Райдаут заперечно похитав головою з боку в бік. Двічі. Дуже повільно.

— Це дуже добре. Годі, Кет, досить.

— Ще трохи, — припрошувала вона.

— Годі, я сказав. Більше я не можу витримати.

Вона дозволила нозі опуститись і заходилася працювати з його лівою рукою. Ньюсом був не проти. Він часто казав людям, що обидві його руки також зламані, але це — неправда. Ліву руку він просто вивихнув. Він також казав людям, що йому пощастило не опинитися в інвалідному візку, але переповнене різноманітними наворотами ліжко свідчило, що найближчим часом він не збирався скористатися цією удачею. Наворочене лікарняне ліжко було його інвалідним візком. Він їздив на ньому по всьому світу.

«Невропатичний біль. Це велика загадка. Можливо, нерозв’язна. Ліки більше не діють».

— Лікарі прийшли до консенсусу: я страждаю на невропатичний біль.

І боягузтво.

— Це велика таємниця.

І чудове виправдання.

— Можливо, нерозв’язна.

Особливо якщо і не намагаєшся.

— Ліки більше не діють, і лікарі не здатні мені допомогти. Ось чому я покликав вас сюди, преподобний Райдауте. Ваші рекомендації в сфері… е-е-е… зцілення… дуже вражають.

Райдаут підвівся. Кет тільки тепер побачила, що він дуже високий. А тінь за його спиною була ще вищою. Вона майже торкалася стелі. Очі, що глибоко запали в очниці, велично дивилися на Ньюсома. Священик мав харизму, щодо цього можна не сумніватися. Це її не здивувало, шахраям без неї ніяк, але Кет не розуміла, наскільки вона в нього сильна, аж доки старий не став перед ними на повний зріст. Дженсен навіть задер голову, щоб поглянути на нього. Краєм ока Кет помітила якийсь рух. Глянула вбік і побачила Мелісу, яка стояла у дверному прорізі. Отже, тепер тут зібралися всі, окрім кухарки Тоні.

За вікном вітер піднявся до пронизливого крику. Скло в шибках затремтіло.

— Я не зцілюю, — мовив Райдаут. Кет гадала, що він з Арканзасу — принаймні Ньюсомів «Гольфстрім IV» останньої моделі підібрав його саме там, — але його голос був позбавлений акценту. А ще він — неживий.

— Ні? — розчаровано глянув на нього Ньюсом. Ображено. Може, подумала Кет, трохи налякано. — Я відправив команду детективів, і вони запевнили мене, що в багатьох випадках…

— Я виганяю.

Кошлаті брови Ньюсома поповзли вгору:

— Перепрошую?

Райдаут підійшов до ліжка і став там, вільно склавши руки на рівні плоского паху. Глибоко посаджені очі похмуро дивилися на людину в ліжку.

— Я знищую паразита, який харчується скаліченим тілом, так само як дезінсектори знищують паразитів, термітів, наприклад, які пожирають будинок.

«Тепер, — подумала Кет, — я почула абсолютно все». Але Ньюсом був вражений. «Наче дитина, яка спостерігає за майстром гри в «Трикарткового Монті»[262] на розі вулиці».

— Ви одержимі, сер.

— Так, — погодився Ньюсом. — Саме це я і відчуваю. Особливо вночі. Ночі тягнуться… дуже довго.

— Кожен чоловік, кожна жінка, які страждають від болю, одержимі, але в деяких нещасливих випадках, таких як ваш, проблема йде глибше. Одержимість — не тимчасове явище, це постійний стан. І він погіршується. Лікарі не вірять у це, бо вони люди науки. Але ж ви вірите, хіба ні? Бо ви — той, хто страждає.

— Ще б пак, — видихнув Ньюсом. Кет, що сиділа на своєму стільці біля ліжка, стримувалася, аби не підвести очі вгору.

— У випадку такого нещастя біль відкриває лазівку демонічному богу. Він маленький, але небезпечний. Він харчується особливим типом болю, який виникає лише в певних, особливих людей.

«Геніально, — подумала Кет, — йому таке точно сподобається».

— Коли бог знаходить цю лазівку, біль стає агонією. Він харчується вами. Він жертиме вас, аж доки не висушить. Тоді він покине вас і піде геть.

Кет несподівано для себе бовкнула:

– І що ж це за бог такий? Точно не той, про якого ви проповідуєте. То Бог — любові. Принаймні, я росла з вірою в це.

Дженсен похмуро зиркнув на неї і затряс головою. Він точно очікував на спалах емоцій від боса… але кутики Ньюсомових уст розтягнулися в легенькій посмішці.

— Що ви скажете на це, отче?

— Я скажу, що існує багато богів. Насправді наш Господь, Великий Господь, править ними усіма, і те, що він знищить їх усіх Судного дня, — нічого не змінює. Маленьким богам поклонялися люди в усі часи. Вони мають силу, і наш Господь часом використовує її.

«Щоб перевірити», — подумала Кет.

— Щоб перевірити нашу силу та віру. — Він повернувся до Ньюсома та сказав йому щось таке, що дуже здивувало її. — Ви — людина великої сили та малої віри.

Ньюсом хоч і не звик чути критику, але все одно всміхнувся.

— Я не маю достатньо християнської віри, це правда, але я вірю в себе. А ще я вірю в гроші. Скільки ви хочете?

Райдаут знову посміхнувся, оголюючи маленькі зуби, які більше нагадували мініатюрні надгробки. Якщо він навідувався до дантиста, то це було багато-багато місяців тому. А ще він жував тютюн. У батька Кет, який помер від раку ротової порожнини, були такі ж знебарвлені зуби.

— Скільки ви заплатите, щоб звільнитися від болю, сер?

— Десять мільйонів доларів, — миттєво відповів Ньюсом. Кет почула, як зітхнула Меліса. — Але я став тим, ким я є зараз, не тому, що був невдахою. Якщо ви зробите те, про що казали, — вигнання, знищення, екзорцизм, називайте це, як хочете, — ви отримаєте гроші. Готівкою, якщо ви не проти провести тут ніч. Не зробите — не отримаєте нічого, окрім хіба що вашого першого та останнього перельоту туди й назад на приватному літаку. За це не треба платити. Зрештою, це я звернувся до вас.

— Ні, — повільно відповів Райдаут, стоячи так близько до ліжка, що Кет могла відчути запах нафталінових кульок, які недавно зберігали його костюмні брюки (напевно, його єдину пару, якщо він не мав іще одних штанів для проповіді) цілими. Ще вона відчувала сильний запах якогось мила.

— Ні? — Ньюсом здавався по-справжньому здивованим. — Ви кажете мені «ні»?

Він знову посміхнувся. Тепер це була таємна та доволі неприємна посмішка, яка виникала на його обличчі, коли він телефонував комусь або укладав угоди.

— Я збагнув. Ось таке от крутійство? Я розчарований, Преподобний Райдауте. Я справді вірив, що ви будете на рівні. — Мільйонер повернувся до Кет, і вона відсахнулася. — Ви, звісно, гадаєте, що я втратив глузд. Але ж я з вами не ділився результатами розслідувань, правда?

— Ні, — відповіла жінка.

— Жодного крутійства, — промовив Райдаут. — Я не здійснював вигнання вже п’ять років. Ваші детективи сказали вам про це?

Ньюсом не відповів. Він дивився на тонкого, дуже високого чоловіка з певним ніяковінням.

Дженсен запитав:

— Через те, що ви втратили сили? У такому разі навіщо ви приїхали сюди?

— Це Господня сила, а не моя, і я її не втратив. Але вигнання потребує великої енергії і великої сили. П’ять років тому в мене був серйозний серцевий напад, якраз після того, як я провів вигнання з однієї молодої дівчини, яка потрапила в жахливу автокатастрофу. Ми вижили, вона та я, але кардіолог, із яким я консультувався в Джонсборо, сказав, що коли я знову піддам себе такій напрузі, у мене може статися іще один напад. Цього разу — смертельний.

Ньюсом не без зусиль підняв викривлену руку до рота та промовив до Кет та Меліси комічним театральним шепотом:

— Здається, йому треба двадцять мільйонів.

— Усе, що мені треба, це сімсот п’ятдесят тисяч доларів.

Ньюсом вирячився на нього. Меліса спитала:

— Чому?

— Я — пастор церкви в Тітусвіллі. Вона називалась Церква Святої Віри. От тільки зараз там немає церкви. У наших краях дуже сухі літа. Величезна пожежа, ймовірно, почалася через кемперів. Мабуть, вони були п’яні. Тепер моя церква — це лише бетонний відбиток на землі та кілька обвуглених балок. Мої парафіяни змушені молитися на покинутій заправці біля платної автостради Джонсборо. Це дуже незручно зимовими місяцями, і там мало місця, щоб умістити всіх. Нас багато, але ми бідні.