Шановна місіс Кавендіш!

Пишу Вам за дорученням свого клієнта Говарда Кавендіша. Йому здається, що, відколи він уперше порушив питання розлучення з Вами, минуло вже вдосталь часу, однак мій клієнт так і не отримав жодної кореспонденції з деталями Ваших вимог, щоб мати змогу почати розгляд справи. Він і досі дуже прихильний до Вас, адже більше зацікавлений у цьому, ніж Ви, однак Ви маєте повідомити про свої вимоги впродовж чотирнадцяти днів, інакше я буду обмежений файлом петицій до суду. Щоб полегшити судовий процес, рекомендую Вам саме так і зробити, якщо не зробили цього досі. Це Вам моя незалежна юридична порада.

З нетерпінням чекатиму на звістки від Вас із приводу цієї справи.

З повагою

Аластер Ллойдз-Едвардз

Лаура кинула листа на кавовий столик. Яка в біса різниця? Кому яке діло до того, хто з ким розлучається? Стосунки закінчилися, і здавалося, ніхто не помітив чи не подумав, що це могло бути важливим. Або, може, і не було. Не для Говарда точно завдяки Маріанні. Можливо, її шлюб нічого не важив для нього роками. Несподівано вона відчула, що виснажена, і зрозуміла, що не відповідатиме. Так само вона більше не виходила на роботу, туманно розуміючи, що це годуватиме амбіції Черрі щодо неї. Відколи її серіал скасували, Лаура втратила всю свою енергію. Вона погано спала вночі, шкіра була бліда, а під очима з’явилися темні кола. Жінка боялася виходити надвір. Їжу їй доставляли із супермаркету. А коли на килимок падала пошта, це лякало її й Лаура підходила до дверей, як нажахана тварина, боячись того, що там може бути. А потім ще й нічний візит Черрі. Лаура думала про те, як довго вона там стояла, чого шукала й що планувала. Коли Іззі вперше подзвонила, щоб перевірити, чи все гаразд, то так розізлилася, що погрожувала подзвонити в поліцію тієї ж миті, але Лаура знала, що вже дістала від них відповідь. Поліція нічим не могла їй зарадити, допоки Черрі не зробить першого кроку. Лаура зрозуміла, що чекала. Чекала, доки щось трапиться, і це очікування повільно душило її.

Вона мусила щось зробити. Мусила зустрітися з Даніелем. Лаура схопила сумочку та піджак і вийшла з дому.

Вона підійшла до подвійних дверей із великим написом угорі: «Кардіологія». Молода темношкіра медсестра сиділа за столом, і Лаура попрямувала до неї, сповнена страхом від того, що робить це насправді.

— Я можу чимось допомогти? — запитала медсестра.

— Я прийшла, щоб побачити лікаря Кавендіша.

— Він в операційній.

— Гаразд. Коли… Коли він має закінчити?

Медсестра глянула на годинник.

— Важко сказати. Щонайменше години через дві.

Обличчя Лаури спохмурніло.

— Я можу ще щось для вас зробити?

— Ні, усе гаразд. Я повернуся пізніше.

Лаура швидко пішла до того, як їй поставлять більше запитань. Від часу нещасного випадку з Даніелем вона боялася лікарень, але змирилася з тим, що доведеться почекати. Хвилини минали до болю повільно, і вона вирішила на сорок п’ять хвилин вийти кудись випити кави. Аж раптом їй сяйнула думка: «А якщо Черрі зустрічає його після змін? Якщо вона прийде сюди?» Усередині Лаури все стиснулося, і вона підвелася й знервовано пішла до благодійного магазину, наповненого в’язаним одягом від важливих покровителів, потім до подарункового з численними красивими іграшками та повітряними кульками на нитках, а потім нарешті до міні-супермаркету. Десь о пів на четверту вона знову повернулася до реєстратури.

— Лікар Кавендіш уже звільнився? — запитала Лаура в тієї ж медсестри, і вона підвела погляд і кивнула вниз на коридор.

Він був захоплений розмовою з кимось і спочатку не помітив її, тому Лаура скористалася можливістю потайки розглядати його.

Це вперше вона бачила сина в халаті, і її серце затріпотіло від гордості. Потім він підвів очі. Вона не знала, зрадів він їй чи ні. Спочатку Лаурі здалося, що вона помітила на його обличчі вираз якогось полегшення, радість, але він насупився ще до того, як вона в це повірила. Даніель підійшов до неї.

— Мамо, що ти тут робиш?

— Прийшла побачити тебе.

— Я на роботі.

— Так, знаю, але я не можу прийти до квартири, чи не так? — Лаура намагалася стримати досаду. — Я… Я залишила тобі вчора повідомлення. Я багато їх залишала.

Вона побачила сплеск провини. Він відтягнув її подалі від столу медсестер, бо знав про плітки та цікаві очі.

— Вибач… Я просто… Стільки всього сталося. — Він замовк. — Зі мною зв’язалася Венді.

Лаура глянула на нього, шокована.

— Що вона сказала?

Медсестра покликала його на ім’я. Даніель розвернувся.

— Уже йду. Я не можу говорити тут.

— Я можу дочекатися твоєї перерви.

— Вона минула п’ять годин тому, до того ж у мене вона є не завжди.

Побачивши її пригнічене обличчя, він промовив:

— Я приїду до будинку.

— Коли?

— Не знаю…

— Після зміни.

— Це буде пізно.

— Мені начхати. Але спочатку подзвони, — швидко сказала вона, знаючи, що, коли він постукає у двері, уже буде темно.

— Гаразд, я спробую.

— Обіцяєш?

Він узяв її за руку й повів до подвійних розсувних дверей. Вона зупинилася й повернулася до нього, благаючи:

— Прошу.

Емоція в її голосі зворушила його.

— Добре. Тепер іди додому й відпочинь. У тебе виснажений вигляд.

Лаура пішла й усю дорогу відчувала, що тремтить. Вона була така вдячна, така вдячна, що змогла знову поговорити із сином, і відчула, як сильно вона за ним сумувала. І Венді вийшла на зв’язок. Її тривожило те, що вона йому сказала, але Даніель, здавалося, більше не гнівався на неї, тож, можливо, з її провальної зустрічі щось таки вийшло. Проблема з Черрі була й досі дуже нагальною, але зараз вона відкинула її й зосередилася на маленькому помилуванні. Даніель хотів зустрітися з нею. Можливо, він почав їй вірити.

53

Привіт, мамо, я збираюся заїхати додому переодягтися, а потім, якщо ти й досі хочеш поговорити, я приїду. Якщо ти заснула, не надто засмучуйся, бо я теж дуже втомлений і ми завжди зможемо поговорити завтра. Даю тобі десь півгодини, і, якщо ти мені не передзвониш, я знатиму, що ти пішла спати. Щоб прослухати повідомлення ще раз, натисніть два, щоб зберегти, натисніть…

Вона пропустила дзвінок. Розгнівана на себе, Лаура перевірила, коли прийшло повідомлення. Дякувати Богу, лише двадцять хвилин тому. Вона відразу ж набрала його номер, проклинаючи себе за те, що заснула й не почула телефон. Лаура повернулася з лікарні й намагалася себе чимось зайняти, а потім, коли день тягнувся так довго, вона зрозуміла, що все більше починає непокоїтися. А раптом він передумав? А раптом йому зателефонувала Черрі й він мусив їхати прямо додому? Під кінець вечора вона втомилася відволікати себе читанням, і врешті-решт недосипання впродовж багатьох тижнів узяло гору й вона провалилася в глибокий сон без сновидінь.

Лаура прокинулася на дивані й, прислухаючись, оглянула кімнату. З кожним гудком її серце тонуло все глибше, а потім її переадресувало на жахливий автовідповідач.

— Даніелю, я пропустила твій дзвінок. Я все ще хочу зустрітися. Ти сказав, що й досі будеш на ногах? Будь ласка, приїжджай. Можливо, ти в душі абощо… Дай мені знати. Я чекатиму, тож не хвилюйся про пізній час.

Вона вимкнулася, і несподівано її затопило відчуття ізоляції. Вона глянула на годинник: 22.43. Ще був час. Вона намагалася всадити себе перед телевізором. Через десять хвилин підвелася й зробила собі чашку чаю, поклавши телефон до кишені в штанях, адже не хотіла пропустити ще один дзвінок. Чекаючи, поки закипить чайник, зрозуміла, що Мойсея все ще не було в будинку. Вона відчинила розсувні двері й, стоячи в безпеці, на світлі, усе ще всередині кухні, постукала мисочкою об землю. Він не прибіг. Замість цього вона почула нечіткий, стражденний нявкіт звідкись із глибини саду.