Увесь день Черрі байдикувала, чекала, думала, планувала, як дістати його телефон, і вправлялася в тому, що робитиме з результатом. Існувала висока ймовірність того, що це Лаура дзвонила йому, і вона уявила їхню розмову, коли Даніель ходив туди-сюди кімнатою, намагаючись залишатися спокійним.

«Даніелю, у мене навіть немає слів… Ми ж обоє знаємо те, що вона намагалася віддалити тебе від мене. Тобі не здається, що вона трохи, не знаю, як це сказати… одержима?» Черрі також знову повторила б свою болісну реакцію на її звинувачення, таку сильну, що й сама почала б вірити у власні заперечення. Це був гарний знак. Між цим вона розважала себе переглядом весільних сайтів, починала планувати, де відбудеться весілля, що вона вдягне. Однак це було не так весело, як мало б, тому що Черрі не могла повністю розслабитися, поки ситуація з Даніелем не заспокоїться.

Коли він повернувся додому, Черрі підійшла до вхідних дверей, щоб привітати його, турботливо взяти сумку й розім’яти плечі.

— Це чудово, — схвально сказав він, нахиляючи шию, але довго на місці не залишився й попрямував на кухню чогось випити. — Я пообіцяв сьогодні поїхати до мами, якщо для неї це буде не запізно, — промовив він, наповнюючи склянку водою.

Це був один із тих сценаріїв, котрі вона передбачала.

— Уже пів на одинадцяту, — сказала Черрі, прикидаючись, що здивована, але без гіркоти, обережна, щоб не відштовхнути його.

Це вперше, відколи повернувся, Даніель глянув їй у вічі, і вона безтурботно дивилася на нього.

— Знаю. Вона, мабуть, уже заснула. Я залишив їй повідомлення, щоб вона передзвонила, якщо ще не спить. — Він коротко поцілував Черрі. — Я лише прийму душ, — і пішов до ванної кімнати, але цього разу залишив телефон на столі.

Це було те, що треба, але вона зачекала, доки не почувся шум води, і вже хотіла взяти телефон, аж раптом він почав дзвонити. Налякана, вона відсмикнула руку. «Мама» — висвітилося на екрані. Черрі почекала, поки телефон затихне й з’явиться повідомлення про пропущений дзвінок. Вона взяла телефон і залізла в повідомлення Даніеля.

«Даніелю, я пропустила твій дзвінок. Я все ще хочу зустрітися. Ти сказав, що й досі будеш на ногах? Будь ласка, приїжджай. Можливо, ти в душі абощо… Дай мені знати. Я чекатиму, тож не хвилюйся про пізній час».

Черрі не хотіла, щоб він їхав. Їй потрібно було більше часу, не варто було роздувати вже й без того палаючий папір. Вона натиснула «3», щоб видалити повідомлення, а потім швидко продиктувала розпізнавачу голосу своє повідомлення. Після цього переглянула історію дзвінків. Угорі списку був дзвінок Лаури, і кількома дотиками вона видалила його. Черрі прокрутила кілька номерів, очевидно, його колег, далі дзвінок від Віла, Говарда, а потім Черрі побачила той дзвінок. Номер був не підписаний, і його було видно повністю. От тільки вона знала його напам’ять, бо жила там. Квартира її матері. Її мати й Даніель розмовляли о восьмій тридцять сім минулого вечора. Вона поспіхом намагалася згадати. Це було якраз тоді, коли вона пішла за вином. Її серце обірвалося. Тож він усе знав чи щонайменше достатньо. Так от чому Даніель не міг поглянути їй у вічі, коли вона повернулася, от чому він віддалився відтоді. І саме тому сьогодні ввечері він збирався зустрітися з Лаурою.

«От тільки цього не буде», — швидко нагадала вона собі. Черрі видалила повідомлення. Вона часто ловила себе на тому, що її мозок найкраще працює під тиском обставин і, розв’язуючи проблеми, починає аж наче гудіти — цього вечора все було так само. Насправді сьогодні на неї зійшло натхнення. Вона була геніальною і, здається, точно знала, що їй робити.

Вона поїде зустрітися з Лаурою.

Черрі відчула дивну приреченість, немовби, зрозумівши, що робити, вона почала цілий ланцюжок подій. Вона ще не знала, якими вони будуть, але якимось чином це дало б їй бажані відповіді.

Однак вона мусила підготуватися, і швидко. Шум води стих, і він одягнеться вже за хвилину. Вона порилася на кухні, схопила два шматки хліба, намазала їх маслом і поклала шматочок шинки та перцю. Налила склянку води й поставила на стіл, щойно він зайшов.

— Ти, напевно, голодний. Мені здалося, тобі потрібно швидко перекусити, особливо якщо після цього ти поїдеш до мами.

Здавалося, його вразила її далекоглядність.

— Дякую. Мій телефон не дзвонив?

Вона похитала головою. Даніель глянув на годинник у кухні, і вона простежила його погляд. Було десять хвилин до одинадцятої.

— Я сказав, що даю їй півгодини. Я поїм, і якщо до цього часу вона не подзвонить, це означатиме, що вона заснула.

Черрі уважно дивилася за тим, як він з апетитом наминав сендвіч. Закінчивши, Даніель стиснув долоні й потягнувся, висловлюючи всю втому важкого дня. Потім він знову взяв телефон, і Черрі перехопило подих: а раптом він подзвонить Лаурі. Однак Даніель поклав його на місце.

— Просто валюся з ніг, — сказав він. — Завтра мені на роботу на шосту.

— Не звинувачую тебе, — сказала Черрі, поставивши його тарілку в посудомийку.

— Вибач, сьогодні з мене нікудишня компанія, правда? — Він позіхнув, відчувши величезне виснаження, яке, здавалося, здивувало його.

— Іди спати, — суворо сказала Черрі. — Я приєднаюся до тебе за хвилину, лише закінчу з цим, — і почала засипати посудомийку сіллю.

Вона навмисно тягнула час, і, коли зайшла до спальні, він, на її задоволення, уже заснув. Черрі привітала себе із сендвічем. Вона додала півтаблетки зопіклону — залишок від тих днів, коли Даніель «помер» і вона вважала, що втратила все, тому не могла заснути. Цього вистачило для того, щоб він міцно заснув, однак препарат був недостатньо сильний, щоб залишити якісь помітні симптоми на ранок. Вона роздробила його й змішала з червоним перцем, а часниковий майонез приховав неприємний смак. Залишалося зробити лише одне. Вона взяла телефон Даніеля, який він поставив на зарядку на столі, відправила повідомлення, а потім видалила запис.

«Вибач, був у душі. Уже виїжджаю».

— Гадаю, саме час розібратися з цим… з розбіжністю поглядів, — почала Черрі. Лаура продовжувала дивитися на неї широко розплющеними очима і, правду кажучи, була схожа на повну ідіотку. Від цього Черрі стало дуже добре на душі. Вона відчула себе важливою, навіть попри те, що була готова запропонувати оливкову гілочку миру.

— Замість того, щоб тобі постійно намагатися позбутися мене, а мені — помститися, — вона побачила, як Лаура напружилася від ледь уловимого визнання її схем, — чому б нам не помиритися до того, як усе вийде з-під контролю?

Що з нею не так? Чому вона все ще витріщалася так, наче їй провели лоботомію? Зовсім як зачарована. Черрі пройшла вперед і побачила, як Лаура затремтіла.

— Не нервуйся ти так. Я просто хочу сісти, от і все. — Вона провела Лауру в її ж власну вітальню й зручно вмостилася на дивані. Лаура все ще стояла у дверях.

— Припускаю, попросити щось випити — це вже занадто? Хоча не зважай. Дозволь мені просто сказати те, заради чого я прийшла. Лауро, я й справді докладала всіх зусиль, щоб підійти, щоб бути гарною людиною, ідеальною дівчиною для Даніеля… — Згадавши про щось, вона роззирнулася по кімнаті й із жалем розсміялася. — Того дня, коли я прийшла на вечерю, коли ми вперше зустрілися, я дуже нервувалася, а всі твої вчинки змушували мене почуватися зайвою. Були ти й Даніель, і жодного місця для когось іншого. Але я не зайва, більше ні, а ти, здається, ніяк цього не зрозумієш. Та я готова забути про все. Нам варто подружитися. Я хочу, щоб ми стали друзями.

Зрештою Лаура промовила:

— Ти збожеволіла?

Черрі оглянула кімнату так, наче подумала, що Лаура зверталася до когось іншого.

— Ні. Я справді не знаю, що такого зробила, щоб ти мене так зненавиділа.

Лаура вже було відкрила рота, щоб відповісти, але Черрі зрозуміла, що вона збиралася сказати, і це роздратувало її.

— О, знаю, цуценя, лист Маріанні, хоча він і вирішив розлучитися з тобою сам, — зневажливо додала вона, — але все це було після того, як ти так паскудно зі мною обійшлася. Та брехня… Це… не можна пробачити.