй сорок два роки, а на посаді вона вже два з половиною, проте постійно шукає можливості пробитися вгору кар’єрною драбиною, улестивши когось чи навпаки — штурхнувши, залежно від того, з ким має справу.

А ще я мав найціннішого інформатора — її секретарку пані Епельбом. Анья Епельбом була секретаркою останнього директора пана Лемера впродовж двадцяти трьох років, аж до останнього злиття, коли Лемер був вимушений достроково вийти на пенсію. Аньї до пенсії залишалося два роки, й відколи поза її спиною призначили нового керівника офісом, вона сповнилася рішучості не допустити нового підвищення Стельваген. Анья й досі мала доступ до всіх розпоряджень і конфіденційних документів. Кілька років тому вона замешкувала зі мною по сусідству і вберегла від притулку для безхатьків, домовившись про мій переїзд сюди. Детальніше про це якось іншим разом.

У вівторок я часто попивав вранішню каву з Аньєю в її кабінеті. У цей час Стельваген та її керівник офісу їхали на зустрічі з керівниками відділень та округів. Підвищення до керівника округу — наступний стрибок, на який сподівається Стельваген.

Для нас це була можливість попліткувати. «Вмієш берегти таємниці?» — часто запитувала Анья перед тим, як розповісти про останні махінації Стельваген. Ми зібрали на неї чималеньке досьє.

Неділя, 13 січня

Минулої ночі Еферт кинув шість рожевих тістечок із помадкою в акваріум на другому поверсі. Золоті рибки з дурного розуму об’їлися. Їхні трупики плавали серед тістечкових крихт. Розверзлося пекло.

Вибачившись під час вечірнього кавування, що йому потрібно на хвилинку до вбиральні, Еферт натомість видерся сходами, роззираючись навколо, щоби пересвідчитися, що його ніхто не запримітив, і кинув в акваріум тістечка, які досі ховав під піджаком. Відтак акуратно поклав пластикову обгортку у смітник — не надто мудрий спосіб приховувати докази, як на мене, але, на щастя, прибиральник вже його спорожнив.

Акваріум ховався в доволі темному закутку, тож ніхто нічого не помітив аж до наступного вечора. Операція була ризикованою, адже якби його спіймали, то змусили би викликати фургон для переїзду. Можливо, десь глибоко всередині йому було начхати на те, спіймають його чи ні, бо навіть якби його загнали в глухий кут, він крізь зціплені зуби і запінившись присягався би, що і я не я, і хата не моя. На його переконання, саме так і грають у цю гру. Його філософська доктрина гласить, що єдина причина жити — це якомога приємніше вбивати час. Фокус у тому, аби не сприймати все надто серйозно. Я йому заздрю. І водночас — швидко вчуся.

Учора я був сам не свій, оскільки Еферт заздалегідь розповів мені про кримінальщину, щоби я зміг підготувати собі переконливе алібі. Це було нелегко. Я мусив «зависати» у Відпочинковій кімнаті доти, доки остання пара пожильців із мого поверху не підвелася, щоб човгати нагору. «Я піду з вами, за компанію», — сказав я. Подружжя Якобсів зміряло мене досить підозріливими поглядами.

Сигнал тривоги пролунав сьогодні якраз після дев’ятої ранку. Йдучи до церкви, пані Брандсма мимохідь позирнула на рибок, що плавали собі голічерева. Схоже, що спочатку її намагалися втихомирити, але Брандсма, поки шукала чергову сестру, встигла розпатякати про це всім, хто траплявся їй на шляху. Щойно у мої двері постукав сусід зі словами: «Ти не повіриш, що я ото щойно почув…»

Спускаючись на каву, я з нетерпінням чекав продовження цієї історії.

Понеділок, 14 січня

Ще одне нещастя з домашніми улюбленцями: у пані Шройдер під час чищення клітки випадково засмоктало у порохотяг її канарку. Коли після кількох відчайдушних хвилин вона таки спромоглася опанувати тремтіння у руках і відкрити його — від її жвавої маленької пташечки мало що лишилося. Звісно ж, якби вона вимкнула пристрій відразу, то маленька Піт була би ще жива, а так відійшла у кращі світи. Шройдер безутішна у своєму горі і винуватить тільки себе.

Єдине, чим страдницю підтримав персонал, так це порадою якнайшвидше позбутися клітки.

Усі пожильці мали стійкі уявлення про роль тістечкових крихт у акваріумах. А от запитайте їх, що вони думають про війну в Сирії, то на вас витріщаться так, немовби ви щойно попросили пояснити теорію відносності. Видовище жмені рибин, що спливли голічерева, тисячократ жахливіше, ніж ущент пошматований вибухом автобус із жінками та дітьми в якійсь далекій країні.

Та не будьмо лицемірами: я сповна насолоджувався рибковим скандалом. Ну не міг же я вдавати, що це мене печалить. Цей трафунок, що зненацька порушив спокій усіх пожильців, можна назвати видатним. Планую згодом повернутися до Відпочинкової кімнати, щоби отримати порцію соковитих рибкових теревенів.

Минула зима. На землі ні сніжиночки, але вчора я бачив першого старого шкарбана, котрий виповз надвір, натягнувши поверх черевиків вовняні шкарпетки, щоби ногам не було ковзко.

Вівторок, 15 січня

А ось і він — перший цьогорічний снігопад. А це означає, що ніхто не ризикне вийти назовні, і, крім того, всі запасатимуться провізією. У маленькій крамничці внизу вам не вдасться купити ні печива, ні плитки шоколаду. Війна, ви ж знаєте.

Нинішній молоді пощастило, що ми єдині, хто пережив війну, а отже, їм не доведеться більше слухати заяложені байки про суп із тюльпанових цибулин чи про те, як заради пучка моркви люди волоклися по сім годин.

Отже, разом — сім мертвих рибок.

Учора викликали поліцію. Двоє молодих констеблів зеленого поняття не мали, як розслідувати цю справу. Жодними видатними талантами, як то показують по телевізору, вони не вражали. Спершу ця пара оглянула кожний куточок акваріума, включно із тріщиною. Так, наче мріяли знайти хоч одненьку рибку, придатну для воскресіння.

— Еге ж, вони всі поздихали, — сказав один.

— Це, мабуть, тістечко з ними таке зробило, — зауважив другий.

Стельваген наказала залишити мертвих рибок в акваріумі, позаяк вони мали слугувати речовим доказом. Хтозна, може, вона очікувала прибуття криміналіста-патологоанатома.

Хай там як, а схоже, що поліціянти жадали якомога швидше вшитися звідти, але вшитися якось пристойно. Директорка наполягала на щонайретельнішому розслідуванні, одначе молодший поліціянт сказав їй, що для цього знадобиться заява про порушення кримінальної справи.