Треба буде придбати щось від дощу. Учора я мусив шукати прихисток під мостом на п’ятнадцять хвилин, бо одягнув лише літній піджак, а мене застала сильна злива. Хитрість у тому, щоби зберігати спокій і зачекати, поки дощ не скінчиться, а не бігти сторчголов через п’ять хвилин після його початку, і все таки промокнути.

Той же феномен стосується й переходу дороги: спершу ви спокійно чекаєте, доки всі не заберуться геть, а потім, якщо це затягується, вам уривається терпець і ви ступаєте на дорогу саме в ту мить, коли це й справді небезпечно.

Четвер, 15 серпня

Наш будинок бачив народження «ПАП».

«Старі люди в цій країні є жертвами врізаня [sic]^[67] в усіх галузях догляду на очах місьцевої [sic] влади. Саме тому ми заснували Партію амстердамських пенсіонерів (ПАП), щоб відстоювати наші місьцеві [sic] права».

Якщо кількість орфографічних помилок — це показник якості цієї групи, то ми опинилися в напрочуд неписьменних часах.

Пан Кроль та пан Наґель із «50 Плюс» не планують у березні 2014 висувати свою партію на вибори до місцевих рад. Вони вже бачать, до чого все котиться: юрба авантюрних, неосвічених дідусів і бабусь починає заколот у палатах місцевих рад. Зі своєю партією вони не збиралися допускати подібного.

Головна мета нашої філії «ПАП»: більше лавок, на яким можна було би перепочити людям похилого віку.

Партія «50 Плюс» за бажання могла би стати могутньою силою. Вона може розраховувати на підтримку значної більшості розлючених, жалюгідних стариганів. котрим за сімдесят. Саме вони є тими, хто забезпечує політичну силу кількістю. Проте партійні лідери та організатори, так би мовити — політична еліта, віком від п’ятдесяти до шістдесяти п’яти, як це тепер модно. Звісно, серед них мають бути й ті, хто не проти виступити на захист своїх старших виборців? Навіть якщо таке «не проти» спричинене лише нудьгою?

Рівень цивілізованості нації можна виміряти за її ставленням до найстаріших і найслабших громадян. Поверховий та абиякий догляд за людьми похилого віку, який в Нідерландах гостро критикують, створює родючий ґрунт для сивовочолого популізму. Ми живемо в одній із найзаможніших країн світу, але знову і знову чуємо: ваш догляд надто дорого обходиться.

П’ятниця, 16 серпня

Я та мій мобільний скутер близько познайомилися з кущами.

Після вечері я вийшов трохи покружляти парком. Газонувши, задивився щонайменше на дванадцятьох кроликів, які мирно бенкетували на траві. Коли я знову глянув на дорогу, то менш ніж за метр від мого переднього колеса помітив кроленя. Певно, рефлекси в мене ще нівроку, бо вже за секунду я усвідомив, що застряг у плетиві гілок. Перевіривши, чи не лишився кролик під колесами, я спромігся обережно витягти скутера з кущів. З люб’язною допомогою вишуканої панянки на велосипеді, яку трясло дужче, ніж мене.

Учора я пив каву з Аньєю в її кабінеті. Перебуваючи біля святая святих усіх новацій, вона не втрачала своєї рішучості. З приводу реконструкції відбулося чимало зустрічей. Правління розмірковує над тим, щоби перетворити одне крило на відділення догляду, а це, до слова, наша чудова крамничка. Анья також чула краєм вуха і про ще одне підвищення підзвітних сум для нашої директорки. Хоча, як на мене, вона вже й так має занадто дорогий вигляд у цих своїх вишуканих ділових костюмах.

Наступна екскурсія нашого клубу в понеділок. Час відправлення — 13:00. Зручний одяг. Лідер групи — Еф’є.

— Це те, що є для мене звичним, — ось такий натяк для роздумів дала вона нам.

І це саме в той час, коли ми раділи тій новині.

Субота, 17 серпня

Шістдесят чотири відсотки людей похилого віку вважають правильним закінчити життя по-людськи, щойно скажуть собі: досить з мене. Чотирнадцять відсотків вважають, що їхнє життя має йти своїм плином. Найважливіші причини відходу: страх втратити здоровий глузд і страх сильного болю та страждань. Такими є результати дослідження телекомпанії МАХ.

Отже, якщо вірити статистиці, приблизно один із семи мешканців цього притулку не заперечував би, якби за ними прийшла стара з косою. Але роззирнувшись навколо себе за ланчем, я не міг точно ввизначити охочих.

У будинку нове правило: мешканцям більше не дозволяється користуватися сходами, якщо тільки вони не отримали чіткого дозволу від працівників. Минулого тижня пані Стейфер впала зі сходів і зламала ключицю — ось вам і причина. (Щойно я це почув, то подумав, що це їй ще пощастило із ключицею, бо могло бути значно гірше).

Малося на увазі, що правила вигадують лише задля нашого ж добробуту. Звісно ж, це основний і найефективніший спосіб уникання ризиків і, відповідно, судових процесів.

Можливо, пані Стейфер було би краще скористатися ліфтом, але вона проходила вгору та вниз чотири східцеві марші щодня впродовж останніх п’яти років, аби тримати себе у формі. І доки пані Стейфер не впала в маразм і не збожеволіла, хіба це не її приватна справа? Працівники лише мають впевнитися, що на сходах не розкидані бананові шкурки.

Неділя, 18 серпня

Більше про протокол для померлих пожильців.

Перше правило — не розголошування причини смерті. Усі питання працівники мають адресувати лікарю або керівнику, які потім переадресовуватимуть їх одне одному. Якщо хтось продовжує наполягати, йому говорять, що через правила приватності причину смерті розголошувати не можна. Будь-які натяки на самогубство суворо заборонені.

У протоколі також сказано, що родині мають тактовно нагадати якомога швидше звільнити кімнату померлого.

Керівництво повинно переконатися, що ніхто нічого не вкрав. Це для мене новина. Вочевидь, речі зникали раніше.

Я знаю, що пожильці інколи обіцяють щось доглядальникам: «Коли я помру, можеш взяти собі ось це чи оте». Це гарний спосіб розпалити вогонь поміж своїх спадкоємців.

У протоколі я не знайшов жодних вимог до працівників стосовно відвідин похорону чи кремації, якщо це припадає на робочий час. Мені здавалося, щось-таки має бути. Навпаки, працівників на похорон не відпускають. Якщо вони все-таки вирішують піти, то мають робити це в свій особистий час.

Гаразд, гадаю, що як на недільний ранок досить вже про смерть.

Понеділок, 19 серпня

Сьогодні вранці я вже виїжджав на своєму скутері. Тиха прогулянка, бо одна із переваг цього транспортного засобу в тому, що він майже не створює шуму. Коли їдете рівненьким асфальтом, здається, що пливете. Я поїхав через Вліґенбос («Ліс мух»), який було названо так не через рій мух, а, безсумнівно, на честь пана В. Г. Вліґена, котрий був, мабуть, якимсь великим цабе, якщо на його честь назвали цілий ліс. Минуло десять років, відколи я був тут востаннє. Ліс гарно доглянутий, окрім того, це прекрасне місце для вправляння у кермуванні, оскільки тут не зустрінеш ні душі, на яку можна було налетіти, ну хіба що на кролика. Я тоді трохи здер фарбу, коли зарізко оминав те кроленя. Хоча на моєму скутері вже й так вистачало вм’ятин та подряпин, тож трястися над недоторканністю ходової частини мені не було потреби. Мені таки варто трохи відпочити, бо для бездоріжжя мій скутер — не найкращий варіант.

Я запитав Еф’є, чи вона колись не думала над тим, щоби прокататися самій.

«Ні, це не для мене. Я радо вийду гуляти з тобою, а не з однією із тих штук».

Шкода.

Але не зважайте. Я мав знайти для сьогоднішньої поїздки зручний одяг.

У нас не було нічого, крім дозвілля, але замало одягу для того дозвілля. Чи може той одяг, який носиш, коли більше нічого не маєш, автоматично стати дозвільним?

Вівторок, 20 серпня