Гуп… Гуп… Гуп… Нові й нові мішки розривалися в повітрі, борошно сипалося дощем. Його мама свята. Він подарує їй квіти. Він притисне Саджида до стінки, щоб той позичив йому частину свого незаконного прибутку, і купить їй десяток-другий червоних троянд. Вона на це заслуговує.
Саймон розірвав останніх немовлят і, занурившись у борошно аж до ліктів, розсипав його навсібіч. Його щастя було непохитним. Хай призначають відпрацювання хоч навіки-віків. Байдуже. Година на день? Та йому це за іграшки! Порівняно з тим, чого він щойно здихався!
Він не зміг стриматися і заспівав.
Сильний голос звучав крізь борошняну хурделицю.
Усе зачерпуючи й зачерпуючи жменями борошно, хлопець розсипав його навколо себе — біле на біле. О щасливий, щасливий Саймон!
— І летімо, мов на крилах! Хай лунає хвилі дзвін! — виспівував він. — Залишаймо позад себе все пусте, що нас гнітить.
Борошно вирувало навколо нього, немов потужний зюйд-вест[18]
— Мерщій на схід сонця, пригоди нас кличуть, — все голосніше горланив він. Йому вдалося уникнути пастки. Звичайно, його покарають, але він уникнув пастки. Йому ще вистачить часу побути відповідальним.
Залишилося не так уже й багато клаптів мішковини. Увесь коридор був засипаний борошном. Шкода, звісно, що 4-В нічого буде представити на конкурсі наукових досліджень. Та що вдієш. Принаймні вони багато чого навчилися.
Його неймовірний голос лунав коридором.
Востаннє копнувши борошно, Саймон подався коридором геть.
Мартін Саймон, який скористався нагодою і пішов у туалет, щоби подужати останні сторінки «Пошуку Святого Грааля», відірвався від слів, які читав саме тієї миті.
«Ось справжня непохитна відвага», — тихенько повторив він, прошепотівши ці слова собі під ніс. Йому й справді здалося, що тут, просто перед ним, з’явився хтось надзвичайно високий і сильний, немов лицар у білосніжному вихорі — страхітливий і приголомшливий.
Мартін Саймон притиснувся до стіни, коли повз нього, співаючи, пройшов Саймон Мартін.
А пан Картрайт, роздратовано вийшовши в коридор шукати свого заблудного учня, почув чудовий, просто пречудовий тенор, що луною відбивався від стін і стелі, та з повагою дав дорогу білосніжному видиву, яке, немов вітрильник, прямувало назустріч своїй безтурботній молодості.
18
Зюйд-вест — південно-західний вітер (прим. редакторки).