До обіду дівчині стало значно краще. Звісно ж, вона не мала наміру йти до будинку Лаури й підливати блекоти в її чай, однак роздуми стали гарною терапією.

Після обіду вона пішла в магазин, щоб купити складники, необхідні для приготування вечері, а потім почала готувати. Таджин наповнив квартиру ароматом кориці, лаврового листя й кмину, а на столі по-королівському стояла рулада меренги. О пів на сьому Черрі накрила на стіл, і за двадцять хвилин Даніель повернувся додому. Вона чекала, поки він зайде на кухню, і відразу ж зрозуміла, що все зробила правильно. Побачивши сервірований стіл, келихи для вина, столові прибори, Даніель усміхнувся, і це розвіяло прохолоду між ними.

— Що це? — промовив він.

— Мій спосіб вибачитися. За те, що вчора була жалюгідним старим мішком.

— Так, трохи була.

— Гей!

Він виклав ключі та гаманець.

— Я хвилювався. І досі хвилююся. Усе гаразд?

Вона всміхнулася.

— Звісно ж. Як я й сказала, учора в мене був поганий день. Чесно. Ти вже бачив пудинг?

Даніель підійшов, щоб оглянути текучий, присипаний цукровою пудрою десерт із полуничним компотом. Він вмочив туди пальця, і на його обличчі з’явився схвальний вираз.

— Неймовірно.

Зітхнувши з полегшенням від того, що вчорашні проблеми залишилися позаду, Черрі всміхнулася.

— У тебе був гарний день?

— Бачив ангіопластику.

— Це коли відкривають заблоковану артерію?

— Пацієнтові стало помітно краще прямо там, на моїх очах. Кров краще почала циркулювати його тілом, і колір шкіри відразу ж змінився.

— Напевно, неймовірно бачити таке.

— Так. — Він замовк. — Мені сьогодні телефонувала мама. Залишила повідомлення. Уперше за кілька тижнів.

Це було наче ніж у спину, але Черрі опанувала себе. Витягла пакет кускусу й всипала в чашу.

— Мені погано. Не люблю сварки. Мама здавалася змученою.

— Що вона сказала?

— Те ж, що й раніше. Що їй шкода. Хотіла якось залагодити провину.

Черрі байдуже кивнула.

— Для мене це важко, хіба ти цього не бачиш?

— Знаю.

— Мені не подобається, що ви двоє не можете поладнати, — зітхнувши, сказав він. — Моя дівчина та моя мама. Ти мала хоча б підбадьорити мене.

Черрі натягнуто всміхнулася.

— Ми не можемо спробувати все вирішити? І ти ж знаєш, що ми й досі не сказали їй про заручини.

— Ну, звісно ж! Ніщо не зробить мене щасливішою.

— Справді?

— Так. — Вона поцілувала його. — Мене засмучує те, що ми не ладнаємо, а ти опинився між двох вогнів. — Вона розвернулася, щоб відчинити духовку й перевірити таджин, добре знаючи, що залишила Даніеля враженим тим, як легко було її переконати.

Чоловікам подобається безконфліктне життя, і вона знала, що погодилася надто легко й насправді нічого не можна було вирішити. І ніколи не можна буде, але до того часу, поки він це усвідомить і знову почне цю розмову, Черрі сподівалася, що Лаура вже зникне.

— Виглядає смачно, — сказав він, дивлячись на таджин. Він обійняв її та поцілував ззаду в шию. — Дякую, Черрі. Ти неймовірна. Знаю, вона аж ніяк не полегшувала тобі життя, і я ціную те, що ти не тримаєш на неї зла.

— Обережно, гаряче!

— Гадаю, мені слід зустрітися з нею.

Черрі розвернулася.

— Що? Сьогодні?

— Лише на півгодини чи десь так. Після вечері. Це проблема? У неї важкі часи. Ти ж знаєш: розлучення та все інше.

Її накрила хвиля паніки. Останнє, чого вона хотіла, так це щоб Даніель отримав повну історію про те, як Лаура бачилася з Венді.

— Мені… Мені просто не дуже добре, от і все.

— Що сталося?

— Нічого страшного, звичайний головний біль. З учорашнього вечора. — Вона потерла лоба, намагаючись швидко щось придумати. — Не схоже, що він угамувався.

Він трохи почекав, а потім промовив:

— Тобі потрібно сісти. Продовжуй, я лише прийму душ, а потім доїм кускус.

Вона дозволила провести себе у вітальню й всадити на лимонний диван. Щойно він вийшов із кімнати й вона почула шум води, Черрі підвелася. Напруження, знервованість загострилися. Це більше нагадувало, ніби в неї за спиною сидів диявол, і неважливо, як вона сиділа, їй усе одно було не по собі й хотілося втекти. Черрі ввімкнула якусь музику, намагаючись позбутися цього відчуття. Потім знову лягла на диван і заплющила очі, докладаючи всіх зусиль, щоб не думати про дзижчання мухи навколо своєї голови.

— Я думав, у тебе розболілася голова? — У кімнату зайшов Даніель, вбраний у чисту сорочку та джинси, волосся було ще вологе й скуйовджене після душу. За ним зайшов Руфус й стрибав навколо, намагаючись лизнути його ноги.

Черрі відповіла:

— Так. Я мала на увазі, що прийняла таблетку.

— Ліки не діють так швидко, — промовив Даніель, зменшуючи гучність.

«От же не пощастило, що він лікар», — подумала Черрі, знаючи, що він мав рацію й вона не могла з цим посперечатися. Замість цього дівчина йому осяйно всміхнулася.

— Ти підняв мені настрій. Думаю, що в мене стався стрес від переїзду.

— Ти не щаслива бути тут?

Вона здивовано глянула на нього.

— Надзвичайно щаслива. — Вона хотіла запитати «А ти?», але щось її зупинило. — Голодний?

— Помираю з голоду.

— Ходімо їсти.

Він пройшов за нею на кухню.

— Келих вина?

Черрі спохмурніла.

— О, ні!

— Що?

— Я забула про вино!

— Не переймайся.

— Ні, я мала на увазі, що хотіла, щоб усе було ідеально. — Вона схопила сумочку. — Я лише спущуся вниз до «Генріз» і візьму пляшку ширазу чи чогось іще. Так чи інакше, час вигулювати Руфуса, — сказала вона, притримуючи неспокійне цуценя й чіпляючи до нього повідець.

— Ти не мусиш.

Але Черрі вже вийшла за двері.

— Чому б тобі не доїсти свій кускус, доки я не повернуся? Ти ж знаєш, що Руфус не завжди поводиться так, як нам би того хотілося.

Двері за нею зачинилися, і Черрі спробувала заспокоїти пришвидшене дихання. Вона не хотіла чекати ліфта, тож заквапилася сходами вниз, Руфус ледь встигав за нею. Свіже повітря допомогло їй заспокоїтися, і дівчина трохи пройшлася до винної крамниці, а потім прив’язала Руфуса надворі. Як і зазвичай, там було кілька покупців, котрі обговорювати вино з важливістю мирної угоди, але вона була єдиною біля каси, тому на обслуговування не пішло багато часу. Загорнувши пляшку в товстий пластиковий пакет, Черрі стояла надворі. Вона була ще не готова повернутися до квартири, минуло ще недостатньо часу, щоб хмари розвіялися, тож вона відв’язала Руфуса від стовпа й повела його на прогулянку, якої він так вимагав.

Лаура сиділа, перемикаючи канали, роздратована нестачею вартісних телепрограм. Вона не хотіла дивитися ще одне шоу про стиль життя, показово представлене серйозною кулінарною програмою. Неспокійна, як і завжди, коли була сама, вона провела день, напружено тиняючись будинком. Після провальної зустрічі з Венді Лаура й гадки не мала, що робити далі. Вона не могла нічого зробити, і це лякало її, так, наче, не роблячи нічого, вона була підставною качкою.

Лаура розмірковувала над тим, щоб знову перевірити свій телефон, але вже знала, що Даніель не відповів. У її грудях загорівся біль порожнечі, і вона швидко встала, шукаючи, чим себе відволікти. Вона б спробувала почитати якусь книгу.

Лаура піднялася нагору, до своєї спальні, але там, де, як їй здавалося, вона залишила свою книгу, на столику біля ліжка, її не було, і в нападі паніки жінка почала прораховувати, чи міг хтось вдертися до будинку. «Тут була лише місіс Мур», — з легким соромом згадала Лаура. Можливо, це вона переклала її кудись, коли прибирала. Лаура глянула на підвіконня, а потім відхилила штори й, побачивши те, що шукала, уже збиралася відпустити тканину, коли раптом помітила надворі якийсь рух.

На протилежному боці вулиці, під ліхтарем, стояла Черрі й пильно дивилася на будинок. Лаура відразу ж відскочила, опустивши штору. Однак тканина пристала не дуже щільно, залишаючи маленьку шпаринку, сліпучий промінь світла, у якому — Лаура це знала — Черрі могла бачити все, що відбувалося в кімнаті. До того ж, якби Лаура захотіла вийти з кімнати, їй би довелося крізь нього пройти. Вона стояла непорушно, втискаючись у стіну. Господи, та вона аж зіщулилася від жаху. Лаура пильно вдивлялася крізь штору, з її вуст вирвався болісний стогін ще до того, як вона різко затримала дихання. Вона не повинна дозволяти їй цього, але Лауру наче паралізувало. Жінка стояла так, як їй здалося, цілу вічність, не здатна наважитися визирнути з вікна ще раз, щоб перевірити, чи й досі Черрі була там, коли раптом почула собачий гавкіт. Маленький собачка, бо гавкіт був дзвінкий, щасливий… Або, можливо, цуценя. Цуценя. Лаура відсунула штору й побачила, що там, навпроти сусідського саду, на повідку Черрі тримала цуценя коричневого кокер-спанієля. Воно крутилося навколо неї, плуталося в повідку й лизало руки, коли Черрі опускала їх, щоб заспокоїти його.