Лаура здригнулася.

— Не можеш посперечатися, правда? Я просто дала тобі скуштувати власної пігулки. — Черрі встала й пройшла повз Лауру до кухні.

Там було темно, і єдиним джерелом світла були лампи під шафками.

— Я маю сама собі налити? — зітхнула вона, дістаючи пляшку соку з холодильника.

Лаура обережно спостерігала за нею, але нічого не говорила. Вона побачила свій телефон там, де й залишила його, і розмірковувала, чи зможе дістати його й набрати 999 так, щоб Черрі цього не помітила. Але тоді вона б точно почула голос у слухавці, до того ж Лаура не була впевнена, чи не поїхав у Черрі часом дах. Лаура знала, що, напевно, варто спробувати поговорити з нею, умовити чи щось таке, але вона нервувалася, не знаючи, з чим мала справу. Вона повільно відчинила шафку, витягла склянку й штовхнула її через стіл. Черрі глянула на неї з приємним подивуванням.

— Дякую. Бачиш, це не важко. Бути милою. — Вона налила собі соку. — Знаєш, ти зробила Даніеля жалюгідним. — Вона бачила, як спалахнули очі Лаури на саму згадку про її сина, і нетерпляче зітхнула. — Він не знає, що я тут, і зараз точно не в тому фізичному стані, щоб приїхати. Він спить, — додала вона у відповідь на стривожений погляд Лаури, — і, напевно, якийсь час не прокинеться.

— Що ти з ним зробила? — розгнівано спитала Лаура.

Черрі зупинилася, ледь ковтнувши.

— Знаєш, тобі варто хоч інколи прислухатися до себе. Він дорослий чоловік. Йому не потрібна мамуся, котра втручається в його життя. — Вона глянула на неї. — З нас вийде гарна пара, він і я. Я гарна людина. Я не зробила нічого поганого, я важко працювала задля цього.

— То ти визнаєш це? — тихо промовила Лаура.

— Що?

— Що ти планувала отримати Даніеля. Ти обрала його через те, що він має.

Черрі розгнівано стукнула склянкою об стіл. Ця жінка була така обмежена, не готова побачити речі під іншим кутом зору. Їй не подобалося те, що вона хотіла поладнати, стати кращою. Господь дозволив бідним людям думати про гроші, коли їх у них не було.

— Заради Бога. — Вона підійшла до задніх дверей і визирнула надвір. Було темно, але в саду й досі горіло світло.

Засмучена, Лаура спостерігала за нею й не могла далі триматися. Черрі звільнила всі її страхи й тривоги. Її голос тремтів.

— Ти сказала, що ти гарна людина, але ніколи в житті я не чула нічого обурливішого. Ти брехуха, що постійно прикидається й маніпулює іншими. Тебе цікавить тільки одне, і це те, що ти зможеш отримати для себе.

Черрі напружила плечі.

— Ні…

— Ти лише егоїстичний паразит…

— Ні, це не так…

— …і на моє нещастя, так трапилося, що мій син опинився не в тому місці й не в той час, коли прийшов в агентство нерухомості…

— Зупинися… — Черрі затулила вуха долонями.

— …і ти систематично руйнуєш його життя, і навіть твоїй матері соромно називати тебе дочкою…

— ЗАТКНИСЯ!

Крик Черрі завис у повітрі, і якийсь час жодна з них нічого не говорила. Черрі намагалася заспокоїти дихання, контролювати бажання налетіти на Лауру, зірвати самозакоханий, осудливий вираз обличчя з цієї привілейованої жінки. Вона зосередилася на саду, розмірено дихаючи й заштовхуючи назад той гнів, що загрожував затопити її. Тремтячи, вона стиснула долоні в кулаки. Раптом її затопив смуток, відчуття поразки, що могло вивести її з рівноваги. Вона запропонувала Лаурі дружбу, повагу, хотіла навіть, щоб їхні стосунки нагадували матір та дочку, і що отримала натомість? Відмову та ворожість. Вона ніколи не підходитиме. Черрі стражденно поклала руки на вікно й саме тоді побачила це. Просто посеред галявини. Вона знову уважно придивилася, просто щоб переконатися, що не помилилася. Там точно було порожньо, віконне скло зникло.

Вона розвернулася.

— Лауро, мені шкода, що ти й досі так вважаєш, але не думаю, що ти розумієш, що я намагаюся сказати. Ми з Даніелем кохаємо одне одного, — до того, як Лаура почала сперечатися далі, вона поклала руку на дверну ручку. — Не проти, якщо я впущу трохи свіжого повітря? Для мене це трохи важко.

Вона розблокувала розсувні двері й відсунула першу секцію. Потім зробила один крок у дворик. Було прохолодно, але свіжість іще більше загострила її розум, і було в цій темряві щось, що в той момент змусило її нервуватися.

Лаура обережно спостерігала, її серце шалено билося в грудях. Тієї секунди, коли вона закінчила свою тираду, уже пожалкувала про свою імпульсивність. Мовчання Черрі тривожило її, а тепер вона вийшла в сад. Що їй робити? Вона зважила можливість зачинити двері й замкнути їх, але Черрі все ще була надто близько. Вона могла повернутися за півсекунди й встромити ногу у двері — ні, вона ніколи не зможе зачинити їх вчасно. Лаура зробила крок уперед, сподіваючись, що ця дія зможе змусити Черрі теж відступити глибше в сад і подалі від дверей.

Несподівано Черрі розвернулася й повністю розчинила двері, аж до стіни.

— Годі тобі, це прекрасна ясна ніч, — сказала вона й жестом показала Лаурі виходити.

Лаура подумала якусь мить. Якщо вона піде за Черрі надвір і заведе її достатньо глибоко в сад, поки сама залишатиметься достатньо близько, то, можливо, зможе забігти в будинок і замкнутися там. Вона вийшла надвір, і Черрі почала йти на газон.

«Це схоже на диво», — думала Черрі, наче так і мало бути. Діра просто посеред газону. Лаура могла впасти випадково. Це було щось із того, що легко могло статися, навіть якби її тут не було. Вона знала, що мусить знову розізлити Лауру, бо коли та засмучувалася, то ставала необережною.

— А як щодо того, щоб ти запропонувала мені щось, що змусило б мене піти? — поки говорила, Черрі пройшла трохи далі до дірки в землі.

Не надто швидко. Маленькими, маленькими кроками. Вона всміхнулася собі, коли почула, що Лаура пішла за нею.

— Ти хочеш грошей? — задихаючись від обурення, промовила Лаура. — Грошей, щоб ти трималася подалі від Даніеля? Ти, певно, збожеволіла. Я заплачу тобі, а ти скажеш йому, що то була моя ідея? Вважаєш мене такою дурною?

«Ні, не дурною, — подумала Черрі, — просто трохи оскаженілою». Вона пройшла ще трохи далі, наче просто розмірковувала над словами Лаури.

— Я б цього не зробила. Я б пішла, і ти більше мене не побачила б. — Вона підійшла так близько, як тільки могла, не викликавши підозр. Тепер Лаура була дуже близько, лише за кілька метрів. Їй потрібно було обійти її, стати позаду. Тоді вона побігла б до неї, щоб Лаура відсахнулася назад і випадково впала. Несподівано оступилася й трагічно впала в підвал. Потім Черрі просто поїхала б додому й лягла спати. Прокинулася б із Даніелем і чекала б на новини, навіть пальцем би її не торкнулася. Вона почала обходити Лауру.

— Або я могла б просто сказати Даніелю, що в нас нічого не виходить, що я зустріла когось іншого.

У Лаури всередині все стиснулося.

— Не треба. Не роби цього. Просто йди.

— Тоді зупинімося на сотні тисяч. Ні, на двох. Для тебе це дрібниці.

— Будь ласка. Зараз я прошу. Просто забирайся з мого будинку.

— Якщо я зникну, ця чорна смуга закінчиться. Це того варте, Лауро?

Тепер Лаура тремтіла, благаючи:

— Дай мені спокій. Ти сказала, що хочеш, аби ми були друзями, я теж цього хотіла від самого початку. Це те, що я намагалася зробити.

Тепер Черрі була майже точно позаду Лаури. Усе, що їй потрібно було зробити, це трохи відійти до будинку, і вона опиниться на правильній позиції. Поки вона говорила, то мусила непомітно підійти на один фут ближче. Непомітні, незначні рухи. Вона почала відступати, даючи собі достатньо простору для бігу.

54

Даніель застогнав уві сні й покрутив головою.

— Іди геть, — пробурчав він, але Руфус продовжував його лизати.

Десь глибоко в безтямності він знав, що це було цуценя, але не міг прокинутися. Він також цілком усвідомлював цей факт, і це змусило його боротися, щоб змусити себе виринути з туману.